Не золотая молодежь

Перша футбольна нагорода незалежної України, та майбутня доля її героїв...

Назад у минуле…

Для початку давайте заглянемо в далекий 1994 рік. На той момент футбольна Україна тільки розпочинала своє становлення. Після розпаду Радянського союзу, всі талановиті гравці «перебігли» у стан трьохкольорових, тобто Росії. Як наслідок, єдине що залишалося нашій державі, ростити свої зірочки. Вболівальники зі стажем чудово пам'ятають ті роки, більш ж молодому поколінню не складе труднощів заглянути в історію.

Так от, спостерігаючи за матчами національної збірної, вболівальники з сумом в голосі були змушені констатувати про низьку якість футболу. Більше того, оптимізму не добавлялось, навіть після рідкісних перемог проти суперників, які зараз були б обіграні однієї лівою. Хмари над федерацією згущувались, ситуація то покращувалась, то погіршувалась і єдине на що могли надіятись вболівальники, це на диво. І воно прийшло, при чому , як то кажуть звідки не чекали. Одного весняного дня, а був тоді кінець квітня, Володимир Киянченко - головний тренер юнацької збірної України з футболу на той час, зібрав під своїм крилом найбільш талановитих юнаків та вирушив до Дубліну. Подолавши перед цим кваліфікацію, де в двох матчах були здобуті дві перемоги він цілком справедливо надіявся на вдалий виступ. Слід відзначити його сподівання були не безпідставні. Хоча наша команда й не мала таких талантів, як скажімо Данія, де виблискував Гронскьяер та Лаурсен, чи Туреччина, де не по роках зрілу гру демонстрував Фатіх Теке, проте досить добротну гру демонстрував вихованець тернопільського футболу Олег Ящук. Не менші надії подав і юний Геннадій Зубов, який дебютував з алчевську Сталь в віці шістнадцяти років. А хто не знає про Сергія Перхуна?

Як ми бачимо наша збірна на чемпіонаті Європи серед юніорів постала доволі таки збалансованим колективом. Наступний матч став тому підтвердженням. Забивши за перші десять хвилин два м'ячі, проти бельгійських однолітків, наші співвітчизники в результаті отримали перемогу 2:1.

Наступним суперником синьо-жовтих стала непоступлива збірна Туреччини. Пропустивши на 17 хвилині м'яч від Джиганхіра Кабарче, вже після трьох обертів годинникової стрілки, український малюк - Зубов відновив статус-кво. Отримавши перед заключним туром чотири залікових пункти, нашій збірні потрібно було лише не поступитися аутсайдерам групи ісландцям. Забивши два м'ячі у другому таймі за допомогою Ящука та Слюсаря, наша молодіжна вийшла до 1/8 фіналу, де на них очікували грізні англійці…

Протягом усього матчу команди тримали вболівальників у напрузі. Здавалося шальки терезів ось-ось схиляться на чиюсь користь, проте свисток арбітра по закінченню дев'яноста хвилин зафіксував паритет. 2:2. Після екстра тайму до уваги глядачів була представлена лотерея, яку на щастя наші земляки виграли з рахунком 6:7.

І ось настав час півфіналу. Противником наших юнаків стали грізні данці, з гравцями, які ще встигнуть наробити галасу в майбутньому. Протягом усього матчу на полі точилася рівна боротьба. То Кені Торуп відправить м'яч у наші ворота, то Сергій Білоконь відновить рівновагу. Все здавалось складалось доволі непогано для українців. Тим більше на 61 хвилині на табло дублінського стадіону висвітилося прізвище Володимира Гопкала а разом з цим змінився й рахунок. І все було б добре, коли б не злощасний комплекс останніх хвилин. Коли до фінального свистка арбітра залишалось дві хвилини Карстен Лектонен зрівнює рахунок. Знову додатковий час, знову серія пенальті, проте на жаль третє знову не відбулось. Фортуна відвернулась на цей раз і допустивши один промах наша молодіжна змушена була скоритися на долю переможців.

В матчі за третє місце на долю юних українців випала збірна Австрії. Залишивши за бортом змагань Іспанію та Росію вони явно намагались продовжити почин. Проте на наше щастя це їм не вдалось. Два м'ячі у виконанні Ящука та Згури принесли нашій державі перші футбольні нагороди міжнародних змагань.

Знову наш час...

А тепер давайте поглянемо, чого змогла досягти наша не золота молодь.

Воротарі

Сергій Перхун

Біль і сльози українського футболу. Воротар, який обіцяв стати зіркою, трагічно загинув на футбольному полі. Гадаю не має сенсу розповідати про цю трагедію, яка в одну мить облетіла увесь світ. Хочеться лише відмітити, що в особі цього гравця ми могли б мати чудового воротаря, і його гра була тому підтвердженням.

Віталій Остапенко

Ще один воротар тої збірної. Як і попередній гравець являвся вихованцем дніпропетровського футболу. Практично весь чемпіонат відстояв в рамці воріт національної збірної, але потім, як це не прикро констатувати підхопив зіркову хворобу. Як результат виступ на юнацькому чемпіонаті став єдиним його досягненням.

