Пограбування француза. 10 думок після церемонії вручення Золотого м’яча

Церемонія вручення Золотого м’яча – футбольний Оскар, який… гірше за Оскар. Не через суб’єктивні вибори, а через організацію заходу. Коли тягне із оголошенням своїх переможців Оскар, то це приємне очікування. З різних причин, одна з яких – те, що той не тягне аж настільки. Вчора Кейн отримав Золотий м’яч за майже рівно 3 (!) години після запланованого старту церемонії. Бо організатори хотіли більше заробити, зокрема на рекламі. Як завжди. Однак ЗМ не Оскар – тут нема якісного розігріву перед врученням головної нагороди. І ця головна – єдина справді велика. Декілька років тому France Football «дозрів» до реформ у голосуванні за Золотий м’яч – тепер має «дозріти» і до реформ у церемонії його вручення. Бо нинішній варіант – нудний, виключно про гроші та просто поганий. Не дивився церемонію? Не просто нічого не втратив – ще й виграв час, зберіг нерви та не зіпсував собі настрій. Так бути не має.

Вже на даному етапі зізнаюся, що, на жаль, геть не тямлю у жіночому футболі. А от у чоловічому – трохи таки так. Тож у цьому тексті лише про цей бік футболу та його вчорашню оцінку від France Football.

1. Ямаль не мав вигравати нагороду найкращому молодому. Ну, технічно до організаторів нуль питань: у своїй віковій категорії Ламін точно найкращий. Але вже виграв цю номінацію рік тому. І два роки тому. Чергова нагорода підкреслює домінування Ламіна серед однолітків… Але хіба нагороди для молоді мають бути про це? Юнаків нагороджують подібним чином, аби відзначити, що ті на правильному шляху. Аби заохотити зростати, виходити на новий, найвищий рівень. Але Ямаль уже тут. Уже у топ-3 на ЗМ. Його не треба ні до чого заохочувати. А от, наприклад, того ж Кубарсі – цілком. Натомість Ямаль отримує нагороду, яка йому не потрібна. До якої він не прагнув. Організаторам варто повторити за Голден Бой та заборонити переможцям у номінації минулого року претендувати на нагороду у новому. Впевнений, подібне рішення не засмутить нікого. Навіть Ямаля.

2. Де ла Фунте – правильний вибір тренера року. Так, Енріке та Артета – топ, але наставник збірної Іспанії недосяжний. І не має бути. Не тільки через перемогу на ЧС – а й через те, як це було. Іспанія була найкращою за грою. Найбільш переконливою. Вигравала топ-матчі. Домінувала над найсильнішими. Особисто я не вважаю, що у рік ЧС самої по собі перемоги на ньому має бути достатньо для тренера, аби виграти цю індивідуальну нагороду, – але це потужний фундамент, до якого можна додавати. Де ла Фуенте додав не просто чемпіонську – а найкращу збірну команду світу останніх років. Виконав своє завдання, як тренер, навіть не на 100% – на 110-120%. Артета «лише» скористався можливістю та витиснув з команди максимум. Енріке став чемпіоном із уже чемпіонською. Тут без питань.

3. Сімон не найкращий воротар світу. Ок, визнаний найкращим на мундіалі – але, як ми всі пам’ятаємо, у першу чергу завдяки надійному захисту іспанців. Найкращому на турнірі із відривом. Унаї мав небагато роботи. Не привозив – але і майже не рятував. Не був навіть у топ-7 (топ-10?) головних героїв цієї збірної на турнірі. Але найкращим у світі обрали його. І це було б навіть прийнятно у рік кризи топових воротарських перформансів… Але ж ні. У Гарсії фантастичні цифри із «Барселоною». У Раї вирішальні сейви, які подарували «Арсеналу» омріяний титул. Якщо брати окремо ЧС, то перформанс Возіньї – сильніший. Якщо виокремлювати якийсь матч на турнірі, то найбільший воротар-герой у плейофі – Мартінес за виступ у фіналі. Є відчуття, що Сімон виграв не за топ-футбол – за те, що до його воріт майже не доходили.

4. Нагорода Герда Мюллера – непотрібна. Щонайменше у її теперішньому форматі вручення. Насправді єдина (!) номінація на вечері Золотого м’яча, переможець якої відомий заздалегідь. Бо нагороджують не просто найкращого бомбардира – того, хто забив найбільше. Тут нема простору для трактовок. Гаррі знав, що її отримає. Тоді питання: а нащо тягнути? Чому цю нагороду віддають після екватору церемонії? По-перше, зайве нагнітання. По-друге, удар по динаміці всього шоу, яке всі 2+ години про інтригу – аж тут бере паузу, аби відзначити заздалегідь відомих героїв. У підсумку Кейн виходить на сцену по нагороду Мюллера – а ми вже зараз хочемо, аби він пішов. Бо це лише філер. Так не має бути, бо це псує момент для всіх. Нагородіть на старті шоу. Нагородіть прямо на червоній доріжці: звісно, не так урочисто, зате можливість зробити яскраві фото. Реформи, реформи, РЕФОРМИ!

