Американське божевілля. Чому Боелі витратив вже 2 млрд на новачків Челсі

30 травня 2022 року американський консорціум BlueCo на чолі із Тоддом Боелі став новим власником клубу англійської Прем'єр-ліги «Челсі». З того часу пройшло вже чотири повноцінні сезони і зараз відкрите п'яте літнє трансферне вікно за нових власників, але «сині» не радують своїх босів та вболівальників спортивними досягненнями, хоча на новачків Боелі та його бізнес-партнери виділяють просто колосальні суми. Тільки вдумайтеся: з моменту, коли Тодд став на чолі «Челсі» й до сьогоднішнього дня на підсилення команди новими футболістами було витрачено 2,07 мільярди євро. А трансферне вікно працюватиме цього літа ще майже місяць...

Сьогодні, коли на дворі тільки перші числа серпня, «Челсі» вже витратив на новачків перед початком сезону-2026/27 майже 400 мільйонів євро! Це третій за величиною показник для клубу часів Боелі. Більше «сині» платили за новачків лише у сезоні-2022/23 (рекордні для світового футболу 630 мільйонів євро), а також у сезоні-2023/24 (448 мільйонів євро). Однак варто розуміти, що зараз йдеться фактично про частину літньої трансферної кампанії, тоді як в інших випадках – про витрати протягом усього сезону. Тому у «Челсі» та Боелі ще достатньо часу, аби перевершити власні ж рекорди.

Загалом за Боелі «Челсі» здійснив шість трансферів, які наразі входять до топ-10 найдорожчих в історії клубу. І саме цього літа «сині» переписали власну рекордну угоду, придбавши за 138 мільйонів євро у «Астон Вілли» атакувального півзахисника збірної Англії Моргана Роджерса. Про те, що дозволяє клубам АПЛ здійснювати подібні угоди і, в розумінні багатьох інших учасників ринку, просто смітити грошима ми розповідали трохи раніше в рамках окремого матеріалу, а зараз зосередимося виключно на кадровій та фінансовій політиці «Челсі»…

Читайте також:

Трансфери Андерсона та Роджерса – тотальне божевілля. Але такі реалії АПЛ

389 мільйонів євро «Челсі» влітку-2026 витратив на придбання: Моргана Роджерса (138 млн євро, «Астон Вілла»), Максанса Лакруа (60,7 млн ​​євро, «Крістал Пелас»), Марко Палестри (57 млн ​​євро, «Аталанта»), Жеовані Кенда (50 млн євро, «Спортінг»), Валентіна Барко (40 млн євро, «Страсбург»), Емануеля Емега (25 млн євро, «Страсбург»), Деннера (10 млн євро, «Корінтіанс»), Дані Велбека (5,9 млн євро, «Брайтон») та Дастана Сатпаєва (2,4 млн євро, «Кайрат»).

Погодьтеся, непогане підсилення складу під новий тренерський штаб на чолі із Хабі Алонсо. Після десятого місця в АПЛ у минулому сезоні Тодд Боелі був зобов'язаний реагувати, й разом зі зміною тренера до клубу знову приїхав солідний десант новобранців. Насправді, консорціум BlueCo може собі дозволити такі витрати, реагуючи на масові заклики вболівальників до змін. Інше питання, що гроші у футбол в буквальному розумінні цих слів не грають, а тому такі масштабні витрати Боелі зовсім не є гарантією подальших успіхів.

Поки, швидше, уся попередня робота Боелі в «Челсі» свідчить про інше. Незважаючи на неймовірні витрати, «сині» за чотири роки виграли лишень два трофеї – Лігу конференцій-2024/25 та клубний чемпіонат світу-2025. І це при тому, що жодного разу за час, коли клубом володіє Боелі, «Челсі» не витрачав на підсилення складу менше 250 мільйонів євро за сезон!

Чому Боелі робить це? Причин, безперечно, декілька. Насамперед, американські інвестори подивилися на європейський футбол під іншим кутом, аніж це робив колишній власник «Челсі». Боелі вірить у концепцію «активів на зльоті», тому намагається скуповувати доступних його клубу молодих виконавців, нехай навіть і переплачуючи за них, як трапилося із Михайлом Мудриком, за якого лондонці заплатили «Шахтарю» нечувані 70 мільйонів євро. Нинішні боси «Челсі» впевнені, що якщо із десяти таких новачків хоча б двоє заграють на рівні, який можна порівняти з рівнем, наприклад, Коула Палмера, то їхня трансферна вартість злетить у 3-4 рази, й інвестиції будуть окуплені з лишком. Решту (тих, хто за кілька років через різні причини так і не зможе проявити себе на найвищому рівні) «Челсі» ще встигне продати, причому за досить гарною ціною, враховуючи молодий вік та статус футболіста клубу-гранда АПЛ.

