СТАХОВСЬКИЙ: «Ти граєш не за себе і не за гроші – ти граєш за свою державу»

Екс-перша ракетка України Сергій Стаховський дав інтерв'ю Setanta Sports перед стартом фінальної частини Кубка Біллі Джин Кінг 2026, яка пройде в Шеньчжені (Китай) з 22 по 27 вересня.

– Що для Вас означає бути поруч із українською збірною сьогодні, вже в іншій ролі, ніж під час ігрової кар'єри?

– Ну, насправді мати можливість допомогти дівчатам досягти позитивного результату – це важлива складова. Я дуже сподіваюся, що маю якийсь внесок, але фактично перевірити це, я думаю, неможливо. Тільки в них спитати.

– Ви багато років представляли Україну на корті. Що робить виступи за збірну особливими для тенісиста?

– Ну, в тенісі, на жаль, це, мабуть, один із небагатьох шансів, коли ти виступаєш безпосередньо за свою державу в команді. Тим паче, що в команді ми, насправді, граємо тільки у збірній. І в нас представляти нашу державу, в принципі, є лише дві можливості – це Олімпіада та ігри за збірну.

Тому вони завжди для мене були особливими і завжди займали дуже високу позицію в моїх пріоритетах, скажімо так. І для мене, звісно, командна історія дуже цікава і важлива, тому що весь свій професійний шлях ти йдеш як тенісист, як особистість, один. Так, у вас є пара, інколи ви граєте вдвох, але загалом зазвичай ти сам на корті. І коли в тебе є можливість відчути команду, командний дух, капітана, команду на лавці – це дуже класно.

– Наскільки важко психологічно перемикатися з індивідуального спортсмена на командного?

– Ну, всі наші дівчата і хлопці теж є професіоналами своєї справи. І тому, звісно, для них умовно підлаштуватися під щось інше є звичайною повсякденною історією. Але є, звісно, додатковий тиск, тому що ти вже не граєш за себе, ти не граєш за гроші – ти граєш за команду, за свою державу. І от для мене це була величезна честь і великий тиск. Я завжди набагато більше переживав за виступи, і, не дай Боже, коли були поразки, вони набагато важче мені давалися, ніж коли я представляв сам себе з українським прапором. Тому тут є складова тиску. Деяким гравцям загалом дуже складно виступати під тиском, і тому вони не справляються і не дуже часто хочуть їхати до збірної. А деяким гравчиням, навпаки, це допомагає. Допомагає саме цей емоційний стан, який вони отримують у збірній. Вони потім переносять його у свої персональні кар'єри, і там у них іде зростання.

– Як ви оцінюєте нинішній склад жіночої збірної? У чому головна сила цієї команди?

– Я думаю, що це, мабуть, найсильніша збірна взагалі за всю історію нашої держави. Та й, у принципі, безпрецедентний успіх загалом у жіночому тенісі для нашої держави. Тому тут важко щось сказати. Мені тільки єдине прикро, що колись у світі була лише одна держава, в якій було дві гравчині в топ-10 одночасно. На сьогодні таких держав три одночасно – це Америка, Чехія і ми. Тому казати, що ми суперфаворити, можна, бо ми, я вважаю, є фаворитами у фінальній частині Кубка Біллі Джин Кінг. Але все ж таки є й інші держави, які теж мають достатньо якісних гравчинь.

Для мене команда, яка є зараз, – вона є командою. Це один з основних критеріїв. Є дуже хороша атмосфера і розуміння всередині команди. Я вважаю, у нас чудовий капітан, який вміє підлаштуватися під кожну гравчиню на кожному матчі й уміє знайти правильні слова.

І загалом це ж спільний результат. Тут особистість відходить на другий план. Тут усі мають вкластися і зробити свій внесок у командний результат, щоб він був позитивним. Тому я вважаю, що в нас зараз такий набір кандидатів у команді, що вони всі разом зможуть довести цю дуже класну історію до, для мене, логічного завершення.

– Українки вже мають досвід виходу до півфіналу Кубка Біллі Джин Кінг. Що може допомогти їм зробити наступний крок і поборотися за титул?

– Завжди треба хоча б дрібку якогось спортивного щастя мати. У будь-якому результаті ніщо не виходить без якихось маленьких деталей, де тобі склалося і, можливо, трошки пощастило, можливо, ти щось зробив краще. У нас є класний досвід. На жаль, він дуже спирався на двох наших топових гравчинь. І ми сподіваємося, що цього року зможемо до цієї історії додати якісну пару, яка допоможе трошки розвантажити як Еліну, так і Марту в навантаженні на одиночках.

Читайте також:

СВІТОЛІНА: «Тенісний корт – це мій майданчик, де я говорю про Україну»

– У команді є досвідчені лідерки, і гравчині, які лише починають свій шлях у збірній. Наскільки важливий цей баланс?

– Ну, баланс складно знайти. Знову ж таки, вони всі є професіоналами і всі вміють виступати. Хтось, звісно, я ж кажу, під тиском виступає краще. Хтось до цього тиску не звик. Але загалом я не можу сказати, що потрібен якийсь баланс. Усі з чогось починають. Якщо ти потрапляєш у збірну, це означає, що твої результати в поточному сезоні є достатньо високими для того, щоб представляти збірну. І ти заслуговуєш на те, щоб бути в цій збірній. Тому, відштовхуючись від цього, я б не сказав, що потрібен якийсь баланс. Потрібна завжди найсильніша команда, яка може дати командний результат, що буде позитивним для нас. І тут уже питання до капітана: як він підбирає цю команду, як він бачить, як йому правильно зібрати цей пазл, щоб у нього було якомога більше варіантів задля досягнення позитивного результату.

