РОНАЛДУ: «Я завершу кар'єру тоді, коли захочу, а не коли цього захочете ви»

Легендарний нападник збірної Португалії Кріштіану Роналду провів велику прес-конференцію напередодні матчу 1/8 фіналу чемпіонату світу 2026 року проти збірної Іспанії

– Кріштіану, як ви переживаєте цей чемпіонат світу? Який зараз настрій у команди? Ви справді відчуваєте, що можете далеко пройти на цьому турнірі?

– Якби ми так не думали, нас би тут не було. Гадаю, це чудовий досвід. Ми вдосконалюємося з кожною грою. Розуміємо, що на такому турнірі неможливо грати добре в кожному матчі. Нікому нелегко – достатньо подивитися на команди, які вже вибули. Але я бачу спокійну команду. Команду, яка в порядку. Ми добре тренуємося, добре готуємося. Завтра нам доведеться зустрітися з дуже складним суперником, але думаю, ми будемо готові.

– Ви людина з менталітетом переможця, звикли бути вирішальним гравцем протягом 23 років. Як ви сприймаєте можливість, що це ваш останній чемпіонат світу? І як ставитеся до того, що під час матчу вас можуть замінити заради користі команди?

– Так було з тих пір, як я прийшов до збірної у 18 років. Завжди було так. Це не зміниться. Я завжди повністю – тілом і душею – готовий допомагати збірній досягати її цілей. Граю я чи не граю, у мене завжди буде важлива роль у цій команді. Я завершу кар’єру, як казав кілька років тому, коли захочу я, а не коли захочете ви. Вважаю, що це марна трата часу – щоразу ставити мені одне й те саме запитання: «останній, останній…»

Побачимо. Я не хочу приділяти цьому увагу, бо зараз це найменш важливо. Найголовніше – добре зіграти завтра і вірити, що ми пройдемо далі.

– Це ваш шостий чемпіонат світу. Що скажете про атмосферу в цій збірній? Наскільки ця група відрізняється від інших команд, з якими ви грали? І що для вас означає браслет, який ви носите, а також жести на згадку про Діогу Жоту?

– Це група, яка відрізняється від усіх інших, з якими я тут був. Але, як і всі попередні, вона дуже якісна. Команда дуже спокійна, молодша. Загалом, можливо, середній вік нижчий. Браслет – ви вже знаєте, це не сюрприз. З першого дня, коли ми приїхали, ми його носимо. На ньому імена всіх наших гравців. Це спосіб бути єдиними – і заради Діогу Жоти теж, але не тільки. Ми всі разом. Ми всі – за Португалію. За всіх португальців, які перебувають у Португалії, за всіх португальців, які тут, у США, у Торонто.

У цьому сенсі це був приголомшливий досвід. Він показує, що футбол – це набагато більше, ніж просто гра на полі. Це радість людей, єдність людей, те, як люди діляться емоціями, плачуть, коли бачать гравців. Ось це залишиться зі мною. Чесно кажучи, з усіх чемпіонатів світу, на яких я грав, цей я запам’ятаю найбільше саме через пристрасть людей. Особливо цього разу. Я не знаю чому. Але емоційно для мене це найкращий чемпіонат світу. У цьому сенсі я отримав величезне задоволення.

– Сьогодні ввечері, коли в номері згасне світло і ви залишитеся наодинці зі своїми думками, напередодні вирішального дня для Португалії, чи згадуєте ви того хлопчика, який поїхав із Фуншала? Чи сильніше відчуваєте відповідальність за почуття мільйонів людей по всьому світу?

– Почуття майже завжди одне й те саме. Це величезна пристрасть – представляти свою країну, намагатися перемогти заради своєї країни. Щоразу, коли я виходжу на поле, це як перший матч. Треба насолоджуватися цим максимально. Гадаю, саме це й залишається. Як я вже сказав, цей чемпіонат світу дуже сильно позначений пристрастю людей. Не тільки нашою пристрастю – грати на турнірі такого масштабу, – але й пристрастю людей навколо.

Наприклад, сьогодні вранці я снідав і зустрів людей із Венесуели, з Колумбії. Вони розповідали мені свої історії. Я бачив, як багато хто з них дивився на мене зі сльозами на очах, з емоціями. Ось це найважливіше. Ось це залишається від життя. Все інше – гаразд, ми тут, все гарно, всі хочуть виграти, але переможе лише один. Важливо переживати такі моменти, бо саме це справді залишається. Великі матчі, голи, розмови: «йому 41, він не повинен грати» – чесно кажучи, це не має значення. Те, що я збережу й заберу додому, – це ставлення людей до збірної й особливо до мене.

