Витривалість у гирьовому спорті важливіша за силу

У звичайного фаната гирьового спорту, вболівальника з трибун чи людини, яка не цікавиться спортом взагалі, є типове, злегка стереотипне бачення гирьових атлетів: це завжди ідеально складені чоловіки та жінки з надзвичайно розвиненою мускулатурою, а їхня груба фізична сила – запорука успішності як спортсменів. І справді, коли на змагальний поміст виходять два суперники: один менш м'язистий, а другий – більш, глядач несвідомо віддасть перемогу тому, хто має більшу вагу і в цілому виглядає більшим за опонента. Атлет, гирьовий спортсмен і майстер спорту Леонід Воронянський пояснює, чому саме витривалість, а не сила відіграє вирішальну роль в успіху спроби з підняття гирі.

Що насправді визначає результат

Леонід Воронянський неодноразово виступав на Чемпіонатах України, де посідав призові місця: чемпіонат 2006 року в Алушті, де здобув бронзу у вправах поштовх і ривок, золото на тих самих змаганнях у вправі поштовх, перше місце у двоборстві на Чемпіонаті України 2008 року і друге місце на Чемпіонаті світу 2008 в Італії. Після завершення кар'єри атлета Леонід спрямував накопичений досвід у суддівство: він був у складі журі таких змагань, як Чемпіонат України серед дорослих 2016, Всеукраїнські змагання 2018, Чемпіонат України 2021. Довга суддівська практика показала, що навіть підготовлені спортсмени раз за разом припускаються помилок, що коштують їм не тільки призових місць – через них під серйозною загрозою опиняються їхнє здоров’я та безпека.

“Серед таких помилок – брати занадто швидкий темп на початку виступу і вкладати всю силу в перші хвилини, – розповідає Леонід. – Ще одна постійна проблема – надмірне напруження м’язів рук при виконанні хвату і відсутність контролю над диханням. Усе це зрештою й призводить до того, що навіть сильний спортсмен «розсипається» в другій половині виступу”.

Ці помилки не є ознакою слабкості чи відсутності техніки – їх, стверджує Леонід, роблять і новачки, і досвідчені спортсмени. Причина, на його погляд, полягає у способі тренування та програмах підготовки, більшість з яких орієнтована на збільшення фізичної сили.

Новий погляд на тренувальний процес

Леонід Воронянський розробив систему підготовки, яка вчить спортсменів підходити до тренувань з економією сил. Її фундамент – у принципі поетапного нарощування: спершу формується правильна техніка руху, потім поступово зростає обсяг роботи, і лише після цього підвищується її інтенсивність.

“Найцінніше, що атлет може почерпнути з методики, – це навчитися розподіляти свою силу таким чином, щоб показувати однакову результативність від першої до останньої хвилини виступу. Це потребує специфічної роботи над диханням, контролем хвату і розвитком здатності дуже добре відчувати стан тіла”, – розповідає Воронянський.

Ще один ключовий елемент його методики, який часто ігнорується тренерами, це співвідношення навантаження і відновлення: в його програмі воно становить приблизно 70-80% і 20-30% відповідно. Більшість програм не розглядають відновлення як повноцінний елемент тренувального процесу, не структурують його, а тим часом саме від відпочинку залежить, чи зможе організм адаптуватися до вищого рівня навантажень.

Що дає методика спортсменам і тренерам

Крім суддівства, Леонід займається й тренерством: за своєю програмою він готував до змагань Ярослава Сушко, заслуженого майстра спорту України, Віталія Білоуса, майстра спорту міжнародного класу, а також Олега Коломійця, заслуженого майстра спорту і заслуженого тренера України, який використовує методику Леоніда вже для тренування своїх учнів. Всі троє є неодноразовими чемпіонами та призерами змагань світового і європейського рівня.

“Їхні результати – доказ того, що сила атлета гирьового спорту не гарант перемоги на змаганнях, – додає Леонід Воронянський. – Мої учні стабільно виконували на 15% більше підйомів гирі за той самий відрізок часу порівняно з попередніми результатами. В цей показник входить і рівномірний темп, і збереження енергії до самого кінця, і менший рівень втоми”.

Спортивна статистика і показники окремого атлета не все, на що впливає методика Леоніда. Зниження надмірного навантаження на суглоби і м'язи, яке досягається за рахунок правильної техніки і контрольованого темпу, безпосередньо впливає на здоров'я у довгостроковій перспективі. Травматизм у силових видах спорту – поширена проблема: за різними оцінками, від 40 до 60% атлетів силових дисциплін стикаються з хронічними ушкодженнями опорно-рухового апарату протягом кар'єри. Методика Воронянського вирішує її через завчасну профілактику і розвиток техніки, змінюючи саму механіку тренувального процесу.

У ширшому сенсі підхід Леоніда ставить під сумнів припущення, на якому будується більшість тренувальних програм у силових дисциплінах, що прогрес обумовлюється кількістю навантаження. “Прогрес, як показала моя власна практика і суддівство, — це якраз розумніше навантаження з відповідною кількістю часу на відновлення. І цей принцип застосовний не лише в змагальному контексті, а й у підготовці будь-якого спортсмена, який хоче розвиватися без шкоди для здоров'я і без передчасного вигоряння”.