– Як, на вашу думку, змінилося значення виступів за Україну від початку повномасштабної війни?

– Ну, я дуже сподіваюся, що для всіх наших тенісистів і тенісисток честь виступу за збірну і потреба виступати за Україну суттєво зросли. Тому що насправді спортсмени є одними з наших рупорів на закордонних майданчиках і платформах. Коли вони класно виступають, вони мають змогу безпосередньо розповідати про те, що відбувається в нас. Умовно наш політикум має достатньо обмежену платформу всередині держави, і якщо хтось до них приїжджає щось питати, то вони тоді можуть щось сказати. Але наші спортсмени мають найкращі можливості для того, щоб не впливати, але доносити те, що відбувається в Україні, те, що робить наш ворог із нашими цивільними містами, і постійно нагадувати про те, що відбувається в нашій державі. Тому я вважаю, що їхні результати, результати дівчат за останні два три роки, є феноменальними. Вони досягнуті всупереч, а не завдяки якійсь системній підтримці, скажімо так, з боку держави, на жаль. Бо системної підтримки у спорті фактично немає і немає ніякої зрозумілої системи формування спортсменів. Але те, що вони в цей важкий для країни час можуть показувати класні результати й мати можливість доносити правильні меседжі, – вони доносять правильні меседжі – це дуже класно.

– Що б ви хотіли сказати юним українським тенісистам і тенісисткам, які мріють одного дня представляти свою країну?

– Ну, я можу сказати тільки одне: продовжувати мріяти, продовжувати рухатися до своєї мрії, бо вона є досяжною. Так, зараз у державі не найкращі часи, дуже складно з безпекової точки зору, але це можливо. Тобто в Україні зараз достатньо велика кількість спортивної інфраструктури, тенісної в першу чергу. Так, звісно, ми обмежені в ресурсах, у виїздах за кордон на змагання, бо не всі батьки можуть поїхати: хтось може виїхати, хтось не може. І це все обмежує. Але загалом, якщо поставити собі ціль і чітко до неї йти, я певен, що вони до неї дійдуть. А ми, за можливості, будемо їх підтримувати в цьому.

– У ніч на 8 вересня було атаковано ваш клуб Svito padel club в Києві. В якому стані зараз корти? Чи маєте вже план відновлення?

– Ну, план відновлення, звісно, маємо. Він є, але фінансово важкий. Ми вчора запустили перший майданчик, звечора запустили два. Сподіваємося сьогодні відновити ще третій. А от решту пошкоджених кортів, ще чотири корти, ми будемо відновлювати суттєво довше, тому що там достатньо важка, кропітка робота і з підшиванням стелі, бо в нас усі вікна повилітали. Там є достатньо великий обсяг робіт, який треба зробити. І це буде тривати, я думаю, від чотирьох до восьми тижнів мінімум.

– Ви нещодавно завершили активну службу і були переведені до резерву. Чи означає це, що тепер у вашому житті знову стане більше тенісу?

– Я точно залишуся в спорті. Я спробую передати свій досвід і свої знання, які в мене є, наступному поколінню, якщо це буде комусь цікаво, звісно. Але воно цікаво, тобто це буде один із напрямків роботи. Інше – звісно, я залишуся зі збірною в тій функції, якщо, знову ж таки, команда цього потребуватиме. Тобто в мене немає посади, за яку я тримаюся, її просто немає. Тому, якщо моя допомога буде потрібна, я з радістю буду допомагати. Якщо, можливо, вона не допомагає, а я, не знаю, роблю якісь неправильні речі, то я спокійно можу це вислухати і можу просто вболівати за команду. Тут завжди питання в попиті. Якщо є попит на щось, що вони вважають для них цінним, то, звісно, я буду намагатися це віддати. Системно ми з Еліною достатньо довго проводимо різні змагання, різні майстер-класи, івенти, які допомагають, ми сподіваємося, дітям просто важливо продовжувати займатися тенісом або приходити в нього. У нас є декілька проєктів, які ми хотіли б запустити, але вони потребують суттєвої фінансової підтримки. Ми з партнерами зараз це проговорюємо, щоб цю підтримку отримати і щоб мати можливість вести юних тенісистів не тільки в короткому проміжку часу, а в розрізі чотирьох-п'яти років. Щоб ми могли створити команду, яка буде допомагати на постійній основі.

Ну і загалом у мене... Так, от ми відновимо цей клуб. У мене є «Новинарня», яка хоче мене інколи бачити, тому роботи дуже багато, на жаль.

– Українська збірна зараз уже належить до команд, від яких очікують високого результату. Що психологічно складніше: грати в статусі аутсайдера, чи виходити на корт, коли всі вже говорять про можливий титул?

– І те, і те, насправді. Тому що ти граєш за державу і завжди складно за неї програвати. Тобто якщо ти бачиш перспективу виграти, звісно, ти завжди хочеш цього досягнути. Хоча кожен матч, коли тенісист чи тенісистка виходить на корт, вони завжди хочуть виграти. Я не бачу таких тенісистів, які виходили б, щоб програти. А те, що нам зараз дуже багато авансів дають, що в нас є класна команда, яка має можливість виграти чемпіонат світу, фактично командний, – це правильно. Чи додає це додаткового тиску? Так. Але й додаткової мотивації, тому що такі шанси не часто трапляються.

Звісно, хочеться написати щось історичне.