На спомин про Франко Барезі: італієць серед німців

«Капітан назавжди», «Подяка за спомини» – дрібний бізнес швидко відреагував на смерть зіркового італійського захисника й запустив у продаж футболки із зображенням Франко Барезі в різні роки його кар’єри та відповідними написами. Тільки от така деталь кинулася у вічі: Барезі з капітанською пов’язкою, в процесі гри, під час виконання дальньої передачі, з Кубком чемпіонів у руках – скрізь у формі «Мілана». На пропонованій уболівальникам пам’ятній футболці немає жодного зображення Барезі у формі «Скуадри Адзурри». А між іншим він є унікальним для збірної Італії гравцем. Адже лише Франко мав у своїй нагородній колекції медалі за 1-ше, 2-ге й 3-тє місця на чемпіонаті світу. Взагалі в світі, крім Франко, цим набором може похизуватися ще низка німецьких гравців (кайзер Франк у цьому порівнявся з кайзером Францем). Більше – ніхто. Впродовж трьох медальних чемпіонатів світу, як, до слова, й медального Euro-88 Барезі був складовою «Скуадри Адзурри», щоправда, з різним ступенем залученості, й вправному диригенту чи не найкращої оборони в світі було чим пишатися! Зауважу принагідно, що без Барезі 1986-го в Мексиці італійці були задалеко від п’єдесталу. Що ж, пропоную пройтися дорогою спогадів про медальні мундіалі Імператора Франка (таким прізвиськом його було пошановано за достоту величну гру в захисті).

1982. Незаграний золотий медаліст

Наче не така вже й дідизна давнина в часовому вимірі – той чемпіонат, але ж лише 24-командний турнір із позицій сьогодення уявляється якимсь антиглобалістичним фестивалем. Як же критикували тоді архітектора італійського тріумфу Енцо Беарзота за прихильність до пари оборонців в особах Гаетано Ширеа та Фульвіо Колловаті: мовляв, взяв до Іспанії 22-річну висхідну зірку Барезі, а ставить досвідченіших виконавців. Та той турнір, як на мене, довів слушність Беарзота й у тому, що він взяв Франко до Іспанії, й у тому, що не дав тому зіграти жодної хвилини, водночас золота медаль у Барезі в доробку опинилася. Молодий захисник слугував таким собі всякчасним стимулом на тому змагу для досвідченців, а вони через це своєю чергою випиналися зі шкіри, щоб засвідчити свої амбіції. У підсумку виграли й Беарзот (тренер-тріумфатор), й Ширеа з Колловаті (чудова гра в захисті), й Барезі (набув досвіду, дістав золоту медаль і, не виходячи на поле, зібрав чудову пресу). Прикро було через незаграність? Безперечно, однак, як засвідчила дальша футбольна доля Барезі, така золота медаль добре стимулює персональне зростання. Вже чим-чим, а сумлінним ставленням до роботи Франко вирізнявся впродовж усієї ігрової кар’єри.

1990. Творець непрохідного захисту

Здавалося, що тій Італії в її лігві не в змозі забити ніхто! «Чарівні ночі», оспівані в гімні турніру, наче зачакловували тих, хто мав на меті вразити ворота «Скуадри Адзурри». Й Барезі був визначальною фігурою в захисних порядках господарів мундіалю. Всі матчі без замін він тоді відіграв у команді Адзельйо Вічіні. 517 (можна й порахувати як 518) сухих хвилин поспіль: від початку аж до півфіналу! А там, за крок до вирішальної гри, аргентинці таки зрівняли рахунок із гри, а далі виграли в серії пенальті, хоча в своєму ударі Барезі не схибив (пробивав найпершим). До речі, Вічіні казав, що мав 100%-ву впевненість у трьох пенальтистах, і першим серед них називав саме Франко. Водночас алленаторе казав про шалений психологічний тиск перед тією серією. В грі за 3-тє місце італійці виграли в англійців, хоча й не із сухим рахунком (2:1), й Барезі поповнив свій медальний доробок бронзовою медаллю та увійшов до символічної збірної чемпіонату. Та, звісно, мріялося про медаль іншого ґатунку.

