Президент клубу УПЛ: «Чому до наших дітей ставляться як до гастарбайтерів?»

Президент ковалівського «Колоса» Андрій Засуха висловився про зміни в ліміті на легіонерів:

«Хочеться, щоб на остаточне рішення впливала насамперед позиція тих керівників клубів, котрі реально працюють на розбудову українського футболу, котрі опікуються зміцненням і розширенням інфраструктури, забезпечують режим найбільшого сприяння власним академіям, прагнуть готувати кадри для національних команд. Не відповідатиму за когось із тих, хто наполягає на збереженні ліміту. Вочевидь, у кожного з них – свої мотиви, свої аргументи вчиняти саме так. Скажу лише за себе і за «Колос».

Нам є чим пишатися. Свого часу за два сезони візитний клуб Ковалівки – найменшого населеного пункту, коли-небудь представленого в еліті українського футболу, – пройшов шлях від дебютанта до учасника єврокубків. Крім першої команди клубу, сьогодні функціонують «Колос-2», «Колос» U-21 і U-19, жіночий колектив і команда з ампфутболу «Колос-Буревій», а також склади всіх вікових категорій академії.

Уся ця структура зберігається і підтримується в належному стані, незважаючи на повномасштабну війну. Ба більше – не припиняємо ми й футбольного будівництва, намагаючись зазирнути в день завтрашній, зрозуміти своє тамтешнє місце, свої перспективи.

Саме з огляду на це вважаю, що послаблення ліміту на легіонерів – шлях, м’яко кажучи, хибний і недальновидний. Спілкуючись із батьками учнів дитячої школи «Колоса», чув уже багато запитань на цю тему – мовляв, чому до наших дітей у нашій же країні ставлення, як до гастарбайтерів? Чому преференції віддаються бразильцям чи африканцям, а мрії своїх вихованців – досягти спортивних вершин, пробитися до місця під футбольним сонцем – робляться все більш примарними?

Розумію й усім серцем поділяю прагнення України стати повноправним членом європейської спільноти. В футболі – також. Але ж у Європі, крім поодиноких винятків, не тільки встановлюють рівноправність для гравців усіх членів ЄС, але й – у першу чергу – захищають власну зміну! Там забезпечують передумови не лише для якісної підготовки резерву, але й чітко прокреслюють шляхи для реалізації таланту юних зірочок.

Наш випадок у цьому плані – аж ніяк не для винятків, Україна сьогодні в такому становищі, що про майбутнє треба дбати вже зараз. А футбольне майбутнє – це саме ті малюки, що приходять до футбольних секцій із надією: спочатку вдягти форму «Колоса» (можете вписати будь-який клуб), потім пробитися до першої команди клубу, згодом – потрапити до збірної. Не можна ці надії перекреслювати чиїмось керівним пером, потураючи тим, хто не звик працювати «в довгу», але має тактичні плани на досягнення турнірного результату, підкріплені відповідними фінансовими можливостями. Інакше ми й у дітей охоту до футболу відіб’ємо, і збірні України приречемо на кадровий голод через кілька років.

Я – не проти чесної конкуренції, вона загартовує. Я не проти законів футбольного «ринку». Проте й вони, на мій погляд, мають не тільки відповідати світовим тенденціям, але й враховувати українські реалії. Ми не можемо забувати, в який період історії та в якій країні живемо, кого представляємо, для кого граємо...»