Шахтар та його шлях від золотої клітки до золотої годівниці

За останні чверть століття донецький «Шахтар» пережив масштабну трансформацію та пройшов колосальний шлях у розвитку. Від регіонального клубу «гірники» дійшли до статусу беззаперечного гранда українського футболу, а також команди, із якою рахуються на європейській арені. Безумовно, ситуація була б ще сприятливішою для донеччан, якби не російсько-українська війна, але виходимо із того, що маємо…

Коли «Шахтар» тільки-но розпочинав свої виступи у Лізі чемпіонів, власник клубу Рінат Ахметов дуже ревниво ставився до прагнення закордонних клубів вихопити його найкращих виконавців. В певний момент ситуація навіть перетворилася на те, що у футболі прийнято називати «золотою кліткою». Клуб, маючи на руках довгострокові трудові угоди, просто не виявляв жодного бажання розлучатися зі своїми лідерами, навіть якщо стосовно тих приходили дуже пристойні трансферні пропозиції.

Одним із найбільш пам'ятних та резонансних кейсів, що підтверджують вищесказане, є ситуація довкола нігерійського форварда Джуліуса Агахови – однієї з головних молодих зірок «Шахтаря» початку «нульових». Поціновувач кульбітів настільки яскраво заявив про себе в донецькому клубі, причому не лише у чемпіонаті України, а й у європейських кубках, що швидко обзавівся шанувальниками за кордоном. За численними зізнаннями самого Джуліуса, був період, коли його активно торгували такі клуби як «Арсенал», «Манчестер Юнайтед» та «Евертон». Однак щоразу Рінат Ахметов відмовлявся вести переговори щодо продажу Агахови, даючи зрозуміти, що загалом він куди більше зацікавлений у наявності в команді якісного та яскравого центрфорварда, аніж у кількох десятках мільйонів євро на своєму рахунку. В результаті в правильний момент Джуліусу піти з «Шахтаря» так і не вдалося, а подальша його кар'єра пішла зовсім не тим шляхом, який малювали оптимісти в скаутському середовищі у 2002 або 2003 роках.

Минав час, і позиція керівництва «Шахтаря» та особисто Ріната Ахметова почала змінюватися. Якоїсь миті боси «гірників» усвідомили, що для зміцнення власного іміджу на європейській арені їхньому клубу потрібні успішні та яскраві трансферні кейси. Причому саме вихідного плану, оскільки у купівельній спроможності «гірників» на той момент ніхто вже й не сумнівався. Так в історії донецького клубу з'явилися перші знакові продажі – бразильця Елано в «Манчестер Сіті», румуна Чіпріана Маріки в «Штутгарт», трохи згодом Дмитра Чигринського в «Барселону».

А потім «Шахтар» й взагалі перетворився на такий собі східноєвропейський аналог «Порту», ​​«Бенфіки» чи «Аякса», де кожен футболіст може бути проданий, якщо за нього запропонують «правильну» суму. Саме так відбувалися трансфери Фернандіньо в «Манчестер Сіті», Алекса Тейшейри в «Цзянсу Сунін», Фреда в «Манчестер Юнайтед», а зовсім нещодавно – Михайла Мудрика в «Челсі» та Кевіна у «Фулхем».

Слава клубу, який влаштовує в середині себе для ключових футболістів «золоту клітку», попрощалася із «Шахтарем», але низка факторів об'єктивного та суб'єктивного характеру призвела до виникнення іншого потворного феномена – виникнення в донецькому клубі свого роду «золотої годівниці».

Аби зрозуміти, про що йдеться, досить просто проаналізувати деякі останні кадрові кейси «Шахтаря», що траплялися, що цікаво й вельми симптоматично, виключно з українськими гравцями. Найбільш яскраві приклади – вінгери Іван Петряк та Мар'ян Швед.

Обидва опинилися у «Шахтарі» не за спортивними показниками, а виключно з волі того, що відбувається навколо. З початком повномасштабної фази російсько-української війни донецький клуб залишили майже усі (окрім Лассіни Траоре) легіонери, через що донеччани були змушені різко змінювати курс й робити ставку на українізацію складу. Зрозуміло, що на ринку «гірники» мали не так вже й багато можливостей, через що влітку 2022-го «Шахтар» вирішив робити ставку в основному на перевірених особисто або ж в УПЛ кадрів. Саме так, серед інших, у команді опинилися Петряк та Швед. Причому за обох ще й довелося заплатити – за даними Transfermarkt, близько 1,5 мільйона євро за першого та 1 мільйона євро за другого.

