Підтримати українських військових та людей, які постраждали через війну
Гандбол
|
26
0

Найкращий тренер в історії гандболу. Як Турчин сягав височин

Сьогодні виповнюється 90 років від дня народження видатного тренера Ігоря Турчина

Найкращий тренер в історії гандболу. Як Турчин сягав височин

16 листопада минає 90 років від дня народження Ігоря Євдокимовича Турчина – людини, яка вивела вітчизняний жіночий гандбол на світовий рівень. Про абсолютну унікальність видатного тренера свідчить те, що його та очолювану ним команду – київський «Спартак» – було занесено до Книги рекордів Гіннесса. Чи багато ви знаєте наших співвітчизників, які мають стосунок до спорту й фігурують у цьому поважному зібранні світових суперовостей?

Кажучи про Турчина-тренера, хочу виокремити його досягнення, так би мовити, на різних паралелях, з яких і складається достоту величний пазл легендарної особистості. Отже, пройдемося закамарками пам'яті.

20 поспіль внутрішніх чемпіонств

До того, щоб безроздільно царювати на союзному чемпіонському престолі, «Спартак» під орудою Турчина йшов не те, щоб довго, але крізь сито внутрішньокиївських змагань, не найвищу радянську лігу й, зрештою, наприкінці 1960-х через п'єдестал вищої ліги союзного чемпіонату. 1966-го спартаківки стали 4-ми в елітному дивізіоні, через рік – 2-ми, 1968-го киянки здобули «бронзу», а 1969-го дісталися титулу. Коловий турнір приніс рівність за набраними очками між «Спартаком» і командою «Луч» із москви. Цікаво, що команда Турчина відставала від москвичок на дистанції, але незадовго до кінця регулярки виграла особисту зустріч: 26:17. А різницю в одне очко в турнірній таблиці дала змогу подолати втрата москвичками очок з іншою київською командою – «Буревісник» (17:17). Додаткову гру за чемпіонство в ростові-на-дону спартаківський клуб упевнено виграв у «Луча»: 28:20. «Золото» прямує до столиці України. Власне, Турчин згодом казав так про секрет того успіху: «На озброєнні спартаківок було 12 награних варіантів атаки, з них лише три використовували інші команди».

До першого чемпіонства команди Ігоря Турчина у гандболі 7х7 союзними гегемонами були вже згадуваний «Луч» (певний час команда мала назву «Труд») і каунаський «Жальгіріс». Не можна сказати, що Україна пасла задніх, адже в гандбольній версії 11х11 першим чемпіоном СРСР у 1956 р. став київський «Буревісник», а далі наприкінці 1950-х – на початку 1960-х тричі чемпіоном ставав «Локомотив» з Одеси. А вже у версії 7х7 на початку 1960-х призерками ставали не лише одеські залізничниці, а й «Буревісник» із Черкас.

Гандбольні історики полюбляють описувати дуелі між «Спартаком» і «Лучом» як тренерське протистояння Турчина й тренера москвичок Лазаря Гуревича. Певна паралель між ними простежувалася, адже обидва мали баскетбольний бекграунд і в гандболі фактично були самоуками. Однак у 1970-ті московський тренер і близько не міг дістатися до Турчина. В першій половині 1970-х команда Гуревича не могла навіть здійнятися на 2-гу сходинку союзного п'єдесталу, щоразу посідаючи 3-тє місце. А киянки два десятки років незмінно виборювали золоті нагороди в чемпіонаті. Московські команди взагалі пішли в затінок, а конкуренцію команді Турчина намагалися скласти (хоча виходило це геть погано!) команди з Баку, Каунаса, ростова-на-дону, краснодара. Такого тотального домінування в 1970-ті на внутрішній арені не мала жодна інша команда з будь-якого виду спорту (навіть у хокеї московський армійський колектив не дорахувався двох комплектів «золота» в 1970-ті).

