Шахтар, дякую, що живі

Багато всього було проти. Проти була гра «Шахтаря» із «Поліссям». У глибині душі я розумів бажання Арди Турана провести у тій грі ротацію, дати можливість проявити себе у принциповому поєдинку гравцям не лише основи, а й тим, хто під основою.

Затія, що мала здорові зерна, була розбита на корені добре обраною тактикою Русланом Ротанем, і відмінним втіленням цієї тактики його підопічними.

За той матч Арда Туран особисто від мене одержав круглу двійку за десятибальною шкалою.

Далі був надважкий матч проти «Карпат», виграний на межі за рахунок винятково бразильської, а не тренерської майстерності. Переможців зазвичай не судять, але особисто мені тоді дуже хотілося їх судити.

А тут ще фантомні спогади про перший і останній до цього візит «Шахтаря» на «Філіпс», коли до 86 хвилини вели 2:0, але в підсумку все перевернулося ногами вгору і вийшло 2:3.

Ця команда – я про ПСВ – міцний завсідник (це як мінімум) Ліги чемпіонів. «Шахтар», при всій повазі до нього, навіть подібним статусом похвалитися поки не може. Це, скоріше біда «Шахтаря», а не вина, проте.

Читайте також:

Прагматизм і обережність в Ейндховені. Шахтар зіграв унічию з ПСВ

Тому я боявся, що «Шахтар» завалить старт нового сезону чемпіонської Ліги. Аж надто багато було на користь саме такої, песимістичної версії. І, хай пробачить мене Арда Туран, саме його, саме цей «аргумент» я розглядав не на користь оптимістичної версії.

Чому? Контурно було сказано вище. Додам ще дещо від себе: ну не можу я досі розкусити цього тренера, хоч ти трісни. Його післяматчеві коментарі, загалом, вінець адекватності та красномовства. Турок уміє віддати належне і своїм, і чужим. У зв'язку з цим претензій апріорі бути не може.

Але ось до його окремих рішень претензій у мене – віз і маленький візок. А раптом ні з того, ні з сього Арда вирішить провести серйозну ротацію і в матчі проти чемпіонів Нідерландів? А раптом наступить на горло своєї ж пісні і вибере обережну гру явно другим номером, сподіваючись зіграти в захисті на нуль, забивши при цьому на атаку?

Каюся, від побаченого цього разу в Ейндховені я був приємно вражений. Це якщо говорити загалом про гру, а не, приміром, про перший тайм, до м'яча Мендоси. Обережний футбол від початку практикував «Шахтар», ніби придивляючись до опонента, а постійні холості перепасування наших гравців у захисті скоріше підтверджували тезу про закриту та обережну тактику нашої команди.

Навіть гол Мендоси до певного часу не змусив мене подивитися на цю гру, в сенсі, на дії «помаранчево-чорних», під іншим кутом, бо, даруйте, для мене гол «Шахтаря» - це, скоріше, випадковість, яка випала з контексту.

А ось гол ПСВ – це, скоріше, закономірність, бо скільки вже подібних м'ячів «Шахтар» пропускав у минулих сезонах чемпіонської Ліги…

А ось потім, тобто після м'яча Деста, а це практично протягом усього другого тайму, і почалося те одкровення, на яке, зізнатися, ні від нашої команди, ні, тим більше, від тренера нашої команди я і не очікував, бо надто прогнозований своєю непрогнозованістю цей Арда Туран.

Однак замість того, щоб, зчепивши зуби, і «затиснути в кулак свої яйця», як нещодавно сказав один наш футболіст (не з «Шахтаря», до речі), «Шахтар» спробував затиснути в кулак не свої, а чужі яйця.

Наша команда дуже швидко перебудувалася, і від закритої гри, з холостим перепасовуванням біля своїх воріт перейшла до відкритої гри, до вертикальної гри, з обопільними шансами та моментами.

Більше того, за такою грою саме «Шахтар», а не ПСВ, був ближчим до підсумкової перемоги, і питання збереження нічийного підсумкового результату може мати наліт невдоволення.

За підсумковими 1:1 «сховалася» дуже гідна гра, саме командна, а не суто індивідуальна, не суто бразильська. За фактом чемпіон України ні в чому не поступився міцному, як мінімум, завсіднику Ліги чемпіонів, а в багатьох компонентах і перевершив його, хоча якраз цей момент уже може вважатися банальним смаком.

Тим не менш, без вагань і душевних мук саме цей матч я назву кращим на даний момент матчем «Шахтаря» в поточному сезоні. Ну, не проти «Кудрівки» ж гру вважати поки що найкрутішою.

І, звісно, ​​респект не лише футболістам, які витримали і темп високий, і колосальні, без перебільшення, фізичні навантаження, а особливо повага головному тренеру «гірників», бо, як було сказано вище, передумов до провалу об'єктивно було більше, ніж навпаки.

Але далі в мене все одно залишається відкритим каверзне питання: це характеристика «дорослішання» Арди Турана, чи, все ж таки, окремий момент його просвітлення?

Зрозуміло, хочеться вірити в краще, але занадто багато все ще залишається аргументів проти...