Жорстока, але гідна богема: хто вболіває за Університатю

Кількадесят прихильників «Університаті» з Клуж-Напоки завітало до Крайови на матч за Суперкубок Румунії проти тамтешніх однойменок у минулий вікенд. Сльози хлопчика в біло-чорному шалику, якого втішав, певно, його батько після поразки улюбленої команди в серії післяматчевих пенальті, – поодинокий протуберанець емоцій із тієї гри. Взагалі склалося враження, що гра за трофей мало кого цікавила в Румунії, адже 14 122 глядача на 31-тисячній модерній арені – замала цифра.

Інша річ – єврокубки. В Любліні під час виїзного для своїх улюбленців матчу проти київського «Динамо» фанати «Університаті» з Клуж-Напоки не замовкали ані на хвилину. Семисотенний огром прихильників «студентів» фактично створив домашню атмосферу для своєї команди. Годі й казати про те, на що здатна армада вболівальників «Університаті» в рідному місті! Над змістом же банера, вивішеного вболівальниками румунського клубу на люблінському стадіоні, – «Гуляючи польськими вулицями, ми можемо побачити красу Європи такою, якою вона й має бути» – варто, певно, поміркувати окремо. Ймовірно, чималенько сенсів туди закладено.

Власне, секрет популярності «червоних беретів» полягає в тому, що місце їх базування – 320-тисячне місто Клуж-Напока – є знаним студентським центром. А славнозвісний університет імені Бабеша-Бояї, кількість студентів якого давно перевищила 50-тисячну позначку, здавна слугував щонайпотужнішою фан-базою біло-чорних.

Заспіваймо, друзі!

Історія активної підтримки «Університаті» бере свій старт за великим рахунком від початку 1970-х. У 1972 р. з’явилося угруповання Amicii U (одне з найперших у Румунії, як підкреслюють самі засновники, не підпорядкованих партійним і державним органам), ядро якого сформували студенти згаданого університету, який у тогочасся, до слова, налічував 9 факультетів (нині їх – 21!).

Ті, хто входив до Amicii U, сплачували членські внески (не надто великі). На зібрані гроші організовувалися виїзди на матчі до інших міст. Нині поважний університетський професор, а в 1970-ті активний член Amicii U Коко Предеску так назвав той фан-феномен: «Це була жорстока, але гідна богема!». Прикметно, що двокольорові шалики о тій порі були рідкістю, натомість перші фанати біло-чорних хизувалися червоними беретами/кепками, картонними шоломами й значками з літерою U.

У кооперації зі студентами Музичної консерваторії (нині має назву Національної академії музики імені Георге Діми) було створено справжні оди, що вихваляють «Університатю». Зокрема саме тоді було написано й пісню, яка в нашочасся залишається офіційним гімном клубу. Власне, чи не першим музичним твором, що пролунав на домашніх матчах «Університаті» з трибун у виконанні вболівальників, був… славнозвісний студентський гімн Gaudeamus Igitur. Фани серйозно ставилися до співів. Брали навіть відповідні уроки в хлопця з консерваторії (мав прізвисько Паганіні у фан-середовищі), що проходили двічі на тиждень. Паганіні був суворим до своїх підопічних: якщо було потрібно, сварив їх, однак, коли вони робили те, чого він вимагав, знаходив добрі слова. На виході діставали фан-хор, який лунав злагоджено й не фальшиво. Репертуар змінювався залежно від місця проведення матчів і суперників. У 1973 р., як згадує Коко Предеску, разом із дружніми вболівальниками «Політехніки» з Тімішоари здійснили ходу в Клужі, повноголосо співаючи арії з відомих опер. Піснеспіви фанатів із Клужа на виїздах спричиняли різний ефект поведінки місцевого люду. Декотрих та вокалістика дратувала, певні прихильники команд-суперниць навіть казали їм, щоб співали лише в перервах, хтось так переймався тим вокалом, шо навіть оплескував візитерам. До речі, це слугувало іскрою для заздрості у ватажків місцевих фан-рухів. Водії автобусів, які орендували для виїздів, теж реагували по-різному. Хтось зупинявся на водопій напрочуд часто, щиро вірячи, що після того гідрейшн брейку фанство не співатиме. Та де там! Заводили пісні з новою силою.

Ознака тих часів – міцна дружба між фанами та гравцями. Власне, футболісти та їх прихильники після матчів незрідка прямували разом до культового пабу під назвою Chios перехилити келих-другий пінного напою. Цей заклад, до речі, й дотепер вабить місцевий і туристичний люд зручним розташуванням на березі озера в Центральному парку та смачною середземноморською кухнею.

Насильство? В 1970-ті мали місце безлади після матчу зі «Спортулом». Фани біло-чорних були вкрай незадоволені діями арбітра й почали скандувати: «Злодії, злодії!». Натяк на хабарництво був вельми прозорим. Поліції не надто сподобалася така активність фанатів, і вартові порядку почали спершу якось ліниво, а опісля дедалі енергійніше застосовувати силу проти натовпу. У відповідь полетіли порожні пляшки. Зрештою, це все переросло в масову бійку, що тривала до пізньої ночі. Чимало фанатів тоді було затримано й доправлено до відділень поліції.