13 Кубків чемпіонів

Яку єврозвитягу команди Ігоря Турчина виокремити? Якщо казати про першу – в 1970 р., то там цікавинкою було те, що в півфіналі киянки здолали опір чинного на той час володаря Кубка чемпіонів – каунаського «Жальгіріса» (щоправда, в чемпіонаті СРСР-1969 литовки фінішували лише 5-ми, в чемпіонаті-1970, зрештою, опинилися на 7-му місці, але все одно являли собою неабияку снагу). Боротьба була запеклою, в ній сильнішими виявилися, в підсумку, киянки: 8:7, 12:10. Естафету від попереднього володаря почесного євротрофею новому передано? Братиславський фінал проти СК «Лейпциг» (вони володіли Кубком чемпіонів за три роки до того – перед двома тріумфами «Жальгіріса») був малогольовим («дівчину із залізною волею», як називав її Турчин, лідерку східнонімецького клубу Вальтрауб Челаке, яка згодом змінила прізвище на Кречмар, було надійно прикрито Марією Маршубою), але переможним для нашої команди: 9:7! Після 1-ї півгри було 6:3, однак німкені за підтримки кількох сотень своїх уболівальників у 5-тисячному залі зуміли зрівняти рахунок. Та Надія Ткачова й двічі Зінаїда Турчина влучними кидками закрили питання про переможця. Кубок майже метр заввишки й 22 кілограми завважки – наш!

Як там кажуть: складно вершини сягнути, ще складніше – на ній втриматися. Ігор Євдокимович розумів: «Старим багажем жити не можна… Те, що сьогодні сюрприз для суперників, завтра буде вже холостим пострілом». І Турчин не схибив, знову вистріливши влучно, хоча не сказати, що було легко. Наступного сезону киянки в півфіналі зіткнулися з неабияким опором «Нюрнберга», який на поразку 6:15 у Києві відповів перемогою 10:5 удома. Так, її не вистачило для виходу в фінал, але дзвоник напередодні вирішальної гри був вельми тривожний. І «Ференцварош» – суперник у фіналі – намагався створити проблеми киянкам. Та, зрештою, з рахунком 11:9 звитяжили наші дівчата. Третя звитяга в Кубку чемпіонів (у сезоні-1971/72 у фіналі знову було завдано поразки СК «Лейпциг» – 12:8) дала змогу, за словами Ігоря Євдокимовича, навічно залишити в Києві той почесний трофей. Турчина ж тоді було пошановано званням заслуженого тренера СРСР. У сезоні-1972/73 запам'яталося те, що киянки продемонстрували просто колосальну різницю в класі з опонентками по півфіналу – амстердамським клубом НІЛОК: 25:12 і 15:5!

Через два роки в клубних київських команд вийшов євродубль: звичний уже успіх спартаківок (у фіналі була обіграна загребська команда «Локомотива»: 14:10) підтримало футбольне «Динамо», вигравши Кубок Кубків.

В 1980-ті мені запам'яталася практика двох ігор киянок на майданчику суперниць на початкових стадіях Кубка чемпіонів. Сили були явно нерівні, й Турчин вважав за краще економити сили, не розтягуючи ті дуелі на тижні. Скажімо, мені запало в пам'ять, як із математичною точністю забитих м'ячів у 1/8 фіналу Кубка чемпіонів-1985/86 наші співвітчизниці на виїзді переграли французький УСМ (Гані): 33:11 й 33:15. Щоразу по 33! Подумав ще тоді, що, мовляв, добра прикмета. Й справді, Кубок чемпіонів того сезону вчергове залишився в Києві. До речі, цікаву деталь вичитав у програмці до київського чвертьфіналу проти АСК «Форвертс» із НДР того сезону: в СРСР тоді було мільйон гандболістів, кожна п'ята з цієї кількості – жінка. Уявляєте, який рівень конкуренції та як складно повсякчас бути кращими! Ну й ще того сезону під 17-м номером у складі «Спартака» грала першорозрядниця Наталія Турчина – донька Ігоря Євдокимовича та Зінаїди Михайлівни (зауважу принагідно, що батько волів бачити доньку лікарем, а мати – педагогом). Знову – київський євродубль (футбольне «Динамо» з Кубком Кубків), а спартаківки у фіналі виявилися сильнішими за румунську команду «Штіїнца» з Бакеу із зірковою Маріаною Тирце в складі: 29:23 й 23:22. А в 1988-му киянки завоювали почесний євротрофей утринадцяте! Й знову київський євродубль: баскетболістки «Динамо» здобули тогоріч Кубок Ліліан Ронкетті!