1994. Майже до кінця

Пригадую, що напередодні того американського мундіалю мій італійський товариш із листування прислав мені поштою примірник часопису Guerin Sportivo з величезним постером «Скуадри Адзурри» та написом щось на кшталт «У напрямі мундіалю». Тоді я написав йому, що Італія має гарний шанс виграти ЧС. Він відповів, що, мовляв, так, шанс гарний, але це дуже складне змагання.

Арріго Саккі, який очолював збірну Італії, критикували за захисний футбол, за відхід від свого міланського стилю, за конфлікт із Роберто Баджо. Менше з тим, чого-чого, а волі до перемоги тій команді не бракувало. «Мені потрібні сильні духом гравці, які вміють й атакувати, й оборонятися», – стверджував алленаторе. Що це, як не характеристика Барезі!

Характерний момент: ще будучи тренером «Мілана», Саккі сповідував теорію, що, мовляв, 5 організованих гравців поб’ють 10 неорганізованих. І довів її на практиці. На тренуванні воротар Джованні Галлі й четвірка оборонців Мауро Тассотті, Паоло Мальдіні, Алессандро Костакурта й Франко Барезі склали одну команду. Тим хлопцям протистояло десятеро, зокрема й із Рудом Гуллітом, й із Марко ван Бастеном. Мала та десятка 15 хвилин, щоб забити. Під час тренувальної роботи це практикувалося регулярно. Проте жодного разу десятка націлених на атаку гравців не була в змозі забити. Чудова ілюстрація організації оборони, головним диригентом якої був Франко! Зчаста саме за його сигналом (піднята догори рука) синхронні дії оборонців зумовлювали штучний офсайд.

Інша важлива деталь: коли Саккі надав команді вихідний день під час ЧС, то саме Барезі наполіг на проведенні тренування того дня, щоб не переривався процес інтегрування команди. Байдикування – не для нього. Не менша вибагливість у Франко була й до партнерів.

«Роберто Баджо самотужки довів ту бідолашну збірну Італії до фіналу»,– так мені тоді казав колега. Категорично з такою думкою не згоден, і назагал, і щодо ролі Барезі зокрема. Та фінал став розчаруванням для «Скуадри Адзурри». Багато писали й пишуть про хибу Робі в серії пенальті. Однак першим тоді схибив Франко: м’яч після його удару пройшов вище воріт. А коли все закінчилося, весь світ побачив сльози Барезі та його сумний погляд на Роберто. Та що там: уся Італія тієї сумної ночі дала волю сльозам.

***

Гортаю італійський журнал, датований 1990-ми, присвячений суто Робі Баджо. Він має і відповідну назву: «Дивовижний Баджо». Серед купи світлин видатного італійського гравця в різні періоди його кар’єри натрапляю на фотографії партнерів Хвостика. На одній зі світлин – Барезі в самурайському вбранні, певно, під час відвідин Японії. Як на мене, дуже влучне зображення. Справжній італійський самурай, геній оборони, який був безстрашним у боротьбі, якнайкраще читав гру, вмів віддати довгу ювелірну передачу, вдало вибирав таймінг для стрибка, завдяки чому впевнено діяв на 2-му поверсі, попри відносно невеликий зріст (176 см). Справжній японський самурай Ямамото Цунетомо ще три століття тому в трактаті про самурайську етику зазначив: «Шлях важкий для того, хто бере й обирає. Не обирай!». Можна сперечатися із цим твердженням, але правда в тому, що Франко-то й не зловживав обранням, а весь клубний шлях провів винятково в «Мілані». Світла пам'ять легендарному гравцеві, одному з тих, хто чималій кількості залюбленого у футбол люду на наших теренах допоміг пройти виснажливо-лихі 1990-ті!

Олексій РИЖКОВ