Нетоксичний Роналду як передвісник дива. Збірна Португалії – команда

Після завершення переможного матчу із Узбекистаном (5:0) Роналду обмінявся футболками із… Далотом! Так, із партнером по команді. Не з суперником. Бо вони хороші друзі та підтримують одне одного. До речі, у друга Кріштіану на турнірі жодної зіграної хвилини у 2 матчах. Не випустили навіть на другий тайм учора, хоча результат був гарантований заздалегідь. Отже, можна зробити одразу декілька висновків. По-перше, Роналду почувається доволі комфортно у збірній. Не він і команда, а він як частина команди: інакше ніяких обмінів футболками та друзів не було б. По-друге, вплив Кріша – не всеохоплюючий. Йому подобається Далот? Ну, нехай подобається – а тренер обиратиме до стартового складу інших. Це нормально. Це дуже здорово. Грають найкращі, а не фаворити легенди. Не звучить як команда Роналду. «Команда із Роналду» – ось так більш правильно.

Португалія у першому турі довела, що має проблеми із грою у футбол. 7 ударів проти команди ДР Конго – мало за будь-яких обставин. Виправдань нема і не може бути. Просто поганий матч. Замало ідей на м’ячі. Сумнівне використання Вітіньї, Невеша та Фернандеша, котрі генерують моменти як на конвеєрі у своїх клубах – а у збірній чогось не можуть. Захистити перевагу у рахунку не вийшло, отже, такий сценарій гри – не на 100% комфортний для португальців. Після перерви 100500% володіння м’ячем не призвели до жодного удару у площину. Тобто так також незручно. Попереду – Роналду, який лише чекає на пас, та футболісти, типу Нету та Фелікса, котрі ніколи у своїй кар’єрі не були саме топ-бомбардирами. Перший матч Португалії на турнірі – поганий та тривожний. Ми не побачили у її виконанні нічого ані чемпіонського, ані навіть просто хорошого.

Другий матч – зовсім інший випадок. І ні, мова навіть не про рахунок. Давайте навіть від нього абстрагуємося. Перемога є перемога. Ключове – емоційний зміст поєдинку. Матч повинен був підтвердити, що з Португалією все у порядку – і підтвердив. Коли такий-сякий Роналду відзначився вперше, то святкував ледь не разом з усією командою. Зокрема із запасними. Все ж виконав своє традиційне святкування – але вже після обіймів із партнерами. Як на мене, показово: Кріш розуміє, що він тут у складі команди, а не просто із нею. Або робить вигляд, що розуміє: зрештою, яка різниця? Така неочікувана командність Роналду йде на користь команді. Якою б не була причина. Й ось вже Кріш не вередлива зірка – а просто легендарний нападник у твоєму складі. Який хоче забивати, але після цього усім своїм виглядом показує, що «ми», а не «я». Хороший сигнал.

Вчора Португалія мала аж 2 стандарти під прямі удари Роналду. Скільки він завдав у таких ситуаціях? 0. Я не впевнений, що він мав ще бодай 1 подібний матч за команду. Перший епізод – коли замість Кріша по воротах пробив Мендеш. Гол… після якого Роналду також активно святкував. І ще показував трибунам на скроню, типу «грай розумно». Можливо, навіть дещо хизувався. І… хіба погано? Кріш не засмучується, що забив не він, а відчуває себе важливою частиною процесу навіть тоді, коли відзначився його партнер. Зі штрафного, який на папері ніби повинен був виконувати саме Роналду. А у другому таймі замість прямого удару Португалія здійснила розіграш штрафного із закиданням за спини захисників на Кріша. Зрештою, це теж про довіру: замість власного удару Кріш довірився виконанню Бруно. До такого Роналду ми не звикли.

Наприкінці першого тайму легенда мала топ-шанс на хет-трик, але суперник виніс із лінії, тож Роналду… посміхався! Звідусіль тиск. Критика. Суцільний негатив. Кріш зараз прокидається та засинає під коментарі про те, що «вже не той», «а Мессі кращий» та «він лише шкодить збірній». Можна образитися на команду, тренера, самого себе та взагалі всіх – а він хіхікає. Ніби як дуже здорова реакція. Правильна. Не така, яка руйнує тебе та турнір для партнерів. Ми сприймаємо ЧС-2026 як останній шанс для Роналду перемогти та щось комусь довести, але… що як він сам так його не сприймає? «Просто» великий турнір. Де йому треба «просто» бути корисним, а не перемогти всіх самотужки та стати найкращим. Де можна забити лише 2 голи за матч, а не 3 – і нічого поганого не станеться, життя не закінчиться. А що як отой тиск на Роналду, про який ми кажемо регулярно, не стосується самого Роналду?