Мультичемпіони Спартакіад, світу й Олімпійських ігор

Натрапив колись на програмку гандбольного турніру Спартакіади народів СРСР 1983 р. у Литві. Там підкреслено, що дотепер усі жіночі гандбольні турніри Спартакіад вигравала українська збірна. Й щоразу під орудою Ігоря Турчина. Ревнували в москві? Безперечно. Пропонували переїзд до кремлівських зірок? Авжеж. Та видатний український тренер залишився вірним краю, де виріс і сформувався.

На Спартакіаді-1971, скажімо, не вийшло аж надто легкої прогулянки. Так, москвичок здолали, однак втратили очко в двобої проти литовської команди. Та у вирішальній грі українки здолали опір команди Азербайджану: 9:7. А перед тим матчем Турчин, помітивши неабияке хвилювання дівчат, знайшов потрібні слова, й команда видала гарну гру. Перемога на Спартакіаді-1979 знаменна тим, що здобута в Києві (грали в Палаці спорту, на демонстраційному корті стадіону «Динамо» та в спортзалі КІБІ, нині – КНУБА).

Чемпіонат світу-1975 в українській столиці (якою ж несамовитою була підтримка всякчас переповнених трибун!) назавше залишився найбільшим розчаруванням у кар'єрі Турчина. Так, удома здобути «золото» не вийшло, звитяжили тоді східні німкені. Та надалі була повноцінна реабілітація: олімпійські тріумфи 1976-го (де у вирішальній грі проти НДР взяли реванш: 14:11) й 1980-го (знову виграш у Східної Німеччини: 18:13), світові чемпіонства 1982-го (з найнадійнішою обороною, та Турчин розумів, що «тенденції розвитку світового гандболу давно вже потребували універсалізації гравців задньої лінії») й 1986-го (у фіналі СРСР – Чехословаччина – 30:22), де вихованки Турчина (ну послаблені, звісно, кількома гравчинями інших клубів – футбольний жарт і тут у знадобі) не знали собі рівних. Навіть московська публіка, що не надто шанувала представників і представниць України в спорті, скандувала «мо-лод-ці!» після переконливої звитяги команди Турчина над югославками на Олімпіаді-80 – 18:9. Водночас пригадую, як, сидячи на трибунах в московському армійському спорткомплексі під час матчу збірної під орудою Турчина на Іграх доброї волі в 1986 р., почув від одного з московських глядачів реакцію на різке зауваження нашого тренера на адресу своєї підопічної: «Ви што, на трєніровкє што лі находітєсь?». 40 років спливло, а фразу ту пам'ятаю дотепер. Зачепило мене, що казати! Певно, той трибунний добродій не дозволяв собі таких висловлювань на адресу російських тренерів-гуру на кшталт Анатолія Тарасова чи Миколи Карполя. А тут – киянин, його можна шпетити, чи не так?

Що ж, у вирішальній грі проти НДР на Олімпіаді-80 київський тренер продемонстрував, як тонко вміє керувати грою. У перерві Турчин сказав дівчатам, що головна зброя гандболісток НДР – швидкісний відрив, контратака, й в окремих випадках наші гравчині не могли їй протистояти. Тому наставник рекомендував «прострілювати» ворота Ганнелоре Цобер здалеку. По перерві підопічні Ігоря Євдокимовича повністю виконали тренерські настанови, й це дало жаданий результат.

Тренувальні новації

Людмила Бобрусь задавалася питанням, чому «Спартак» завше перемагає? І пропонувала такий варіант відповіді: «Так, ми сильні, вправні, сміливі. Так, ми можемо багато чого. Так, ми полюбляємо гандбол. Проте ці компоненти без тренера… Турчин повсякчас нас чого-небудь навчав. Розуміти працю, спорт, життєві ситуації. І найголовніше, нам поруч із ним було цікаво». Кожне нове тренування різнилося з попередніми, двох однакових не було ніколи! Що казати, тренування зінкола передбачали гру в глибокому піску, по пояс у воді, на колінках, ба навіть із зав'язаними очима («сліпий гандбол», як називав цю вправу Турчин), метання спису, лижні перегони, акробатику, баскетбол, стрибки в довжину та висоту, спринтерський біг, футбол, настільний теніс тощо. Турчин практикував на тренуваннях і гру в хокей на траві, навіть не стільки гру, скільки вправу з ключками, впродовж якої спортсменки весь час нахилялися. Навіщо? «Ключка змушує спортсменок нахилятися, – наголошував Ігор Євдокимович. – Значить вони не так добре, як у гандболі, бачать переміщення партнерок на майданчику. Крім того, потрібно перед кидком оцінити позицію воротаря, а знач, підняти голову. Хіба в грі не трапляються ситуації, коли захисники не дають можливості роздумувати? Дуже часто. Отак гандболістки й навчаються кидати з незручних положень». І ще цікава новація Ігоря Євдокимовича: тренування кидків по воротах тенісним м'ячиком.