5. Фернандеш плюс-мінус на своєму місці. Так, перша реакція: «Як це рекордсмен АПЛ за асистами лише №27 у голосуванні!?». Але погляньте на перелік тих, хто вище. Там переможці ЛЧ. Переможці ЧС. Ті, хто проявив себе добре в усіх турнірах, типу Упамекано та Райса. Кого з них має витіснити Бруно за ЛИШЕ рекорд в АПЛ? Він не привів команду до титулів. Цілий рік грав тільки в одному турнірі та не мав хвилин у ЛЧ. А пізніше поїхав на ЧС у якості зірки – і не був зіркою. На мундіалі, де всі найкращі футболісти світу запалили. У команді, де саме він мав стати лідером. А натомість у Португалії найкращим був Мендеш. Не применшую заслуг Бруно у сезоні 25/26, просто фіксую: інші номінанти були стабільнішими. І це хороша новина для сучасного футболу: топів настільки багато, що навіть рекорд АПЛ – це лише №27 у голосуванні на ЗМ.

6. Золотий м’яч для захисника не за горами. Приємно бачити у топ-30 чимало сильних оборонців. Саліба та Габріель вище за будь-якого футболіста групи атаки своєї команди. Упамекано вище Фернандеша. Маркіньйос – теж. Пачо вище за Діаса, з чим за бажання можна посперечатися – але сам факт. Мендеш у топ-25, Хакімі – у топ-15. А ще Кубарсі ледь-ледь не проповз у десятку. До речі, перше велике питання до тих, хто це наголосував: а як так? Руїс не був серед героїв чемпіонського «ПСЖ» (пропустив значний відрізок сезону через травму) та не сяяв більше за інших футболістів центру поля Іспанії на ЧС. Десяте місце для нього – занадто компліментарне. Всі б зрозуміли, якби його віддали саме Кубарсі, який уже топ-захисник із топ-досягненнями. Але сам факт визнання захисників у 2026 – дуже хороший знак.

7. Олісе аж на 9-му рядочку – пограбування. Звісно, його голоси дещо забрав собі Кейн. Не вперше з таким стикаємося: згадайте, як одне в одного можливість посісти найвищі позиції «поцупили» Мане, Салах та Ван Дейк. Тобто причина втрати голосів зрозуміла. Але все одно прикро, бо перформанс Олісе у попередньому сезоні – видатний. Мінімум на топ-5. Як на мене – цілком на топ-3. Кейн – кращий, бо має надлюдські цифри, але – ті, хто дивляться «Баварію» регулярно, підтвердять – Майкл щотижня творить магію на полі. Не просто так людина зупинилася в одному асисті від повторення рекорду Мессі за гольовими/сезон. І, що найважливіше, Олісе продемонстрував себе добре і поза «Баварією»: віддав 7 асистів на ЧС. Тобто він топ і сам по собі, не лише завдяки Кейну та системі. Сумно.

8. Мессі заслужив бути у топ-5. Попри те, що він грав лише на ЧС. Але як грав! 12 гольових дій за 8 матчів. Рятівні голи та асисти у плейофі. У фіналі суперник відрізав Лео від футболу – і ми побачили справжній рівень цієї Аргентини. Аргентини, яку Мессі на своїх плечах самотужки затягнув у фінал. Мова не просто про топ-перформанс – можливо, про найкращий індивідуальний перформанс будь-якого футболіста в історії ЧС. Вершина. Історія. Легендарний турнір. Так, без масної крапки наприкінці – але абсолютно геройський. Ніхто у топ-10 номінантів на ЗМ цього року не зробив для своєї команди/збірної більше, аніж зробив Лео цього літа. Ну і так: саме він зробив цей ЧС настільки чудовим. Звісно, журналісти голосували за нього дещо по інерції… Але все одно заслужив.

9. Логіка вибору Мбаппе другим зрозуміла. Не перший, бо було б дивно, якби футболіст-фінішер перегнав би у голосуванні найкращого бомбардира сезону. Але і не третій, бо на ЧС – традиційно ключовому турнірі для визначення переможця ЗМ – проявив себе значно краще за Ямаля. Ламіну не вистачило лише топ-цифр, які, до речі, він собі дуже вправно фармить у новому сезоні… Мбаппе – титулів, які б розвіяли сумніви щодо його користі для команд, за які він виступає. У новому сезоні Кіліан піде за ними. Для обох футболістів ця поразка не є критичною. Не тільки тому, що вони ще мають час підкорити світ футболу, але й тому, що вони отримали чітке розуміння, чого саме їм забракло цього разу. Здатні це виправити. Для них це не кінець історії – тому і не шкода.

10. Золотий м’яч стає кращим. Вище поскаржився на несправедливі позиції різних футболістів у голосуванні та організацію шоу… Але є і хороше. Дуже хороше! Фіксуємо: ЗМ уже який рік поспіль про чудову історію! Довгі роки Мессі та Роналду вигравали цю нагороду за талант, «інопланетність» та трошки через хайп – а тепер не так. Тепер Родрі. Тепер Дембеле. Тепер Кейн. Іспанець опинився у правильному місці та з правильним тренером, які перетворили його на найкращого. Француз був перевихований Енріке із вередливої дитини у найбільш працьовитого футболіста команди. І от тепер Гаррі, який роками страждав у «Тоттенгемі», досить пізно наважився на зміни та піти – і тепер нагороджений за сміливість. За сміливість відмовитися від чогось рідного та звичного. За сміливість ризикнути. За сміливість забажати собі кращого.

Золотий м’яч одужує. І – це дуже добре для нагороди – нарешті нас чомусь вчить, дозволяє зробити висновки, дає приводи для роздумів… Можливо, після вчорашнього вручення ЗМ Кейну хтось із свідків цієї події також наважиться бути сміливим, як Гаррі. Піде та спробує змінити своє життя на краще. І, можливо, у нього все вийде. Останні володарі Золотого м’яча та їхні історії справді здатні надихати. А якщо так, то, можливо, часом ми критикуємо France Football занадто голосно…