Захисники

Денис Колчин

Основний захисник збірної того часу. Вихованець одеського футболу. Встановивши планку в юнацькому віці так і не зміг до неї дострибнути. Звісно головною причиною цьому стала важка травма в 21 річному віці, проте. На рахунку високорослого захисника, а матінку природа дала йому 1.90м виступи за Металіст, Дністер, МФК Миколаїв, Кривбас. На мою думку не те на що очікували вболівальники.

Олег Федорук

Вихованець вінницької Ниви, від свистка до свистка відіграв увесь чемпіонат. Граючи на позиції захисника демонстрував доволі непогану результативність. Після тріумфальний виступу в Дубліні запрошення від Динамо Київ не забарилось. Проте далі дублю йому пройти не вдалося. Згодом були команди першої та другої ліг, хоча це звісно не той показник, який мав бути на виході.

Омар Мішков

Ще одна трагедія українського футболу. Гравець, який подавав великі надії загинув в автокатастрофі. Вихованець донецького Шахтаря пробув у складі команди з Донбасу до 2000 року після чого перейшов до Поліграфтехніки. Ввірвавшись в основу команди з Олександрії, практично відразу він став ключовим захисником команди. Проте смерть внесла свої корективи …

Денис Назаров

Черговий представник захисної ланки юнацької збірної зразка 1994 року. Гігантськими кроками ввірвався в український футбол і не менш гігантськими зник з футбольного небосхилу. Знову, як і у випадках з попередніми захисниками, змушений зробити висновок: всі досягнення вихованця сімферопольської УОР закінчились на молодіжному рівні.

Андрій Клименко

Що можна сказати про цього виконавця? Гравець захисної ланки, який здебільшого виходив лише на заміну. Не відзначившись нічим особливим, на відміну від гравців основи, він тим не менш доволі не погано виступав у вищій лізі. Серед клубів, які свого часу пропонували йому контракт немає грандів, проте Ворскла, Кривбас, Поліграфтехніка, все ж краще, ніж клуби нижчої ліги.

Півзахисники

Володимир Гопкало

Наймолодший представник збірної 1977 року скликання. Перші свої кроки молодий гравець робив у формі динамівського дублю. Проте попри доволі непогану гру закріпитися у складі біло-синіх не вдалося. Як наслідок перехід у житомирське Полісся, а згодом і в броварський Нафком. Черговий регресс…

Сергій Згура

Один з найвідоміших представників бронзового сплаву. Вихованець одеського футболу з часом вийшов на доволі таки не поганий рівень. Серед команд чиї футболки він приміряв: Металург Донецьк, Чорноморець. Не можна не відзначити і виступи за Кривбас та Зорю. На даний момент являється представником чемпіонату Казахстану. Не густо, але все ж...

Геннадій Зубов

Легенда Шахтаря, в минулому гравець національної збірної, супер - футболіст, що тут можна ще добавити. Без всяких сумнівів одна з головних зірок, хоч і на рівні України. Відіграв за Шахтар більше 200 матчів. Забив понад 50 м'ячів. Гадаю доказів більше не потрібно. На завершення лиш додам, що три роки тому закінчив кар'єру і на даний момент працює з молоддю Шахтаря.

Валентин Слюсар

Ще один прекрасний футболіст. Вихованець дніпропетровського Дніпра, на даний момент гравець Оболоні. Додаємо виступи за Металіст, матчі за національну збірну, хоча їх не багато, але все ж. Картина вимальовується доволі таки симпатична. Особливо в порівняні з іншими.

Сергій Білоконь

Черговий представник дніпропетровської школи футболу. Діючи на позиції півзахисника слави нажаль не здобув. Повторив результат багатьох партнерів по юнацькій збірній… Зігравши ліченні матчі за Дніпро та Кривбас, його слід зник у нижчих дивізіонах нашої країни.

Нападники

Роман Марич

Нападник львівських Карпат, хоча це досить голосно сказано. Відіграв з «левів» лише декілька матчів, після чого рушив слідом за своїми колегами і аналогічно зник з українського футбольного літопису. Хто зна, якби не хет-трик у кваліфікаційному матчі до Євро 1994, проти вірмен, чи знав би про нього хоча б хтось.

Андрій Головко

Передаємо черговий привіт Дніпропетровську. Черговий вихованець цього славного міста, щоправда без особливих лаврів. На сході своєї кар'єри трішки пограв за Дніпро,згодом провів сезон за полтавську Ворсклу, два за Металіст, після чого з'їздив на екскурсію в Бориспіль, де провів близько десяти матчів.

Олег Ящук

Ще один гравець про якого можна сказати, що кар'єра вдалася. Звання найкращого нападника юнацького Євро, де він відмітився тричі. В наступному сезоні десять забитих м'ячів у вищій лізі за скромну тернопільську Ниву. Згодом перехід в чемпіонат Бельгії, де він стає одним з лідерів Андерлехта. Що тут ще додати...

Стоять, зліва на право: головний тренер Володимир Киянченко, Сергій Згура, Сергій Перхун, Андрій Клименко, Олег Федорук, Денис Колчин, Андрій Головко, Олег Остапенко; сидять: Омар Мішков, Генадій Зубов, Сергій Омелянович, Олег Ящук, Олексій Купцов, Дмитро Назаров.

Кindoroho