Повітряна акробатика: перспективи, труднощі та мрії про Олімпійські ігри

Катерина Кострікова — головна тренерка національної збірної України з повітряної акробатики, міжнародна суддя International Pole & Aerial Sport Federation (IPSF) найвищого рівня Head Judge Level 3, кандидатка педагогічних наук, віцепрезидентка Української федерації поул-спорту та повітряної акробатики, одна з тих, хто стояв біля витоків розвитку цього виду спорту в Україні.

В інтерв’ю Sport.ua Катерина Кострікова розповіла про особливості повітряної акробатики, шлях до визнання, перспективи включення до програми Олімпійських ігор та труднощі підготовки під час війни.

– Катерино, поясніть, будь ласка, нашим читачам: що таке повітряна акробатика? Як цей вид спорту з’явився в Україні?
– Це дуже цікава історія. Багато хто дивується, дізнавшись, що вправи на вертикальному снаряді існували ще сотні років тому. В Індії була система фізичної підготовки Mallakhamb, у якій борці тренували силу, координацію та витривалість на дерев’яній жердині. Звичайно, сучасний поул-спорт — це вже зовсім інший вид спорту зі своїми міжнародними правилами. Але мені подобається, що навіть він має таке глибоке історичне коріння.

Шлях до визнання цього виду спорту в Україні був непростим. Коли ми лише починали, про поул-спорт майже ніхто не знав. Нам доводилося не лише тренувати спортсменів, а й пояснювати людям, що це справді спорт. Фактично ми будували систему з нуля. Усе почалося ще у 2012 році. Ми навчали тренерів, готували суддів, організовували чемпіонати, створювали методичні матеріали, представляли Україну на міжнародній арені. Уже в 2014 році Україна стала членом International Pole & Aerial Sport Federation (IPSF). Тоді ніхто й уявити не міг, що за кілька років наша країна стане однією зі світових лідерок у цьому виді спорту.

Мені дуже хочеться, щоб люди нарешті побачили, наскільки багатогранним став наш спорт. Колись усе починалося зі спортивного пілона. Але сьогодні повітряна акробатика – це велика міжнародна спортивна спільнота, що об’єднує різні дисципліни: спортивний пілон, повітряне кільце, повітряні полотна та інші повітряні снаряди. Кожна дисципліна має власний Кодекс правил, систему оцінювання, технічні вимоги та окремих чемпіонів світу. І це вже давно не просто красиві виступи. Це повноцінний міжнародний спорт із національними збірними, міжнародними суддями, професійними тренерами, чемпіонатами світу та багаторічною системою підготовки спортсменів.

– Чи задоволені ви результатами своєї праці?
– Це питання я ставлю собі після кожного сезону. І чесна відповідь завжди складається з двох частин. Якщо говорити про особисті амбіції – так, багато з того, про що я мріяла на початку 2010-х років, вдалося реалізувати. Але найбільше я пишаюся не власними титулами, а тим, що вдалося зробити для розвитку самого виду спорту.

У 2015 році я стала єдиною в Україні суддею IPSF рівня Head Judge Level 3 — найвищої міжнародної суддівської кваліфікації. Згодом увійшла до Head Judge Support Panel — міжнародної групи експертів, яка допомагає головним суддям розглядати найскладніші ситуації під час змагань. Це велика честь, але водночас і велика відповідальність.

Не менш важливою для мене є освітня діяльність. Саме тому я створила PoleEducation, адже переконана: сильний спорт починається з якісної підготовки тренерів і суддів. У межах цього проєкту ми розробляємо сучасні навчальні матеріали, навчаємо фахівців і впроваджуємо єдині професійні стандарти. У 2022 році міжнародна федерація затвердила розроблену мною методологію оцінювання та класифікації як офіційний міжнародний стандарт.

Коли ж стало очевидно, що українським тренерам бракує сучасної літератури рідною мовою, я написала перший в Україні підручник з анатомії для поул-спорту. Хотілося, щоб тренери спиралися не на інтуїцію чи випадкові поради, а на сучасні наукові знання, які допомагають безпечно й професійно готувати спортсменів.

Та успіх моєї роботи рідко стосується лише мене. Насамперед це успіх системи, яку вдалося створити: прозорого суддівства, сучасної методичної бази для тренерів і якісної підготовки спортсменів. Найкращим підтвердженням цього я вважаю виступ збірної України на останньому чемпіонаті світу з поул- та повітряних видів спорту в Буенос-Айресі. Попри війну, попри надзвичайно складні умови, у яких сьогодні тренуються наші спортсмени, українська команда здобула 15 медалей, із яких 11 — золоті.

Для мене це не просто спортивний результат. Це доказ того, що методика, тренерська школа й система суддівства, які ми вибудовували роками, успішно витримують перевірку найвищим рівнем міжнародної конкуренції. Тож якщо коротко: далеко не все, що я задумала, вже вдалося реалізувати. Але система, яку ми створили, працює. І це видно не з моїх регалій, а з виступів українських спортсменів на світовій арені.

