Трансфери Андерсона та Роджерса – тотальне божевілля. Але такі реалії АПЛ

Цього літа англійська Прем'єр-ліга продовжує шокувати футбольних уболівальників абсолютно шаленими витратами на ринку. Два найбільш резонансні на даний момент кейси були офіційно оголошені зовсім нещодавно – «Манчестер Сіті» підписав хавбека «Ноттінгем Форест» Елліота Андерсона, а «Челсі» оформив перехід хавбека «Астон Вілли» Моргана Роджерса.

За Андерсона «містяни» заплатили 135 мільйонів євро, встановивши рекорд вартості за британського футболіста, а також свій особистий клубний рекорд із вхідного трансферу. Однак через три тижні новий орієнтир був побитий, коли «Челсі» витратив 138 мільйонів євро на придбання Роджерса. Причому останній став п'ятим найдорожчим футболістом в історії футболу станом на зараз, поступаючись лишень трансферним угодам щодо Ісака (145 млн євро), Дембеле (148 млн євро), Мбаппе (180 млн євро) та Неймара (222 млн євро).

Але що здивувало найбільше – ані Андерсона, ані тим паче Роджерса не можна було називати ключовими фігурами у складі збірної Англії на чемпіонаті світу-2026, який нещодавно завершився на полях США, Мексики та Канади. Ці гравці, незважаючи на неймовірну дорожнечу їхніх трансферних угод, явно не виглядають такими, що здатні стати прикладами для наслідування для цілих поколінь, хоча і є дуже якісними виконавцями за мірками однієї з найсильніших клубних ліг світового футболу – англійської Прем'єр-ліги.

Нинішні угоди щодо Андерсона та Роджерса виглядають ще більш абсурдними для футбольних уболівальників, в яких свіжі у пам'яті суми трансферних компенсацій, що платилися за переходи Гарета Бейла, Едена Азара, Антуана Грізманна та багатьох інших топових виконавців недавнього минулого. Та що там вони? Навіть за абсолютно геніальних Кріштіану Роналду та Ліонеля Мессі ніколи й ніхто не платив таких сум, як зараз за Андерсона чи Роджерса. Але реалії сучасності такі, що в АПЛ навіть за футболістів рівня вище за середній готові платити неймовірно багато. Причому не вимагати, а саме платити, адже це банальні закони попиту і пропозиції: поки є ті, хто готовий стільки платити, знайдуться й ті, хто стільки вимагатиме.

Уболівальники зі стажем можуть згадати часи «справи Лентіні» – нападника, який перейшов із «Торіно» в «Мілан» влітку 1992 року за 18,5 мільярдів лір (еквівалент приблизно 15 мільйонів євро за нинішніми цінами) на зорі скандалу «Танджентополі». Тоді в Італії спалахнула хвиля засудження таких високих цін на футболістів, і ситуацію не обійшла увагою навіть офіційна преса Ватикану, яка заявила, що щось подібне є аморальним і таким, що «ображає гідність праці мільйонів людей».

Однак сьогодні багатомільйонними трансферами у професійному футболі вже нікого не здивуєш. У гіршому випадку вболівальники просто здивовано піднімають брови, чудово усвідомлюючи, що економічний аспект розвитку футболу вже давно та повністю вийшов з-під контролю та, ймовірно, перебуває під владою свого роду трансферної бульбашки. Звичайно, з кожним наступним роком питання фінансової стійкості футбольної трансферної піраміди в цілому та кожного клубу її учасника зокрема ставатимуть все більш і більш актуальними, проте в цілому ринок є саморегулюючою системою, де ціни визначаються власними силами, залежачи не тільки від попиту, а й від реальної пропозиції.

Звичайно, загальносвітову статистику всерйоз завищує саме АПЛ. Трансфери Роджерса, Андерсона, Тоналі, Матеуса Фернандеша і Гордона становлять майже половину того, що в італійській Серії А було витрачено на переходи футболістів за увесь 2025 рік. А мова йде всього лише про п'ятьох футболістів! І цифри стають все більш і більш запаморочливими, навіть за англійськими мірками, де фраза «клубний рекорд» в останні дні та тижні стала вже звичайним явищем.

І це пр тому, що у футболі немає і не може бути інвестицій, які гарантують постійний успіх та прибуток в майбутньому. Достатньо згадати гучний кейс із переходом вінгера Антоні з «Аякса» до «Манчестер Юнайтед» за 95 мільйонів євро. Навряд чи має сенс уточнювати, наскільки «корисним» та «ефективним» виявився бразилець на «Олд Траффорд», згадавши тільки один показовий факт – через три роки після покупки боси «МЮ» були шалено щасливі позбутися Антоні, продавши його у «Бетіс» всього за 22 мільйони євро.

Однак в цьому і полягає парадокс нинішньої АПЛ. Там зберігається чимало клубів, готових платити все більше та більше, особливо якщо йдеться про великі трансфери всередині ліги, оскільки це помітно знижує ризики, пов'язані зі знайомством із новим чемпіонатом, процесами побутової адаптації й акліматизації тощо. Більше того, сама стабільність клубів Прем'єр-ліги, підкріплена божевільними доходами від реалізації телевізійних прав та комерційними доходами, що не мають аналогів у жодній іншій лізі світу, дозволяє клубам продавати гравців через опортунізм, а не через явну необхідність отримати гроші. Це тільки збільшує переговорну силу сторін на цьому ринку, призводячи до того що, що угода рідко коли оформлюється по рівноважній ціні – тобто, де попит і пропозиція зустрічаються на вільному ринку, – а найчастіше відбувається за набагато вищим порогом, де прибуток продавця надзвичайно значний, а покупець із цим просто погоджується. Інакше б переходи Андерсона та Роджерса були б просто неможливими, так само як і безліч інших дуже дивних, на перший погляд, угод – як той самий трансфер 22-річного Андрея Сантоса із «Челсі» у «Манчестер Юнайтед». Фактично бразильський гравець ротації «синіх» обійшовся «червоним дияволам» у 56 мільйонів євро – стільки, скільки у 2014 році мадридський «Атлетіко» заплатив «Реал Сосьєдаду» за Антуана Грізманна, котрий згодом став культовою фігурою для сучасної історії «матрацників».

Але англійський ринок дозволяє собі подібного роду угоди, тому що вони допомагають розвиватися цій екосистемі, й наступного разу ці гроші або їх частина можуть легко опинитися у тієї сторони, яка сьогодні їх витратила. Аналітики підрахували, що із 2016 року загальні витрати на літні трансфери в АПЛ зросли з 1,36 мільярда євро до 3,75 мільярда євро. І найближчими роками ситуація навряд чи кардинально зміниться в інший бік. А це означає, що незабаром рекорд найдорожчого британського футболіста на ринку буде знову оновлений. І не дивуйтеся, коли знову усвідомите, що йдеться не про когось, порівнянного за значимістю для «трьох левів» із Гаррі Кейном або Джудом Беллінгемом, а про добротного виконавця з умовної «Астон Вілли», «Брентфорда», «Ноттінгем Форест» або ж «Борнмута». Якщо ліга дає своїм учасникам можливість витрачати такі гроші, то чому вони повинні себе обмежувати в цьому, тим паче, що це не призводить до погіршення ані загальної картини, ані окремих її випадків.

Читайте також:

Рекорди, які встановив трансфер Роджерса з Астон Вілли до Челсі