Так, багато речень про Кріша. Але ж саме він мусив стати ледь не головною проблемою цієї команди. Навіть так: саме він міг завадити Португалії бути командою. Але от вже зараз видно: ні, не заважає. Він не лідер цієї збірної. Не найкращий футболіст. І навіть так – частина команди. Той, хто святкує спочатку з іншими, а не сам. Віддає штрафні, аби потім відзначати як свій чужий забитий м’яч. Правильно реагує на маленькі невдачі. Можливо, Кріш нарешті виріс. Подорослішав. Або партнери знайшли до нього підхід. Чи тренер. Насправді не так важливо. Головне: Португалія вирішила це питання, розв’язала найважчу задачу. Роналду ледь не вперше за багато-багато турнірів інтегрований до команди (не плутати із «інтегрований до командної гри»). А якщо так, то ми маємо колектив, який ну дуже хоче, багато може та відчуває певну єдність. Бо якщо останню відчуває навіть КріРо, то інші – вдвічі-втричі сильнішу.

У 2022 році Аргентина не була найбільш талановитою на мундіалі. У фіналі в основі грав Моліна – точно не правий захисник світового рівня ані тоді, ані зараз. Тальяфіко. Отаменді. Ромеро після лише одного року в АПЛ. Альварес тільки-тільки після переїзду до Манчестера. Ді Марія на спаді кар’єри. Маккалістер із «Брайтона». Фернандес ще до «Челсі». Це не поганий склад – але і близько не Англія чи Франція. Та що там: навіть не нинішня Португалія. Але Аргентина перемогла на ЧС-2022. До речі, без найкращої гри у футбол та точно не «впевнено та із запасом»: ледь вийшла з групи, програла у першому ж матчі, долала суперників регулярно лише у серії пенальті… Однак привласнила кубок, бо була командою. Єдиним цілим. Згуртувалася навколо Мессі. А тренер Скалоні переконав Лео та всіх навколо нього, що Мессі у ролі вожака – хороша ідея. Аргентина перемогла завдяки згуртованості та зрозумілій ієрархії. Бо мікроклімат вирішує. Іноді – більше, аніж гра у футбол.

Португалія-2026 так собі грає у футбол. Не прямо погано, але ми всі бачили матч проти ДР Конго. Проблем чимало. Звісно, гра із Узбекистаном підсвітила зокрема й хороше. Наприклад, цікаві та різноманітні стандарти. Ефективні атаки із розіграшами під забігання за спини на флангах. Зрештою, все ще здатного забивати Роналду! Кріш не грає і близько як найкращий у світі, але у моменті з другим голом у контратаці розбігся, прийняв та пробив як за підручником. Ноги ще пам’ятають. Погані нападники у моменті так не розбираються. А ще не намагаються забити «парашутом» (а як це інакше обізвати?), коли найпростішим рішенням є спробувати проштовхнути м’яч повз кіпера, – а цей спробував і ледь не забив. Тобто ця Португалія точно щось уміє. Щось може запропонувати. Більше за деяких інших топів. Але це не так уже й важливо. ЧС-2022 довів, що не треба грати найкраще. Можна «лише» бути командою.

Й оця Португалія такою є. Згуртована. Єдина. З вірою одне в одного, а не лише кожним з топ-футболістів лише у власний талант. Зрештою, ця Португалія – із нетоксичною версією Роналду. Чи все назване бодай щось гарантує? Звісно ж ні. Може розвалитися у великому матчі. Причому легко. Цю Португалію на турнірі доки перевіряють лише слабкі суперники. Але поки все добре. І поки все точно краще, аніж здавалося після першого туру та кажуть злі язики. Португалія не серед головних фаворитів на перемогу на мундіалі, але точно не та, кого варто списувати з рахунків уже зараз. Вона у нормі. У порядку. Має достатньо, аби вражати у плейофі, а не розчаровувати. 5:0 проти Узбекистану – приємно, але не показово. Це лише Узбекистан. Важливим є саме зміст. І цей зміст дає надію на сильну Португалію. Дозволяє помріяти про Роналду із кубком ЧС. Не як головної зірки та не з роллю Мессі-2022 – але із трофеєм.

Красива історія і досі можлива та реальна – от поки що головний підсумок перших матчів на турнірі для португальців. Як на мене, дуже навіть непогано для початку.