– Українські спортсмени демонструють блискучі результати й входять до числа найсильніших у світі. У чому секрет їхнього успіху?
– Я завжди обережно ставлюся до формулювання «найсильніші у світі». У спорті все залежить від конкретного сезону, дисципліни та рівня конкуренції. Але те, що українські спортсмени стабільно входять до числа найкращих на чемпіонатах Європи та світу – беззаперечний факт. І цьому є цілком зрозуміле пояснення.

По-перше, ми маємо потужну спортивну школу. В Україні десятиліттями розвиваються художня гімнастика, спортивна акробатика та хореографія. Саме звідти до поул-спорту й повітряної акробатики приходять діти, які вже мають чудову фізичну базу. Тіло, змалку привчене до розтяжки, координації, дисципліни та сценічної культури, отримує перевагу, яку практично неможливо надолужити за кілька років.

По-друге, останніми роками ми системно працювали над методичною базою. Запровадили єдині стандарти оцінювання, сучасні методики підготовки, регулярну сертифікацію тренерів і суддів, видали перший український підручник з анатомії для поул-спорту. Завдяки цьому значно зріс рівень підготовки спортсменів не лише у великих містах, а й у регіонах.

І, нарешті, є ще один чинник, про який не можна мовчати. Наші спортсмени тренуються в умовах, які важко пояснити колегам з інших країн: повітряні тривоги, відключення електроенергії, постійні переїзди, зруйновані спортивні зали. Те, що за таких обставин вони стають чемпіонами світу й встановлюють рекорди – це не випадковість і не везіння. Це результат величезної праці, сили характеру та школи, яка продовжує працювати попри війну.

Тому я сказала б так: можливо, ми не завжди перші за офіційними рейтингами, але дуже часто перевершуємо очікування, зважаючи на ті умови, у яких доводиться працювати. І саме ця стабільність, на мою думку, є справжнім показником сили української школи.

– Перепрошую за, можливо, дещо стереотипне уявлення, але для багатьох пілон досі асоціюється з красивими дівчатами, які виконують еротичні танці. Наскільки це відповідає дійсності?
– Насправді ви не помиляєтеся. Саме так сьогодні думає більшість людей. Історичний зв’язок між пілоном та еротичним танцем справді існує. Сучасний pole dance багато в чому розвинувся завдяки танцівницям нічних клубів, які не лише популяризували цей напрям, а й створили чимало базових елементів, технік і навіть назв трюків, що використовуються й сьогодні.

Проте згодом пілон почав стрімко розвиватися як окремий спортивний напрям. З’явилися міжнародні федерації, правила, суддівство, чемпіонати, спортивні дисципліни з чіткими критеріями оцінювання. Саме тому стереотип про те, що пілон – це лише красиві дівчата в купальниках, є одним із тих міфів, які мені найбільше хочеться зруйнувати.

– Сьогодні навіть олімпійська чемпіонка з вільної боротьби Ірина Мерлені відкрито займається на пілоні. Вона називає цей вид спорту красивим, граційним і водночас надзвичайно складним.
– Мене це дуже тішить. Коли людина, яка знає справжню ціну чемпіонства, виснажливих тренувань і великого спорту, вперше приходить до нашої зали, вона дуже швидко розуміє: усе значно складніше, ніж здається збоку. Вона бачить не розвагу і не шоу, а серйозну спортивну дисципліну, що вимагає величезної фізичної, технічної й психологічної підготовки. Для мене надзвичайно важливо, що такі люди, як Ірина Мерлені, допомагають руйнувати усталені стереотипи. Іноді присутність олімпійської чемпіонки робить для популяризації спорту більше, ніж найдорожча рекламна кампанія. Коли чемпіони обирають пілон, люди починають дивитися на нього зовсім іншими очима. Саме так поступово змінюється суспільне сприйняття нашого виду спорту.

– Чи можна сказати, що повітряна акробатика вже на шляху до Олімпійських ігор?
– Мені дуже хочеться відповісти: «Так». Насправді це довгий і непростий шлях. Але сьогодні ми вже маємо все, що притаманне сучасному міжнародному виду спорту: світову федерацію, чемпіонати світу, національні збірні, міжнародний корпус суддів, єдині правила, систему підготовки тренерів і спортсменів, а також антидопінгові стандарти. International Pole & Aerial Sport Federation (IPSF) послідовно працює над тим, щоб наш спорт відповідав усім міжнародним вимогам. Я щиро вірю, що настане день, коли повітряна акробатика стане частиною олімпійської родини. Для нас це не просто мрія – це мета, заради якої ми працюємо щодня.