По-друге, нові власники «Челсі» на чолі із Боелі привнесли в реалії АПЛ американську бухгалтерську модель – амортизацію трансферів. Лондонці почали підписувати зі своїми дорогими новачками (знову ж таки кейс Мудрика тут дуже наочний для українських фанатів) довгострокові контракти. Замість традиційних угод на 4-5 років, «Челсі» укладав із новобранцями договори на 7, 8 або навіть 10 років. Це дозволяло «синім» обійти жорсткі правила фінансового контролю, розбиваючи витрати на значні періоди. УЄФА довелося реагувати й оперативно перекривати цю лазівку, однак оскільки зворотної сили закон не має, на певний період «Челсі» отримав вигоду зі своєї успішної здатності «зламати систему».

Важливим фактором, який дозволяє «Челсі» багато витрачати на придбання нових футболістів, є надзвичайно суворий контроль у клубі за зарплатною відомістю. Не секрет, що більш молодим зірковим гравцям у футболі, як правило, платять менші оклади, аніж тим, хто вже перебуває на піку слави або ж має за спиною величезну кількість регалій. Підписуючи із новачками контракти на досить скромні за цими мірками 60-90 тисяч євро на тиждень, а також прописуючи в них більш значні преміальні за досягнення певних цілей, «Челсі» уникає потенційної можливості потрапити в ситуацію, пов'язану із фінансовим крахом, якщо в майбутньому цей футболіст так і не заграє.

Також у «Челсі» активно розвивають мультиклубну систему управління, надихнувшись моделлю City Football Group з їхнім клубом-флагманом у вигляді «Манчестер Сіті». Консорціум BlueCo вже викупив французький «Страсбург», із яким лондонці дуже активно співпрацюють в кадровому плані, що є вигідним для обох клубів і, як наслідок, їхнього єдиного власника. Якщо хтось не здатний заграти у Лондоні, його віддають в оренду в «Страсбург», де футболіст отримує новий шанс розкритися та заявити про себе, після чого або повертається до «Челсі», або продається в інший клуб за хороші гроші. Цього літа, наприклад, «сині» виконали подібний фінт на поки що найдорожчому трансфері поточного сезону для клубу – бразильському опорнику Андрію Сантосі, який позаминулий сезон провів у «Страсбургу», потім повернувся на рік у «Челсі», а зараз за 56,3 мільйонів євро був відпущений у «Манчестер Юнайтед».

Продаж своїх футболістів в інші клуби (особливо – клубних вихованців) за чималі гроші також дозволяє «Челсі» більш-менш вільно себе почувати на ринку, не маючи проблем із правилами фінансового контролю. За чотири з лишком роки із Боелі на чолі «сині» продали футболістів іншим клубам на трохи більше як 1 мільярд євро, що знижує загальний трансферний збиток лондонців до показника в 1 мільярд євро.

Але і це ще не все. Традиційно для бізнесу, Боелі випробовує та застосовує інші варіанти переливання фінансів з однієї своєї кишені до іншої, покращуючи ситуацію для «Челсі». Наприклад, клуб продає свої готелі дочірнім структурам холдингу, що допомогло принести вже не одну сотню мільйонів євро доходів і, як наслідок, позитивно позначилося на відомостях під час перевірки відповідності критеріям стабільності. Такі «угоди» забезпечують «Челсі» оперативні можливості прикрити операційні збитки, продовжуючи витрачати на ринку ті суми, які Боелі готовий та може витратити.

Очевидно й те, що Боелі у «Челсі» грає в довгу. Відсутність титулів у короткостроковій перспективі та у форматі «тут і зараз» американця не хвилює. Він хоче вибудувати ефективну та самодостатню структуру, успіх якої здатний принести лише час та природне дорослішання футболістів, котрі набиратимуться досвіду, набуватимуть зіграності та, ймовірно, зможуть почати забезпечувати клубу не лише трансферні, а й спортивні рекорди. Принаймні, Боелі, його радники та численні вболівальники «Челсі» у це свято вірять…