Юрген Клопп як дзеркало німецької футбольної революції

Свого часу мене накрило не по-дитячому, коли Юрген Клопп оголосив, що йде з «Ліверпуля». Я не був до мозку кісток прихильником «червоних», не був і особистим уболівальником герра Юргена.

Більше того, я його тихо ненавидів за 7 травня 2019 року. За той божевільний вечір на ще більш божевільному «Енфілді», який практично за всіма законами жанру мав оформитися таким довгоочікуваним фіналом Ліги чемпіонів для моєї улюбленої «Барселони», а в підсумку виявився для моєї обожнюваної «Барселони» прокляттям і ганьбою, і одночасно тріумфом для «Ліверпуля».

«Та божевільна перемога на «Енфілді» має прізвище. І це прізвище - Клопп», - скаже після того феноменального камбека ще один мій зненавиджений, але від того не менш шанований тренер Жозе Моуріньо. І того разу я з ним, уперше за останні роки, подумки погодився. І дуже шкодував, що моя «Барселона» не має такого шаленого тренера, з таким звучним прізвищем.

Тим не менш, за успіхами Клоппа в «Ліверпулі» я докладно стежив. І щиро радів його успіхам. І, знову-таки, сумно констатував, що «Барсі» до того «гегенпресингу», який прищепив харизматичний Юрген «Ліверпулю», як до Києва рачки.

Тому мене і накрило не по-дитячому, коли Клопп зробив те резонансне оголошення про звільнення. Мені тоді здавалося, та й зараз, в принципі, я в тому впевнений, що Юрген Клопп і «Ліверпуль» на той момент були ідеальним союзом. Таких ідеальних злук у нинішньому футбольному світі не так уже й багато. Точніше, їх зовсім мало. Великий німецький тренер та великий британський клуб органічно доповнювали один одного. І клуб ставав кращим від цієї співпраці, і тренер ставав кращим.

Але на певному відрізку часу Клопп зізнався, що дуже втомився, дуже вигорів, і що більше нічим не може допомогти команді, яка стала його рідною. І мене ось та чесність клоппівська, та його щирість із погано прихованими сльозами на очах зачепили за живе. Як може зачепити за живе лише щось справжнє, істинне та вагоме.

І я був більш ніж впевнений, що Юрген тоді не лукавив, не грав на публіку, і що наступного сезону ми його точно не побачимо біля керма «Сіті», «Реала» чи «Баварії», оскільки людина дійсно випрягла, перш за все емоційно.

Водночас я не вірив, що тренер такого калібру, такої харизми та такого профайлу одразу після «Лівера» піде на футбольну пенсію. Я був упевнений, що Клоппу просто потрібен був час, щоб перезарядити батарейки.

І для такої перезарядки чудово підходила посада «глобального керівника футбольного спрямування» у «Ред Булл».

Як на мене, це така посада, яка передбачає пащекування і надування щік, але, водночас, позбавлена ​​драйву, нерву, ризику, втім, як і належної відповідальності.

Приміром, для Йоахіма Льова така посада була б дуже доречною. Зокрема, як хлібна підмога для тихого кар'єрного фінішу. Але для такої несамовитої людини, якою є Клопп, це «глобальне керівництво» було, на мій погляд, нічим іншим, як перепочинком. Як можливістю бути в темі, не випадати повністю з глобального футбольного процесу.

***

І ось ситуація склалася таким чином, що новий виклик знайшов Клоппа сам. Після провалу на ЧС-2026 збірної Німеччини під керівництвом Нагельсманна, Бундестім потрібен був саме такий тренер, як Клопп: наддосвідчений, найавторитетніший і здатний на вчинок. Та й Клоппу потрібна була, очевидно, саме така робота: під високим тиском, із найвищою відповідальністю.

Мені здається, що якби збірна Німеччини під керівництвом Нагельсманна пройшла ту злощасну збірну Парагваю в першому раунді плей-оф, то Юліан, напевно, залишився б кермувати Манншафт до кінця Євро-2028.

В принципі, він і збирався це робити. Він не збирався у відставку, наскільки я можу судити з повідомлень німецької преси. Однак після поразки від Парагваю в серії пенальті боси Німецької футбольної Спілки викликали Нагельсманна на килим. Щоб почути пояснення від 38-річного тренера.

Почуті причини провалу босів НФС не переконали, і вони рекомендували Нагельсманну піти у відставку. Знову ж таки, якщо судити за повідомленнями німецьких ЗМІ, Юліан у відставку не збирався. Він збирався допрацювати свій контракт до кінця, або, інакше, не хотів бути ініціатором власної відставки.

Проте Нагельсманна переконали. Переконали піти з «високо піднятою головою». Мовляв, усю провину беру на себе. І разом із виною – близько семи мільйонів євро компенсації. А якби не пішов сам, а його «пішли», то як компенсацію отримав би вдвічі більше.

Так чи інакше, але «вічно перспективний» Юліан Нагельсманн залишив збірну Німеччини, так нічого до ладу і не досягнувши на її чолі. І не скажеш, що йому не давали шансів чи часу. Швидше навпаки, адже перед провалом на Мундіалі-2026 він не впорався і з домашнім Євро-2024.

Отже, його відставка, під яким би соусом не була представлена, все одно заслужена і закономірна. Більше того, для мене зараз уже очевидно, що під проводом цього тренера німці не повернулися б до колишньої величі. Він би й надалі намагався робити із Німеччини або ерзац Іспанії, або копію Франції.

Ну, а далі й склалися докупи дві половини цілого. Склалися чітко та чесно. А зовсім не так, як у сусідній збірній Франції, де один великий тренер (Зінедін Зідан) не гребував роками підсиджувати ще одного великого тренера (Дідьє Дешама), свого недавнього партнера зі збірної, та й одноклубника, до речі.

Тут же – красиво до розчулення. Найуспішніший німецький тренер останнього десятиліття нарешті очолив національну збірну своєї країни, яка цього останнього десятиліття якщо чимось і запам'яталася, то це, хіба що, провалами на великих турнірах на ранніх стадіях плей-оф. Проте все одно у крові цієї збірної, у її ДНК закладено перемогу. Просто досі ту перемогу не було кому розгледіти, розбудити. Тепер ось є кому.

Як колись новина про звільнення Клоппа з «Лівера», так і нинішня інформація про призначення Клоппа головним тренером Бундестім мене дуже зачепила. У рази сильніше, ніж зміни на тренерських містках Бельгії, Португалії, Нідерландів та навіть Франції. При всій моїй повазі до перерахованих вище фахівців, у нашому випадку ми маємо справу з історично унікальним експериментом: з поверненням збірній Німеччини суто німецьких футбольних чеснот і цінностей.

Вже в першому своєму інтерв'ю на новій посаді Клопп заявив, що не прищеплюватиме своїй команді ні іспанської футбольної філософії, ні французької. І що намагатиметься об'єднати навколо своєї команди всю країну.

Мені дуже імпонує така позиція. Мені дуже імпонують такі амбіції. І мені дуже імпонують такі високі очікування.

І я з величезним нетерпінням чекатиму на найближче майбутнє, в якому в футбол знову гратимуть двадцять дві людини, а перемагатимуть знову німці.