Могли зіграти краще, могли й гірше, але головне, що могли

У воротах – Різник, на правому фланзі захисту – Бондар, у центрі поля – Драмбаєв, на лівому фланзі атаки – Назаренко, й Краснопір на вістрі атаки. Такою була національна збірна України у другій половині виїзного матчу Ліги націй проти збірної Угорщини, напевно, свого головного опонента у боротьбі за перше місце у групі.

Якби мені хтось перед грою сказав саме про такий склад нашої команди, в якому знайшлося місце лише для чотирьох «звичних» прізвищ (Миколенко, Матвієнко, Забарний та Циганков), я б як мінімум не повірив. А як максимум – вважав би такого «оракула» душевнохворим. Проте саме таким, несподіваним та непередбачуваним – виявився склад нашої команди на першу гру ЛН.

Втім, такою ж непередбачуваною та несподіваною виявилася і її гра.

Збірна України у першому офіційному матчі Мальдери на тренерському містку зіграла так собі. Це якщо говорити про початок гри, та й місцями про другий тайм (а може й не місцями).

Мадяри могли спокійно забивати два м'ячі у дебюті зустрічі, але неймовірно нас пробачили. Проблеми їхньої реалізації – то їхні проблеми, і нехай від їхніх проблем голова болить у їхнього італійця.

У нашого італійця теж має боліти голова через очевидні проблеми у захисті, адже, якщо не брати до уваги дебютанта Крупського на правому фланзі оборони, то загалом лінія захисту у грі на «Пушкаш Арені» виглядала звично/традиційно.

Проте помилок уникнути не вдалося. Очевидних помилок. І очевидними помилками «розкидався», окрім інших, не хто інший, як сам Забарний, футболіст найкращого клубу континенту.

Та й з атакою проблеми також є. Такий момент, як у Краснопіра стався на 76 хвилині, потрібно реалізовувати за замовчуванням, незважаючи на ревіння трибун і статус дебютанта, бо коли тоді взагалі забивати, якщо не в таких забійних випадках.

Перед грою у мене виникло побоювання: я переживав, щоб Мальдера, який сформував свій список із досить несподіваних кандидатів, не загубився в підсумку серед несподіванок. Я б ні за які гроші не вгадав і стартового складу, не кажучи вже про варіацію складу у другому таймі. Однак, поєднавши докупи таких різношерстих гравців, Мальдера таки наробив помилок. Зокрема, із Бражком він не вгадав. Та й із Ванатом, і з Крупським теж. Проте, водночас, а як було не наробити таких помилок?

На виправдання нашого італійця обов'язково можна зарахувати факт відсутності відразу кількох гравців основи. Навряд чи він би випустив Бражка, якби був доступний Ярмолюк. І якби були під рукою Конопля, Маліновський, Зінченко та Довбик, то й вони б, напевно, вийшли в основі. І майже напевно у виконанні нашої збірної була інша гра. Принаймні, зріліша та гра була б.

Але про це ми можемо лише судити та розмірковувати, а це дуже невдячна справа, адже, задля справедливості, варто зазначити, що і в збірній Угорщини був неоптимальний склад через кадрові втрати.

А тепер, після обов'язкової п'ятихвилинки «політінформації», поговоримо про головне. Про головну відмінність цієї різношерстої та неідеальної національної збірної України каденції Андреа Мальдери від тієї національної збірної України, якою керував «пізній» Сергій Ребров.

Не можна було не побачити разючі зміни, що сталися з нашою головною командою. Наша головна команда все ще помиляється, все ще має проблеми з реалізацією, але, чорт забирай, вона вже не має проблем із мотивацією та настроєм, як було за попереднього наставника. Ця команда, склад якої у стартовому поєдинку ЛН більше був схожим на ковдру, зшиту з окрайців, зі стартових хвилин гри була готова битися.

Я не хочу зараз кидатися гучними словами – мовляв, наші футболісти були готові битися за свою країну, якій зараз явно не до футболу, за своїх уболівальників, для більшості яких питання виживання стоїть, з убивчою простотою, гостріше за всі інші, разом узяті питання, однак я готовий підтвердити з побаченого, що ці футболісти готові битися за себе. Вони готові довести, що їм все до снаги, навіть на тлі дуже серйозного суперника, і навіть на тлі агресивних трибун.

І те, що стосується футбольного поля, і навіть те, що, за великим рахунком, футбольного поля не стосується (це я про сутичку на останніх хвилинах зустрічі).

За «таку» збірну України особисто мені хочеться вболівати та співпереживати. Такій збірній України особисто я готовий пробачати помилки та помарки, знаючи, що вони не підведуть у плані настрою та агресії.

І такий тренерський штаб нашої головної команди країни я теж хочу підтримувати. Принаймні доти, доки збірна України буде бійцем, а не вайлом.

Чудовий початок турніру. Дай Боже, щоб і далі все склалося вдало, і щоб ми всі вкотре не розчарувалися.