Костюк зробив у Динамо все, що міг. А міг він відверто небагато

За неповний календарний рік роботи у «Динамо» Ігор Костюк пережив одразу декілька моментів, коли його із чистою совістю могли б звільнити. Четверте місце в УПЛ за підсумками сезону-2025/26, беззубий виліт з кваліфікації Ліги Європи від ПАОКа, а потім й нездатність прорватися в основну сітку Ліги конференцій через дуель із «Карабахом» («біло-сині» залишилися без єврокубків у сезон сторіччя клубу, на секундочку!), сенсаційне фіаско в національному чемпіонаті у грі з «Буковиною» (0:3) – все це сходило Костюку з рук.

В певний момент власники «Динамо», вочевидь, вирішили, що негідний киян фініш на четвертому місці в УПЛ як мінімум частково є провиною попереднього тренерського штабу на чолі із Шовковським, тоді як Костюку пощастило взяти Кубок та заспокоїти своїх роботодавців. Виліт із єврокубків, мабуть, став хворобливим ляпасом, який сприйняли філософськи – мовляв, буде більше сил на УПЛ, у якій в сезон сторіччя кров з носа як необхідно брати «золото». А звільняти Костюка після катастрофи із «Буковиною» для братів Суркісів було б репутаційно неправильно, тому що ледь не ключовим антигероєм того поєдинку виявився племінник президента клубу та рідний син його старшого брата молодий голкіпер В'ячеслав… Виходило б, що Костюк втратив роботу через помилки Суркіса-молодшого, а це як мінімум негарна історія.

Ось і виходить, що фактично Ігор Костюк працював у форматі «від фіаско до фіаско». Після «Буковини» його доля багато в чому була вирішена наперед і для успішного подальшого перебування на посаді від 50-річного фахівця вимагалося лишень одне – набрати крейсерську переможну швидкість й виносити в національному чемпіонаті буквально усіх, включаючи з «Полісся» та «Шахтаря». Але до очної дуель із «гірниками» у 12-му турі Костюк на посаді не вцілів. Його звільнили вже після поразки від «вовків» у 9-му турі (1:3), яку кияни зазнали, граючи з 5-ї хвилини в більшості…

Очевидно, що з погляду президента «Динамо» Ігоря Суркіса та його брата Григорія нинішнє рішення щодо Костюка виглядає більш ніж логічним. І це справді так, адже тягнути далі з цим наставником було нікуди, йому й так вже давалося аж надто багато можливостей виправити ситуацію та повернути напрямок руху у правильний бік. Однак...

Звільнення Костюка як мінімум наводить на думку, що цей фахівець зробив у «Динамо» рівно те, що міг. Нічого більше. І відповідальність за це повинні розділяти й власники клубу, оскільки вони не могли не розуміти, до чого від самого початку веде співпраця з Костюком.

До призначення головним тренером «Динамо» Ігор Костюк тривалий час працював із молодіжними командами київського клубу. Тому вибір на його користь сприймався як рішення керівництва в чергове знизити навантаження на клубний бюджет та спробувати досягти гарних результатів виключно за рахунок внутрішніх резервів. Костюк, який чудово знав стан справ в академії та якості юних вихованців «біло-синіх», виглядав у цьому зв'язку ледве не ідеальним кандидатом. І спочатку його прихід на певний час змусив відданих шанувальників «Динамо» знову почати мріяти про те, що незабаром долю матчів «біло-синіх» визначатимуть свої. Костюк справді з наскоку активно почав довіряти молоді – Матвію Пономаренку, Богдану Редушку, Максиму Коробову, Владиславу Захарченку, В'ячеславу Суркісу… Практично кожен з них встиг видати декілька досить яскравих матчів, змусивши повірити у своє світле майбутнє в першій команді.

Але далі… Реально закріпитися в основі та стабільно допомагати «Динамо» здобувати результат із талановитих протеже Костюка виявився здатним тільки Пономаренко. Матвій продемонстрував характер та вміння справлятися із психологічними викликами від матчу до матчу. А решта – Редушко, Коробов, Захарченко, Суркіс – поступово почали просідати, й невдовзі їхньою верхівкою поточних можливостей знову стала молодіжна команда клубу.

Вже в той момент, коли не відбулося масового якісного переходу молодих футболістів із юніорської до першої команди «Динамо», стало зрозуміло, що ставка на Ігоря Костюка не спрацює. По суті, цей фахівець більше нічого, окрім «прокачування» власних вихованців, запропонувати київському гранду й не спромігся. Він не збирався працювати із легіонерами, часом навіть демонстративно відмовляючись від підписання того чи іншого гравця, рекомендованого селекціонерами «біло-синіх». Також Костюк не хотів хоч якось миритися з думками щодо неспроможності свого підходу, який приносив йому успіх у юнацькому чемпіонаті, в першій команді та на рівні УПЛ.

