Ласкаво просимо на чортове колесо! Побіжні нотатки про нинішнє Динамо

Дав собі слово, що у разі, якщо «Динамо» пройде цю «Татю», не реагуватиму. У тому сенсі, що промовчу. Пройшли ж. І це найголовніше. «Результат на табло - найкрасивіше, що є у футболі», - так колись говорив один із тренерів «біло-синіх». Той, що з вусами.

Пройшли. Проповзли, пролізли, проникли – все це лише інсинуації та варіації на тему, адже «Динамо» - у другому раунді кваліфікації Ліги Європи.

Чи головне це? Можливо. Але я все одно не втримався. Так би мовити, не можу мовчати.

Вивела мене з себе динамівська гра. Власне, ця гра мене вивела з себе ще в першому поєдинку. «Ми їх душили-душили, душили-душили», але так і не додушили.

Не біда, - міркував я після гри у Любліні. Перша офіційна зустріч, «хлопці хвилювалися», певна плутанина, ранній початок сезону. Те, як саме почав свій ранній початок сезону минулого літа «Шахтар», я засунув кудись подалі. Бо кожен має свій шлях. І свої муки. І свою карму.

Я був упевнений, що «Динамо» перебудується у поєдинку у відповідь, усвідомивши свої помилки, провівши над ними роботу. Адже це очевидно – виправлятися у грі проти такого нехитрого суперника.

Але знову – на ті ж самі граблі. «Душили-душили». М'яч у ворота не йде, хоч ти трісни. Навіть у Пономаренка не йде, хоча минулого сезону він забивав з півмоменту.

Але якщо по суті, так би мовити, на підставі голих фактів, то ще більше за нереалізацію динамівцями моментів мене зачепила їх, вибачте, безглуздість. Якщо стиснути воєдино динамівську гру, в якій був хоч якийсь просвіт, хоч якийсь сенс, хоч якийсь, пробач, Господи, креатив, то вийде, у кращому разі, хвилин двадцять. І у першому поєдинку, і у другому.

А що вони робили решту часу? Та хрін їх знає. Біготня, штовханина, простій, застій. І це – у матчі проти суперника, який справді слабший за «Динамо». Навіть з урахуванням такої, скажу дипломатично, неоптимальної форми «Динамо».

Але Бог мій, у другому таймі, не кажучи вже про два екстра-тайми, я спіймав себе на страшній думці, що суто виходячи з функціональної підготовки, ця «Татя» сильніша за нашу буде! І це при тому, що румунський віце-чемпіон провалив міжсезонну підготовку з точки зору результату (не здобув жодної перемоги), та й узагалі востаннє вигравав, якщо не помиляюся, аж у травні.

Тим не менш, з гріхом навпіл дошкандибавши до післяматчевої серії пенальті, вже в самій цій серії «Динамо» таки виявилося удачливішим за свого убогого опонента.

У мене з цього приводу були побоювання/сподівання, що Костюк на «лотерею» випустить наймолодшого Суркіса. На жаль, чи на щастя, не випустив. Тож, мабуть, і проповзли далі.

Але краще б, на мій суб'єктивний погляд, випустив, бо цей сюр мав би закінчитися саме так – справжнім трешем.

Але я все одно збирався відмовчатися. Адже найкрасивіше – на табло, та й щось там після такого «проходу» капнуло в наш загальний клубний рейтинг.

Проте від самого ранку почитав післяматчеві коментарі головного тренера «Динамо» Ігоря Костюка, і мене порвало. Точніше, прорвало.

Після коментарів Костюка я нарешті отримав останню недостатню детальку в картину цього трешу. «Потрібно віддати належне команді суперників: дуже збалансована команда». «Потрібно віддати належне тренеру суперників, який побудував такий сильний захист». «Ми потужно почали ...». «Сьогодні згуртованість гравців дозволила досягти позитивного результату… За рахунок духу, що витав і в роздягальні, і перед грою, і на полі». І так далі, і в тому ж дусі.

Після прочитаного я ледь утримався. Це яким же треба бути… тренером, щоб таке сказати? Якщо винести ці слова з контексту, то може скластися враження, що ці слова були сказані Ліонелем Скалоні після гри його підопічних з Кабо-Верде. Чи з Бельгією.

А насправді – це після такого ось убожества. Тут і так ледь змусив себе перейти на наш футбол після їхнього, тобто після ЧС-2026, а тут тобі одразу таку локшину на вуха вішають.

Хоча, коли я трохи охолонув і взяв себе в руки, то швидко усвідомив, що, за великим рахунком, нічого нового я не побачив і не почув. Маю на увазі щодо «Динамо».

Починаючи з пізнього Луческу і закінчуючи пізнім Костюком, там все, як і раніше. Все, як і раніше, добре. Віддається належне опоненту, згуртованості своїх гравців та духу, який витає.

…На першому ж більш-менш серйозному опоненті це замкнене на чортовому колесі (на тому, що за Дитячим світом на Дарниці) «Динамо» зламає свої рідкі зуби, а його тренер розповідатиме про складність підготовки, про війну в країні, та про інші тяготи, про які він ні слухом, ні духом.

Але за фактом все одно нічого в цьому «Динамо» не зміниться. Тому що не може змінитись. Адже «динамівські серця» вже фактично закінчилися. Тому ласкаво просимо на наш атракціон, що ніколи не закінчується, – на наше чортове колесо!