В’ячеслав Ейнгорн – математик, який дістався шахових вершин

Спостерігаючи за грою одесита В’ячеслава Ейнгорна в чемпіонатах СРСР (і заочно, й безпосередньо в турнірних приміщеннях в 1986-му й 1988-му), щоразу ловив себе на думці, що він у тих представницьких турнірах грав супернадійно, вкрай зрідка програючи. У Львові в 1984-му Ейнгорн прийшов на фініш 3-м, програвши лише Олександрові Білявському (водночас відчутно випередивши його в турнірній таблиці). Прикметно, що якщо підбити підсумки мікрозмагу першої 5-ки того чемпіонату, то Ейнгорн той лідерський міжсобойчик виграв із результатом «+2».

Читайте також:

Помер знаменитий український шахіст і тренер

У квітні 1986-го в Києві (чорнобильська доба!) одесит знов був 3-м, але там мала місце висока щільність на фініші, й велика група шахістів, що переслідувала лідера Віталія Цешковського, зрештою, набрала однакову кількість очок, розділивши місця з 2-го по 7-ме. Зрештою, тоді в столиці України Ейнгорн, не маючи формально звання гросмейстера (однак, як зазначали у спецвипуску «Спортивної газети» до чемпіонату, «йому вже шиють гросмейстерський мундир»), став найкращим серед майстрів, завдавши аж 4 поразки гросам! І цю особливість обіграли в шаржі-епіграмі в тому самому спецвипуску: мовляв, Ейнгорнові непогано було б навчитися громити й майстрів.

Через рік у білоруській столиці Ейнгорн знову в призерах. У його пасиві тоді була одна-єдина поразка – від чемпіона Олександра Білявського. Відзначу, що, на відміну від попередніх чемпіонатів, одеський гросмейстер вдало зіграв з аутсайдерами: зокрема виграв у чемпіона-86, але водночас беззаперечного аутсайдера-87 Цешковського. Цікаво, до речі, чи був в історії союзних чемпіонатів ще випадок, коли чинний чемпіон не те, що не зміг захистити своє звання, а й опускався аж на останнє місце? З приводу ж своєї колекції 3-х місць на союзних чемпіонатах одеський шахіст казав: «Не думаю, що можна мріяти про бронзу – мріяти можна про золото».

В 1988-му в радянській столиці Ейнгорн розділив 5–6-те місця з Василем Іванчуком. Той змаг у Совінцентрі був знаний тим, що зібрав найсильніших шахістів СРСР включно з Гаррі Каспаровим та Анатолієм Карповим, а, власне, Ейнгорна включили в перелік учасників уже після… 2-го туру, коли через стан здоров’я зі змагань вибув Михайло Таль. Ейнгорн, відповідаючи на запитання кореспондента спецвипуску журналу «64 – Шаховий огляд» під назвою «Сузір’я» про підготовку до чемпіонату, задав співбесідникові зустрічне запитання: «А як можна підготуватися до чогось абстрактного та в усякому разі аж ніяк не реального?». Ефект на кшталт футбольної Данії-1992 спрацював за кілька років до, власне, самого данського дива на Євро, адже Ейнгорн знову ж таки програв лише однораз – Василю Смислову (якому, до речі, свого часу допомагав робити шопінг у Лондоні), а, приміром, у Білявського знову виграв. Тоді мені надто зайшла в пам'ять його перемога над Рафаелем Ваганяном, яку бачив на власні очі в турнірному залі. Переможна позиція – це якась фантасмагорія: король переможця – в центрі шахівниці за наявності всіх важких фігур як у білих, так і в чорних, натомість король суперника, наче, й надійно захищений, однак перемогли саме білі, якими вправно керував Ейнгорн. Щоправда, наступного чемпіонату СРСР вірменський гросмейстер дістався чемпіонства, а Ейнгорн знову стабільно посів місце в чільній 5-ці, відставши від чемпіона на 0,5 очка. Певно, одесита можна назвати чи не найстабільнішим з учасників чемпіонатів СРСР 80-х. Імовірно, одним із пояснень цієї стабільності може бути математична освіта, здобута шахістом. Вміння точно розрахувати турнірну стратегію завше було неабиякою чеснотою В’ячеслава Семеновича.