На щастя для вболівальників «Шахтаря» та керівництва клубу, дуже скоро «гірникам» вдалося повернутися до практики запрошення якісних легіонерів, і на тлі конкуренції з молодими Егіналду, Невертоном, Аліссоном та Кевіном Петряк і Швед не проявили себе зовсім ніяк та нічим. Фактично за чотири роки на контракті в клубі Іван провів лишень 22 матчі в офіційних турнірах, а Мар'ян – 54. Причому на цифру Шведа дивитися варто ще й під іншим кутом, враховуючи лишень 1947 хвилин на полі, які він відіграв за «гірників». Якщо поділити це на 90, то вийде 21,6 повних матчів. За чотири роки...

І тут між Петряком та Шведом все ж таки є невеличка різниця. Іван, усвідомивши на певному етапі власну непотрібність у «Шахтарі», спробував реанімувати кар'єру в орендах у «Поліссі» та «Чорноморці», а ось Мар'ян увесь цей час задовольнявся тим, що мав статус навіть не гравця ротації, а відвертого резервіста. З яким, зрештою, після повернення із табору «моряків» на початку 2025-го у донецькому клубі змирився й Петряк.

У сезоні-2025/26 в рамках УПЛ (більш вибагливі до якостей гравців єврокубкові турніри ми навіть до уваги брати не будемо) Петряк не зіграв жодного матчу, в той час як Швед обмежився п'ятьма поєдинками (122 хвилинами на полі)… По суті, обидва виконавці виявились абсолютно незатребуваними у Арди Турана, не зуміли вразити нового наставника, але не шукали ані найменшої можливості щось змінити у своїй кар'єрі.

Чому? І ось тут ми підходимо до самого визначення «золотої годівниці». Очевидно, що виключно через гроші та рівень зарплати у «Шахтарі». Виходячи з останніх чуток, навіть зараз, після кількох років де-факто простою в кар'єрі, Мар'яном Шведом цікавляться «Карпати», які готові домовлятися про його перехід із «гірниками». Але головною перешкодою потенційної угоди поінформовані джерела називають зарплату українського футболіста, оскільки Швед не готовий йти на її зниження, на чому наполягають у Львові.

Щодо Петряка, то він ще восени минулого року прямо заявляв, що гроші для нього є дуже важливим фактором у кар'єрі, і що благополуччя сім'ї він ставить вище за ігрову практику.

«У мене є контракт, я маю сім'ю. Я цього не приховую, це всім зрозуміло. Люди, які хоча б тричі по м'ячу влучили, розуміють мене. Важко робити зараз вибір на користь... Не втікатимемо від цього – на користь грошей. Мені 31 рік. Зарплата тут та в інших командах відрізняється. Якби мені було 20, без дітей та сім'ї – я потис краба та поїхав звідси. Але зараз інша ситуація», – казав Іван.

В результаті Петряк благополучно досидів до завершення контракту із «Шахтарем» й лишень зараз розпочав пошуки нових варіантів у кар'єрі. Подейкують про «Кудрівку», але керівництву цього клубу варто як мінімум добре поміркувати стосовно перспектив у великому футболі в футболіста, котрий був без ігрової практики фактично декілька останніх років. Нехай навіть в активі того значаться 5 матчів за збірну України. Зрештою, гроші платять не за попередні заслуги, а за здатність забезпечити результат у форматі тут і зараз.

Контракт Шведа із «Шахтарем» діє до завершення сезону-2026/27. У кулуарах вже повідомляли, що Мар'ян не полетить на тренувальні збори із першою командою «гірників», і що у новому сезоні тренерський штаб Арди Турана на цього виконавця не розраховує абсолютно, вже навіть і як на резервіста. Що, втім, й логічно з огляду на кількість молодих іноземних футболістів, які є на цих позиціях під рукою у турецького наставника.

Проте все це, вочевидь, не спонукає Шведа шукати варіанти із відходом з «Шахтаря». Просто тому, що вінгеру комфортно з цією зарплатою, яку вже ніхто та ніде повторити йому не забажає. І це стало кардинальним розворотом у розвитку донецького клубу. Якщо раніше він сам не хотів відпускати своїх футболістів до інших клубів, то зараз відверто непотрібні «гірникам» виконавці не виявляють жодного бажання щось змінювати у власних кар'єрах, воліючи спокійно отримувати зарплату за, відверто кажучи, мінімальний обсяг роботи.

І у певному аспекті «Шахтар» просто став заручником обставин, коли після повномасштабного вторгнення змушений був заманювати в Україну гравців з-за кордону хорошими зарплатами. Найімовірніше, у таборі «гірників» усвідомлювали ризики, на які йдуть та десь навіть припускали, що подібним може скінчитися. Але на підписання двох чи трирічних контрактів тоді не хотіли йти самі футболісти, адже вони перебували у сильнішій позиції та десь навіть могли диктувати «Шахтарю» власні умови. Ось і виходить цікавий розворот за два із лишком десятиліття – від «золотої клітки» до «золотої годівниці».

І, хто знає, що з цих двох явищ краще...