Ігор, що очевидно навіть збоку, не зумів вибудувати ефективні робочі відносини із багаторічними лідерами «Динамо» – Ярмоленком та Буяльським. Обидва досить часто опинялися на лаві запасних, тоді як місце на полі та довіру від Костюка отримували вчорашні юнаки – ті, хто декілька років тому із відкритими ротами подавав м'ячі тим таки Андрію та Віталію. У ЗМІ навіть потрапляли новини про зарозуміле ставлення головного тренера до ветеранів, що було важко зрозуміти й хоч чимось пояснити з огляду на тотальну відсутність реальних досягнень Костюка на позиції коуча дорослої команди «Динамо».

Чи спроможний був Костюк щось змінити в «Динамо»? Теоретично – так. На практиці – навряд чи, оскільки його реальний рівень впливу на керівництво клубу був обмежений персоною того ж таки Ярмоленка, якого довгі роки називають майбутнім спортивним директором «біло-синіх». Очевидним тактичним прорахунком Костюка стали натягнуті стосунки із учорашніми лідерами. Але й тут тренер міг би діяти твердіше – вимагати від керівництва прибрати з клубу і Буяльського, і Ярмоленка, якщо ті перестали входити до його планів та заважали будувати нову команду. Так, це було б вкрай непросто і для цього потрібно було б представити братам Суркісам якусь логічну концепцію досягнення успіхів найближчими роками без колишніх лідерів, але... Якщо вже в Костюка керівництво повірило, а він не прагнув уживатися із зірковими ветеранами, то потрібно було тільки одне – використати ситуацію на власну користь.

Костюк на це не пішов. Те, що працювало у нього в юнацькому футболі, не спрацювало із дорослими чоловіками. Самісінького лише авторитету посади головного тренера футболістам калібру Ярмоленка та Буяльського виявилося замало. Вони хотіли бачити ідеї, успішні методи тренувальної та тактичної підготовки, але дуже швидко усвідомили – тут Костюк нічого нового та ефективного «Динамо» запропонувати банально не здатен. А wow-ефект із молоддю прогнозовано та дуже швидко вивітрився, коли справа дійшла до необхідності з боку останньої видавати не один-два вдалі поєдинки на місяць, а відповідати найвищим рівням та вимогам абсолютно у кожній наступній грі.

Не вчепився Костюк і за шанс розв'язати проблеми за допомогою легіонерів. В цьому аспекті Ігор, мабуть, до останнього хотів гнути свою лінію – мовляв, я ж досягав успіхів зі своїми пацанами, так і в першій команді зможу це зробити, просто потрібно трохи більше часу. В результаті та невеличка купка іноземців, які часом допомагали «Динамо» за Шовковського (Герреро, Тіаре, Огундана), перестали в київській команді у Костюка грати хоч якусь значну роль, перетворившись на свого роду безпросвітних резервістів, котрі лишень тренуються за розкладом і одержують за це зарплату. А із підписанням нових легіонерів, так би мовити, виключно «під себе» та свій стиль, Ігор Костюк тягнув буквально до останнього, накладаючи вето на подібні угоди. В результаті переходи Густаво Прадо, П'єра Мунгенге та Кеассе Ба так і не змогли змінити для тренера ситуацію на краще.

Якою залишається «спадщина Костюка» у «Динамо»? Історично можна казати лише про Кубок України-2025/26, перемога в якому назавжди залишиться у пам'яті за командою Костюка. Однак зараз, по свіжих слідах, і тут не все виглядає настільки однозначно на користь заслуг тепер вже екс-коуча «біло-синіх», адже не варто забувати, що свого ключового суперника у битві за трофей – «Шахтар» – «Динамо» обіграло ще в 1/8 фіналу, із Олександром Шовковським в тренерському кріслі.

В іншому ж Костюк залишає після себе у «Динамо» тільки одне вагоме досягнення – Матвія Пономаренка, якому 50-річний фахівець справді допоміг повірити в себе та почати демонструвати на дорослому рівні таку саму ефективність роботи у завершальній фазі атак, як і раніше у чемпіонаті U-19. Більше ставка на молодь у Костюка в «Динамо» не спрацювала, а це була ключова його «фішка» при призначенні на посаду.

Так, можна і варто вести мову про проблеми всередині самого клубу, про дивну селекційну роботу, про нестачу ефективних менеджерів на ключових позиціях, які допомагали б власникам приймати правильні рішення з погляду сучасного розвитку «Динамо», але… Давайте будемо чесними – все це точно не проблеми, пов'язані із персоною Ігоря Костюка. Цей тренер не приходив, як Мірча Луческу, для кардинальних змін. Він був тим, кого поставили тому, що як раз жодної революції при ньому всередині «біло-синіх» робити й не потрібно було. Саме тому Ігор Костюк йде з «Динамо», зробивши усе, що він міг. А міг він відверто небагато, якщо власне називати речі своїми іменами…