Сумуєте за Німеччиною та Нідерландами? Слухайте сюди!

Зізнаюся, вже на старті нинішнього мундіалю я передчував, як ближче до його закінчення шпетитиму ФІФА за дискримінацію Європи: мовляв, на чемпіонаті світу мають грати найсильніші, а за 48-командного формату Європа має розраховувати на куди більшу квоту, ніж третина від загальної кількості учасників. Даєш Італію, Данію, Польщу, та й Україну, зрештою, чого там ніяковіти від власних бажань! Утім, хід чемпіонату посоромив мою європоцентричність. А виліт німців і нідерландців уже на першій стадії плей-оф і взагалі змусив замислитися над тим, чи не завелика взагалі нинішня квота для Старого Світу?

Хай там як, а результати 1/16 фіналу навіяли мені зовсім інші думки, ніж малювала уява перед тим, і я задався питанням: чи не забагато етапів на стадії плей-оф на 48-командному чемпіонаті? Чи не збільшує це елемент випадковості? Чи в змозі така формула виявити справді найсильнішого? Поміркувавши над цим, дійшов думки, що для усунення випадковості плей-оф варто мінімізувати. Як це зробити? Для цього звернувся до історичного досвіду. Мундіаль-82 в Іспанії став турніром, де кількість команд було істотно збільшено порівняно з попереднім змагом в Аргентині. На Піренеї приїхало 24 національні збірні (в Срібній країні чотирма роками перед тим було 16). І, як на мене, для визначення кращих під спекотним іспанським сонцем було винайдено якнайоптимальнішу формулу. Вона містила в собі два групові турніри. Попервах команди було розбито на 6 груп по 4 команди в кожній. По 2 кращі команди з груп (без отих лазівок для кращих третіх команд, які зумовили цьогорічну компромісність деяких команд у 3-му турі) продовжували гонитву за чемпіонським титулом, медалями та всесвітнім визнанням. Надалі ті 12 команд було розбито на 4 групи по 3 команди в кожній. І своєю чергою 4 переможці тих нових груп формували півфінальні пари. Далі – звично: переможці півфінальних пар у фіналі виборювали титул, а невдахи півфіналів сперечалися за 3-тє місце. Хоча прикметно, що саме в Іспанії команда, яка стала в підсумку 4-ю (Франція), отримала бронзові медалі, 3-й призер (Польща) розжився «сріблом», віцечемпіон світу (ФРН) задовольнився позолоченими нагородами, а чемпіон (Італія) здобувся на «золото».

Не знаю, чи відіграла ця формула вирішальну роль, чи ні, але саме на тому мундіалі ми побачили два матчі-перлини, які й досі збирають силу-силенну переглядів у Мережі, а ті, хто їх споглядав наживо, не в змозі їх забути. Йдеться, звісно, про ігри Італія – Бразилія (3:2) та ФРН – Франція (3:3, перемога західних німців у серії пенальті – 5:4). Власне, родзинка гри між італійцями та бразильцями якраз і полягала в тому, що «Скуадру Адзурру» влаштовувала лише перемога, а на той час трекампонів задовольнила б і нічия (інша річ, що та команда Теле Сантани прагматизму була геть позбавлена!). За таких вступних спектакль, як здавалося до гри, було гарантовано. Й в очікуваннях уболівальницька спільнота не помилилася! За тією формулою в другому груповому турнірі поразка в одній грі – не вирок, а півфіналісти визначаються не «лотереєю» (тут використовую розхоже визначення, хоча особисто не вважаю серію пенальті лотереєю, та це – тема іншої розмови), а за підсумками двох матчів другого групового етапу. В Іспанії-82 була одна серія пенальті, та яка! Західні німці з французами видали супердраму! А за надрозгорнутого плей-оф (на нинішньому мундіалі він починається зі стадії 1/16 фіналу – просто звідти, звідки колись стартували Кубок чемпіонів чи Кубок кубків) пенальті стають буденністю, інколи за ними вимивається і суть самої гри. До того ж чимало матчів на виліт своєю чергою зумовлюють і підкреслену обережність суперників у таких іграх.

Як екстраполювати формулу-82 на нинішній формат? Дуже просто: зробити те саме, лише всього того вдвічі більше. Так, спочатку 12 груп по 4 команди – тут без змін до чинної формули. Далі мають виходити по 2 команди з кожної групи. Опісля 24 команди розбиваються на 8 новоутворених груп по 3 команди в кожній. 8 переможців тих груп виходять до чвертьфіналу. Й далі вже в плей-оф вирішують долю медалей. Ті, хто пройдуть шлях до кінця, зіграють по 8 ігор – так само, як і нині. Однак менше буде зітхань щодо несправедливості поразок у серіях післяматчевих пенальті й прокльонів на адресу лихої долі. Прихильники пенальті, повірте, також не будуть обділеними. Так, післяматчевих серій стане менше, однак вони, як на мене, мають більше шансів міцно зайти в пам'ять. Плюс – у тому, що на другій груповій стадії ми можемо мати кілька груп на кшталт тієї, що була в Іспанії-82 (Аргентина, Бразилія, Італія) – суціль і низкою збірні країн, що дізнали щастя бути чемпіонами світу. Можна лише уявити собі рівень цікавості світової футбольної спільноти до матчів у таких групах! Адже, ніде правди діти, за 48-командного формату ми дещо позбавлені зіркових герців саме на груповій стадії. Пропонована мною формула дає змогу розв’язати цю проблему. Ну а якщо умовний андердог зможе вийти з групи (пролізти в той вузесенький просмик!), де разом із ним були дві збірні з привілейованого кола тих, хто вигравав мундіаль, то ніхто (ну добре, хай буде мало хто) не заперечуватиме логічність його успіху.

Критики ж надвеликого, на їхню думку, 48-командного формату побачать, імовірно, більше особистих протистоянь грандів світового футболу, а не миттєвих вильотів їхніх улюбленців від казна-кого (це – їхнє визначення, насправді ж традиціоналістам варто більше поваги виявляти до реалій нашодення). Поспілкувався тут з українськими прихильниками збірної Німеччини, та й зі своєю небогою-сестриницею, яка є відданою шанувальницею і німецького футболу, й «Баварії» назагал, і Мануеля Ноєра зокрема, – нарікають на ганебну формулу й ледь не півсотенний огром учасників. А мені, до речі, 48-командне представництво цілком до вподоби, адже на полях Північної Америки я побачив чимало цікавезних команд і, власне, відкрив для себе існування вельми пристойного рівня футболу в маловідомих широкому загалу країнах (скажу так: у нетрадиційних футбольних регіонах), які, зазвичай, називають, екзотичними. От лише підлатати-полагодити трохи формулу, й шуканий оптимум буде знайдено!

Олексій РИЖКОВ