– Яке ваше послання всім португальцям по всьому світу? І як ви ставитеся до того, що ваше місце в стартовому складі постійно піддається сумніву й критиці?

– Уже 23 роки ви намагаєтеся мене вбити, чорт забирай. Але ви вже мали б зрозуміти: це не має сенсу. Це марна трата часу. Не варто. Намагаєтеся, намагаєтеся, намагаєтеся, намагаєтеся, намагаєтеся, намагаєтеся – не варто. Не варто. Я повністю звик до цього питання. Одним подобається більше, іншим менше – це частина гри. У мене теж є свої вподобання.

А яке було друге запитання? Послання до португальців? І тим, хто в Португалії, і тим, хто тут: вони вірні, вони не підводять. Вони завжди на нашому боці, завжди на моєму боці. Усе інше – це сміття. Взагалі не має значення.

– У 41 рік, на шостому чемпіонаті світу, ви приїхали без тиску, щоб виграти той великий титул, якого вам бракує? З думкою, що це може бути останній турнір і потрібно по-справжньому насолоджуватися чемпіонатом світу?

– Мені нічого не бракує в житті. Бог був дуже щедрий до мене і дав мені все, чого я ніколи не очікував отримати. Особливо у збірній, та й в особистому житті теж. Тому треба насолоджуватися кожною миттю. Я не стану більшим Кріштіану, якщо виграю чемпіонат світу. І не стану меншим Кріштіану, якщо не виграю чемпіонат світу. Звісно, ми всі тут з надією. І я, коли вступаю в будь-яку конкуренцію, завжди хочу перемогти. Але ми знаємо, що виграє лише один. Не можуть виграти двоє чи троє.

Тому треба насолоджуватися. Не думати про завтра, а жити день за днем. Це те, чого я навчився. Вік дає зрілість і досвід, допомагає ставитися до речей спокійніше, пом’якшувати багато чого. Я не сліпий. Я бачив і бачу атаки, які постійно спрямовані на мене. Але, як я вже сказав, це не новина. Тому часто я навіть вдячний. Це інший розділ мого життя. Після 40 років я зрозумів: сподіваюся прожити ще 40 років і бути готовим, бо саме там, звідки лунає найгостріша критика, ми найбільше зростаємо як люди.

Тож я дякую вам за те, що ви продовжуєте це робити. Бо в певному сенсі я дедалі більше зростаю і дедалі більше проявляю себе. Тому я щасливий. Я насолоджуюся кожним днем. Завтра матч величезного масштабу проти чудової команди, яка вже вигравала цей турнір. І треба насолоджуватися кожним днем.

– Коли згадують матчі Португалії проти Іспанії, майже завжди згадують гол Кріштіану. У 2010-му – товариський матч, де Нані завадив вашому голу головою. У 2018-му – хет-трик. У фіналі Ліги націй – гол, який зрівняв рахунок. Завтра ми побачимо найкращу версію Роналду? І яка ваша найкраща версія на цьому чемпіонаті світу?

– Дайте відповісти, чорт забирай. Зачекайте, я вже заплутався. Я вже забув, про що він запитав. Доведеться повторити. Було б гарним знаком, якби ви побачили найкращу версію. Але моя роль у збірній – робити те, що просить тренер. Звісно, у збірній я граю не так, як у клубі, бо там у мене більше свободи. Тут гравці мають розуміти, що в них інші функції, не такі, як у клубах.

Я гравець, який частіше перебуває ближче до штрафного майданчика. Моє завдання – тримати центральних захисників, залишатися з ними. Але ви знаєте краще за всіх: якщо м’яч дійде туди і в мене буде можливість, я відправлю його у ворота. До цього ви вже звикли, ви це знаєте. Ми поважаємо суперника. Ми розуміємо, що це дуже складний суперник. Але я вірю, що завтра все пройде добре і ми виграємо.

– Що найскладніше в тому, щоб грати на чемпіонаті світу в 41 рік?

– Розмовляти з вами. З деякими з вас. Особливо з тими, хто мене не любить. Ти один із них, я знаю. Я добре запам’ятовую обличчя людей. Мені достатньо побачити один раз – і я більше не забуваю. Грати у 41 рік – думаю, це хороший досвід. Щоб дійти до цього рівня, треба від багато чого відмовитися.