– Що таке повітряна акробатика? Які вправи входять до цього виду спорту?
– Повітряна акробатика — це поєднання спорту, мистецтва й високої технічної майстерності. Спортсмени виконують програми на пілоні, повітряних полотнах, кільці та інших спеціальних снарядах. Виступи поєднують силу, гнучкість, координацію, витривалість, артистизм і творчість. Основу програми складають три групи елементів: статичні фігури, під час яких спортсмен утримує складні пози; динамічні елементи – оберти, зриви, польоти та інші рухи; а також переходи, які поєднують усю композицію в єдине ціле. Для глядача це може виглядати легко й красиво, майже як танець. Насправді ж за цією легкістю стоїть фізична підготовка найвищого рівня.

– За якими критеріями судді оцінюють виступ?
– Насамперед оцінюються два основні компоненти. Перший – складність програми. Судді аналізують, які елементи виконує спортсмен і наскільки вони складні відповідно до міжнародної класифікації. Другий – якість виконання. Тут важливими є техніка, контроль, чистота виконання, плавність переходів і впевненість. Окремо оцінюється артистизм: музичність, сценічний образ, композиція програми, оригінальність і гармонійність виступу. Найвищих результатів досягають ті спортсмени, які здатні поєднати максимальну складність із бездоганною технікою та виразною артистичною подачею.

– Скільки триває виступ?
– Зазвичай від трьох до чотирьох хвилин. За цей короткий час спортсмен повинен показати все, до чого готувався роками. Саме в ці кілька хвилин судді оцінюють величезний обсяг праці, що стоїть за кожним рухом.

– Що є найважливішим для судді?
– Передусім — безпека. Спортсмен має повністю контролювати себе, свої рухи та снаряд. Далі – техніка виконання. І, звичайно, креативність. Наш спорт постійно розвивається. Щороку спортсмени створюють нові комбінації, відкривають нові технічні рішення, знаходять нові способи поєднання елементів. Саме це мене й захоплює. Це спорт, у якому недостатньо просто якісно виконати програму – потрібно постійно шукати нові можливості для розвитку.

– Як це — готувати чемпіонів під час війни?
– Дуже важко. Повітряні тривоги. Постійні переїзди. Зруйновані спортивні зали. Життя буквально на валізах. Та найбільше мене вражає інше. Наші спортсмени не шукають виправдань. Вони виходять на міжнародну арену з прапором України й розуміють, що представляють не лише себе. Вони представляють свою державу. І саме це додає їм сил.

– Що ви відчуваєте, коли на міжнародних змаганнях поруч виступають українці й росіяни?
– Для наших спортсменів це завжди непросто. Але ми добре знаємо, кого представляємо і заради кого виходимо на змагальний майданчик. Найкраща відповідь – це гідність, повага до своєї країни й сильний виступ. Коли над ареною здіймається український прапор і звучить наш гімн, слова вже не потрібні.

– Чи може кожен займатися повітряною акробатикою? Які вимоги до спортсменів?
– Теоретично — так. Практично все залежить від готовності людини працювати над собою. На початковому етапі певним стримувальним фактором може бути фізичний дискомфорт, адже тіло повинне звикнути до специфічних навантажень. Важливою є фізична підготовка, хоча її можна поступово розвинути. Не менш важливою є психологічна готовність – довіра до тренера, терпіння та бажання не здаватися після перших труднощів. Ми приймаємо дітей уже з п’яти-шести років. Почати можна й у дорослому віці, але тоді шлях до високих результатів зазвичай потребує більше часу, адже дитячий організм значно пластичніший.

– Скільки сьогодні в Україні шкіл повітряної акробатики?
– Навмисно не називатиму конкретної цифри, тому що вона постійно змінюється. І це, мабуть, найкраща новина. Коли ми лише починали, такі клуби можна було перелічити на пальцях. Сьогодні студії працюють майже в кожному великому місті України. Відкриваються нові школи, зростає кількість тренерів, спортсменів і дітей, які обирають цей вид спорту. Для мене це найкраще свідчення того, що повітряна акробатика живе, розвивається й має велике майбутнє.

– За що ви любите цей спорт?
– За його чесність. Тут неможливо перемогти випадково. Не можна схитрувати, сподіватися лише на талант чи везіння. Потрібно щодня працювати — фізично, технічно й психологічно. Мені подобається, що цей спорт поєднує науку, мистецтво, сміливість і величезну працю. І щоразу, коли бачу, як спортсмен уперше виконує елемент, якого довго боявся, відчуваю справжню радість. Саме заради таких моментів хочеться працювати далі. Для мене цей спорт завжди був і залишається насамперед про людей, а вже потім – про медалі.

– І наостанок. Що для вас справжня перемога?
– Не золота медаль. Хоча, звичайно, ми всі про неї мріємо. Для мене найбільша перемога – це коли через багато років людина телефонує або пише: «Дякую. Ви навчили мене не боятися. Ви допомогли мені повірити в себе». Чемпіонами світу стають одиниці. А сильними людьми можуть стати всі. І якщо завдяки спорту людина стала сміливішою, добрішою, впевненішою у собі – значить, ми все зробили правильно. Бо медалі залишаються в шафі. А характер – із людиною на все життя.

Олександр Пастухов