Як такого суперництва з фанами іншої команди з Клужа – ЧФР – у 1970-ті не було. Історичні хроніки фіксують більше зіткнень навіть у 1920-ті (надто жорстокою була бійня між земляками в 1924 р., коли «студенти» виграли 2:1), ніж півсторіччя по тому. Amicii U тоді беззаперечно панувала в місті. Конфлікти почалися згодом, коли, на думку, фанів «Університаті», лідери фанства ЧФР поводилися не надто порядно: з допомогою даних поліції вираховували лідерів протилежного табору, що вболівав за «Університатю». Через це чееферівці (румунські коментатори вимовляють цю абревіатуру так: «Че-Фе-Ре») підтримували багаття конфлікту.

Не без насильства крізь заборони

З падінням комуністичного режиму ультрас-ідеї проникли на румунські стадіони. Не став винятком і Клуж. У 1996 р. було створено ультрас-угруповання Vecchia Guardia, через рік – Ultra Curva Groapa (змушена була оголосити про саморозпуск у 2019 р. через втрату основного свого банера у бійці проти фанів «Петролула»), а вже в 2004 р. побачила світ банда Ultras 19. У 2005 р. сталася нашуміла історія з пораненням фанатами «Університаті» гравців і персоналу клубу ЧФР в одному з готелів Клуж-Напоки. Так, масажист ЧФР втратив тоді 2 зуби через дії фанів біло-чорних, один із гравців дістав перелом щелепи, інший – травму барабанної перетинки, кілька гравців ЧФР було віддухопелено до втрати свідомості. Тоді головні звинувачення було висунуто одному з лідерів фанства «студентів» Мірчі Ченяну на прізвисько Ерджі. Згодом Ерджі неоднораз був у фокусі хронік довколафутбольного насильства. В 2007 р. йому було заборонено вхід на стадіон за напад на члена… свого ж угруповання. В 2023 р. заборона відвідування стадіону для Ченяна стосувалася вже його агресивних дій у бійці з фанатами клубу УТА з Арада. Взимку 2024 р., напередодні Різдва стався напад уже на самого Ерджі. Власне, колишній власник клубу УТА Адріан Марцян назвав ту бійку дитячою сваркою (такі собі дитячі розбірки чоловіків у віці добре за 40 із різаниною) і доклав усіх зусиль, щоб примирити ворогувальників. Мірча зазнав травм обличчя, але від госпіталізації відмовився.

В ХХІ ст. ультрас-сцена «Університаті» стала вельми рухливою. Так, у 2006 р. було створено угруповання Fanatics. Вони називають себе радикальною бригадою, підкреслюючи: «Для нас немає золотої середини». Власне, це не надто велике угруповання, принципи якого певною мірою суперечать загальному менталітету фанів «студентів».

Є й створена в 2012 р. команда під назвою The few the proud the ultras (назва обігрує славнозвісний слоган морської піхоти США), яка проголошує такий принцип: «Університатя» – це більш як клуб, це – ідея, символ і легенда університетського духу, відданості самобутності Клужа». Цей фан-колектив вирізняється неабиякою прихильністю до піротехніки, в чому ми, власне, могли пересвідчитися тижнем раніше в Любліні.

Вельми активні й локальні групи, в назві яких наявне відсилання до місця їх базування. Так, скажімо, Potaissa, заснована в 2008 р., дислокована в традиційному центрі трансильванського солевидобування – місті Турда (історична назва поселення даків на тому місці – Потаїсса), а, приміром, Manastur’13 об’єднує фанів з однойменного району Клужа.

Мерсі, Бок!

У спортивно-журналістському середовищі палкою прихильністю до біло-чорних вирізнявся уродженець нині українського Ізмаїла Іоан Кіріле. З-під його пера в 1969 р. вийшла цікава книжка «Червоні берети» про, сказав би, нерв клубу з Клужа. Даниною пам’яті Кіріле (пішов у засвіти в 1999 р. у віці 74-х років) є національна премія його імені в царині спортивної преси.

Серед селебріті відданим фаном «студентів» є відомий румунський актор Флорін П’єрсік (до речі, частину свого дитинства він провів у Чернівцях, де його батько працював ветеринаром). Рік тому без малого 90-річний актор зробив символічний удар по м’ячу перед початком дербі Клужа. А фани на трибунах підготували зворушливий банер-перформанс із зображенням гайдука Мерджелату – найвідомішого кіногероя актора.

Ніколи не приховував своїх симпатій до «Університаті» й не цурався дієвої допомоги команді експрем’єр Румунії та чинний мер Клуж-Напоки Еміль Бок. Він доклав неабияких зусиль, щоб клубу було забезпечене рекордне фінансування на сезон, що стартував. Бок зчаста подорожує з командою і на євровиїзди. Ну а в Україні Еміль Бок спричинив симпатії через свою нещодавню заяву про те, що в жодному разі не допустить, щоб здіймали російський прапор і виконували російський гімн під час змагань за Кубок виклику з художньої гімнастики в Клуж-Напоці. Позиція Еміля Бока однозначна: «Політичній символіці країни-агресора не місце на спортивному турнірі в країні ЄС!».

Що ж, фанати «студентів», хай якого б віку вони були, налаштовані демонструвати свої вокальні дані впродовж усього матчу, надихаючи своїх улюбленців. Сподіваюся, що динамівці не сядуть у калюжу в Клужі, не знітяться, почувши галасливу підтримку команди-господарки, й виявлять волю до перемоги. Щасти вам, кияни!

Олексій РИЖКОВ