Ейнгорн – Ваганян, чемпіонат СРСР, 1988

У командних змаганнях Ейнгорн зібрав чудову колекцію медалей різного ґатунку (чемпіон і віцечемпіон Європи, віцечемпіон світу, бронзовий призер Олімпіади). Однак осібно хочу сказати про світове «золото», яке Україна з Ейнгорном у складі виграла у 2001 р. в Єревані. Тоді одеський гросмейстер не програв жодної партії на 4-й шахівниці, посівши особисте 2-ге місце на ній і зробивши істотний внесок у загальне українське чемпіонство. У вирішальній битві в останньому турі з росіянами Ейнгорн чорними вже до 21-го ходу звів шанси Костянтина Сакаєва на перемогу нанівець (зведений пішаковий ланцюг достоту непробивний!), багато в чому визначивши долю чемпіонства.

Ну й найепохальніше тренерське досягнення Ейнгорна – тріумф із жіночою збірної України на Всесвітній шаховій олімпіаді-2006 у Турині. Позаду української команди залишилися і росіянки, за яких тоді ще грала Олександра Костенюк, й китаянки, в складі яких ще не ігнорувала жіночі змагання Хоу Іфань. За тодішньою системою підрахунку очок (не за результати в матчах, а за результати в партіях) Україна випередила росіянок на 1,5 очка, а китаянок – на 2. Однак якщо рахувати за сучасним принципом, то українки з 12 перемогами в 13 турах (за однієї нічиєї) випередили б росіянок аж на 4, а китаянок – на цілих 6 очок. Ну й українська команда стала єдиною, хто пройшов весь турнір без жодної матчевої поразки! Тренерська стратегія спрацювала на всі 100%!

Ейнгорна можна назвати яскравим представником класичного позиційного стилю, характерною ознакою якого є глибоке розуміння шахів. Тонка стратегічна боротьба в стилістиці одеського гросмейстера превалювала над тактичним ризиком. Ні – авантюрам, так – надійності! Втім, скажімо в партії проти Володимира Маланюка на тому самому чемпіонаті СРСР-1988 він не пошкодував пішака, а цілком свідомо пішов на загострення позиції чорними, маючи на увазі, що його опонент перебував не в найкращій формі на турнірі. Навіщо той пішак за різнокольорових слонів! І такий розрахунок себе виправдав: атака на короля мала успіх. Проте й тут, вважаю, щонайповніше виявився саме позиційний талант одесита, розуміння психології суперника та особливостей позиції.

Маланюк – Ейнгорн, чемпіонат СРСР, 1988

Мене завше вражала його якась спокійна впевненість за шахівницею. Колись один із спеціалізованих шахових сайтів назвав Ейнгорна «головним героєм другого плану». Таке парадоксальне визначення змушує замислитися над його слушністю. Не знаю, так і не зміг собі дати відповідь, чи відповідає воно дійсності, чи ні. Однак, як казав сам В’ячеслав Семенович, «певний клас» у нього був. От чого гросмейстерові не бракувало, так це скромності й водночас рішучості в обстоюванні життєвих принципів. «Математика й шахи – дуже продуктивне поєднання» – стверджував Ейнгорн. І хіба його кар’єра (як, власне, й життєвий шлях 2-го чемпіона світу Емануїла Ласкера) не є доказом цієї теореми?! Водночас одесит зазначав, що в шахах стоїть вище, ніж у математичній науці. Й те, що для нього шахи всякчас були на 1-му місці, принесло неабияку користь шаховій Україні.

Світла пам'ять непересічному гросмейстеру, людині, яка на початку цього сторіччя доклала як свою ігрову майстерність, так і свій тренерський хист до визначних досягнень збірних України на світовій арені. Його гостро бракуватиме нашим шахам…

Олексій РИЖКОВ