І те, що я робив протягом усієї кар’єри, – це якраз адаптація. Треба адаптуватися до нюансів віку, розуміти, що ти вже не той самий гравець, яким був раніше. Але в одному я впевнений: нічого не змінилося. Я все ще забиваю голи. Тому сподіваюся забити завтра. Якщо завтра заб’ю не я, нехай заб’є хтось із моїх партнерів, щоб ми пройшли далі. Ось це й залишиться в пам’яті: пройти далі, зіграти проти великої команди. Було б чудово перемогти Іспанію.

– Здається, у вас ніколи не було почуття страху перед великим викликом – чи то чемпіонати, кубки, Ліга чемпіонів, чемпіонати Європи. Чи відрізняється завтрашній матч? Чи є особливе хвилювання або страх через те, що це може бути ваш останній чемпіонат світу?

– Ви дуже хочете, щоб я більше не приходив, так? Вже не хочете бачити мене тут. Якщо я залишуся – значить, цей день ще настане. Але скажу чесно: що б не сталося завтра, Кріштіану піде звідси зі спокійною совістю. І не на 100%, а на 1000%. Знаєте чому? Тому що футболу я віддав усе, що в мене було. Моя пристрасть, моє бажання грати стільки років – це було не з необхідності. Ви знаєте: слава Богу, у житті в мене все добре. Це саме пристрасть.

Я граю за збірну і за клуби, бо люблю футбол. Що б не сталося завтра, я буду щасливий. Я не можу наприкінці кар’єри тиснути на себе й казати: «Ти маєш виграти. Ти зобов’язаний виграти». Ні. Нехай буде так, як забажає Бог. Треба насолоджуватися кожним днем, кожним матчем, таким великим турніром, як чемпіонат світу. І, попри деякі ваші думки, я не такий вже й поганий. Я вже забив три голи. Є ті, хто забив більше, бо вони дуже сильні, але я теж, думаю, непоганий. Треба продовжувати. Побачимо, чи зможу завтра виграти й забити ще один гол.

– Рік тому, після фіналу Ліги націй, ви святкували перемогу зі збірною Португалії й уже тоді говорили про чемпіонат світу. Завтра зустрічаються два фаворити – Іспанія та Португалія. Що думаєте про Іспанію, яку багато хто вважає фаворитом?

– Ви добре знаєте: я маю особливе ставлення до Іспанії. Моя родина практично іспанська. У мене там будинок, бізнес, багато чого пов’язано з цією країною. Деякі з моїх найкращих друзів – іспанці. Я розмовляю з ними, і вони мені теж кажуть: Іспанія знову на високому рівні. Іспанія завжди є претендентом на перемогу – на чемпіонаті світу, чемпіонаті Європи, у Лізі націй, у будь-якому турнірі.

Ми знаємо, що вони вже вигравали цей турнір. Теоретично Іспанія – фаворит, бо вона вже перемагала і має більше титулів, ніж Португалія. Але це інший матч. Інше змагання, інші гравці. Є втома, травми, атмосфера, спека. Завтра з цим буде все гаразд – буде кондиціонер. Це хороший матч, щоб його зіграти.

Мені подобається грати проти Іспанії, бо в мене хороший рекорд проти неї. Я грав з Іспанією 10 або 11 разів, і все було дуже рівним. Завтра буде те саме. Хто краще впорається з деталями, той і переможе. Сподіваюся, це буде Португалія. У мене є таке відчуття, feeling, що ми переможемо.

– Про Іспанію та Ламіна Ямале?

– Я завжди сприймаю Іспанію як дуже талановиту збірну. Не хочу виділяти когось одного – вони всі дуже хороші футболісти. Це правда. Іспанія – дуже сильна команда, у неї хороші покоління футболістів. З тих пір, як я тут, з 2003–2004 року, я завжди вважав збірну Іспанії претендентом на перемогу в будь-якому турнірі. Завтра буде дуже важка битва. Нам потрібно вірити, багато бігати й мати сміливість.

Чесно кажучи, це єдиний спосіб, яким, на мій погляд, можна перемогти Іспанію. Я не дивився матчі Іспанії – лише трохи перший матч проти Кабо-Верде. Але в них є майбутнє. Вони дуже добре виступають. У них блискуче майбутнє. Але я мушу сказати: для мене Іспанія – це завжди команда в цілому. Там багато, дуже багато хороших гравців.