Під час підготовки до свого першого єврокубкового фіналу в 1970 р. в контрольних матчах Ігор Євдокимович практикував навмисне зменшення кількості гравчинь своєї команди на майданчику, моделюючи гру в меншості як в атаці, так і в обороні. Інша цікавинка – тренування передач у лісі, між дерев. Щоб перехитрувати дерево (!), слід передачі віддавати дугою. Чи така вправа: беремо звичайну гімнастичну лаву, завдання полягає в тому, щоб здійснити розбіг, стрибок через неї та кидок. «Головне ж, – писав Турчин у своїй книзі «Стратегія гри», – що мої підопічні не просто слухняно виконували все, що запропонували їм на тренуваннях, а вникали в суть кожної вправи, аналізуючи її та приміряючи до ігрових моментів. Так прокладався шлях до нових перемог».

Тактика? О, Турчин стверджував: «Тактика – це запорука перемоги. Прищеплювати смак до тактичного мислення конче потрібно від перших років занять гандболом. Так формується гравець найвищого класу. Тактика – це вершина ігрової майстерності, синтез усього тренувального процесу, найвища форма організації гри. Проте щоб цього домогтися, слід на найвищому рівні опанувати попередні сходинки: психологічну підготовку, теорію гри, загальну та спеціальну фізичні підготовки, техніку».

«Ох, яка ж це складна наука – перемагати!» – писав Турчин в «Стратегії гри». Та саме цю науку він, кандидат педагогічних наук, зрештою, опанував якнайдосконаліше!

Людина-Палац

Той самий останній матч Турчина в Кубку ЄГФ «Рапід» (Бухарест) – «Спартак» (Київ) я дивився по телевізору. Після 1-го тайму зробив павзу, щось типу кава-брейку, яка в мене затягнулася. Опісля, ввімкнувши телевізор, побачив, що трансляції чомусь немає. Не міг зрозуміти причину, надалі відволікся, а ближче до вечора вирушив на футбол: київське «Динамо» приймало в столиці «Чорноморець». І там у вболівальницькому середовищі дізнався страшну звістку про Турчина… Вийшло так, що видатний український тренер і народився на теренах Румунії (тепер населений пункт Софієнталь має назву Софіївка і входить до Одеської області), і відійшов у засвіти в тій країні.

А згодом, відвідуючи могили своїх родичів на Берковецькому кладовищі, виявив, що Турчин похований якраз неподалік, буквально напроти поховання мого дідуся. І надалі, буваючи на цвинтарі, обов'язково якийсь час стою, німуючи, й біля могили великого тренера…

Однозначно підтримую ідею присвоєння столичному Палацу Спорту ім'я Ігоря Євдокимовича. Він вмів дарувати вболівальникам навіть не коротесенькі миті радості від перемог улюбленої команди, а цілу епоху, коли ми пишалися тим, що в нашому рідному місті найкращі гравчині в світі, а поруч із ними – порожнина. Й близько не було нікого впродовж тривалого часу. Тож сила-силенна звитяг підопічних Турчина, безперечно, має бути увічнена в назві головної критої спортарени України.

Олексій РИЖКОВ

Оцініть матеріал
(1)
Повідомити про помилку

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть

Sport.ua
1М+ підписників
Не пропусти головне!
Стеж за нами в Google та соцмережах
Google Підписатися

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Оприлюднено справжню причину, чому Гуцуляк обрав Казахстан
Футбол | 16 листопада 2026, 07:02 5
Оприлюднено справжню причину, чому Гуцуляк обрав Казахстан

Агент Олег Авдиш розкрив деталі переходу

Аонішікі здає повноваження. Як минув 8 день Kyushu basho
Інші види | 15 листопада 2026, 16:50 1
Аонішікі здає повноваження. Як минув 8 день Kyushu basho

Український одзекі відтепер зберігає лише теоретичні шанси на титул

Коментарі 0
Введіть коментар
Ви не авторизовані
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.