– Двадцять років тому, на чемпіонаті світу-2006 у Німеччині, ви дійшли до півфіналу проти Франції, грали з Фігу та чудовою групою гравців. Зараз, через 20 років, можливий півфінал із Францією. Що ви про це думаєте?

– Не хочу говорити про півфінал, бо завтра у нас дуже, дуже важливий матч проти одного з фаворитів турніру. Покоління гравців тоді було приголомшливим. Зараз інша епоха, інше покоління. Це добре, це виклик, і це теж відрізняється. Але про півфінал я говорити не хочу. Сподіваюся, завтра буде приголомшливий вечір.

– Нещодавно Ламін Ямаль говорив, що не хоче, щоб йому аплодував весь світ, і наводив як приклад найвидатніших гравців – вас, Мессі, Мбаппе. Як ви переживали моменти, коли вас критикували й не аплодували?

– Гадаю, чим краще ти підготовлений, тим більше у тебе шансів вижити в довгій футбольній кар’єрі. Якщо ти починаєш залежати від критики, якщо прив’язуєшся до неї, ти пропав. Критика – це нормально, це ваша робота. Я це чудово розумію. Є конструктивна критика, а є критика, яка намагається тебе знищити. Це теж частина гри. Зрештою, я вас розумію. Так преса продає новини. Нічого страшного.

Але в його випадку він повинен якомога швидше звикнути до цього, якщо хоче мати довгу кар’єру. При цьому потрібно зосередитися на іншому: на людях, яким ти подобаєшся, які тебе люблять, на пристрасті вболівальників, на енергії стадіону. Я з часом цьому навчився: треба бути пов’язаним з тими, хто справді тебе любить і відчуває пристрасть до тебе. А ти повинен зберігати пристрасть до того, що робиш: до гри, до футболу, до того, щоб вставати вранці й іти тренуватися. Складні моменти, звісно, будуть. Це частина людського життя.

Ти теж, напевно, іноді прокидаєшся і не хочеш йти на роботу, навіть якщо займаєшся тим, що любиш. Це нормально. У футболі, як ти розумієш, через постійну критику іноді буває складніше. Але це частина нашої роботи.

– Перше, що хочу сказати, – дякую за все, що ви дали футболу. Ми насолоджувалися вашим протистоянням із Мессі, одним із найкращих у історії футболу. Що для вас означає підготовка до такого матчу і що ви хочете сказати вболівальникам?

– Дякую за запитання. Цікаве запитання, мені подобається. У кінці залишаються люди. Люди, які тебе люблять, люди, яким ти якимось чином можеш подарувати особливий момент у їхньому житті. Я часто зустрічаюся в готелях, у ліфтах з людьми, які там працюють, з персоналом, з латиноамериканцями. Для мене це приголомшливі спогади. Наприклад, зараз – Аргентина. Вчора в літаку одна зі стюардес була аргентинкою. Я зрозумів це по тому, як вона на мене подивилася.

Я сказав їй: «Я впевнений, що ти аргентинка». Вона запитала: «Як ти дізнався?». Я відповів: «По тому, як ти на мене подивилася». Вона запитала: «Як я подивилася?». А я сказав: «Ти подивилася на мене й дуже швидко відвела погляд. Значить, Кріштіану тобі не подобається».

Вона сказала це, але жартома. Моя дружина – аргентинка, з Буенос-Айреса. Тому, звісно, я маю особливе ставлення до аргентинців. Все нормально, нічого страшного. Якщо відповідати на запитання: треба насолоджуватися максимально, бо це мій останній чемпіонат світу. Це буде мій останній чемпіонат світу, і я хочу насолоджуватися кожним днем. Сподіваюся, завтра не буде мого останнього матчу. Сподіваюся, ви зможете ще трохи мене «вбивати», продовжувати намагатися.

– У минулому матчі ви сказали мені, що знали: буде пенальті. Потім пенальті справді був, і ви забили. У вас було передчуття. Чи є у вас таке передчуття щодо завтрашнього матчу?

– Це я відчую лише завтра. Серйозно. Тільки в день матчу я це відчуваю. Це приходить згори – і тоді з’являється це тремтіння, цей піт. Поки що я цього не відчув. Але завтра – так. Або відчую, або ні. Побачимо. Зазвичай, я серйозно кажу, саме в день матчу у мене з’являється це передчуття. Якщо ми зустрінемося, я тобі скажу.