КОСТЮК: «Війна все ще продовжується. Відповідальність нікуди не зникла»

Українська тенісистка Марта Костюк (WTA 12) дала велике інтерв'ю тенісному виданню CLAY, в якому розповіла про важливість говорити про Україну, про дружбу в Турі та про свої інші захоплення поза тенісом.

– Ви виступаєте на найвищому рівні, представляючи Україну у надзвичайно складний період. Як це – відчувати таку відповідальність сьогодні?

– Думаю, я відчула цю відповідальність ще 2014 року, коли у Києві відбулася масштабна революція. Я майже щотижня була на ній, любила займатися волонтерством і просто бути частиною людей, які прагнуть змін. Моя сім'я дуже патріотична, я б сказала, у найкращому розумінні цього слова. Я відчувавала цю відповідальність з 2014 року. Звичайно, коли в 2022 році почалася повномасштабна війна, все було трохи інакше, тому що я стала старша і відчула, що на мені лежить велика відповідальність. З кожним роком я змінююся, дорослішаю, все змінюється, а війна все ще продовжується. Відповідальність нікуди не зникла. Я зосереджена на тому, які послання хочу донести, про що хочу говорити і чим хочу поділитися – болем людей, моїм болем. Люди, які ніколи не переживали війну вдома, ніколи не зможуть повною мірою зрозуміти, що це таке. Я роблю все можливе, щоб привернути увагу до проблеми та пояснити, що те, що відбувається, ненормально і ніколи більше не повинно повторитися.

– Чи зміцнила вас ця відповідальність у психологічному плані на корті?

- Я безперечно змінилася. Стресові моменти та кризи у житті запускають певні процеси всередині. Як людина, я можу багато чого навчитися – своїм реакціям, настрою, вмінню справлятися зі стресом. Я сприйняла це, як можливість навчитися долати складні ситуації та краще впізнати себе. Але це пов'язано з великими стражданнями. Моя мета – досягти якомога більшого балансу. Якоїсь миті я так сильно зосередилася на війні, що відчувала, ніби, якщо я не читаю новини або не відчуваю тривогу, я якимось чином зраджую свою сім'ю чи людей, які там були. Але це дуже заважало моєму повсякденному життю. Мені довелося сказати собі: я тут і зараз. Мені нічого не загрожує. Я можу приймати виважені рішення. Минулого року я вирішила відключити повідомлення про новини в телефоны. Це було частиною управління стресом. Не можна постійно наражати себе на це, коли ти не знаходишся в епіцентрі подій.

- Вийшло?

– Думаю, це хороший виклик для мене. Я не проти такої відповідальності. Звичайно, часом важко говорити в голос, коли на плечах така велика тема. Але це також багато чого мене навчило. Кожна стресова ситуація розкриває тебе та показує, хто ти є і як ти на це реагуєш. Я намагаюся використовувати це як спосіб особистого росту.

– Що допомагає вам зберігати спокій під час тривалих проміжків часу перебування в Турі?

– Загалом у Турі досить самотньо. Найбільше я почуваюся самотньою під час азіатської серії, бо всі дуже втомились. Я ніколи не їжджу в Азію з чоловіком чи собаками, тому там я справді одна. Але я гадаю, це проблема самого спорту. Це не особисте. Це природа тенісу.

– А як щодо дружби у тенісі?

– Мені не подобається часто змінювати друзів. Мені дуже подобаються стабільні, довгі та здорові стосунки з людьми. Звичайно, люди змінюються, і іноді стосунки також, але я ціную стабільність. З Євою Лис у нас рівень чесності, який дуже рідко зустрічається. Ми з Євою дуже близькі. Я можу розповісти їй будь що, та вона може розповісти мені будь що. Пам'ятаю, вона одного разу сказала мені: «Я заздрю, що ти отримала цей контракт, тому що я теж хотіла його отримати, але я рада за тебе». Ця чесність є дуже важливою. Багато людей говорять один про одного погано за спиною, а потім усміхаються тобі в обличчя. Відкрите обговорення складних почуттів допомагає краще з ними справлятися. Це дозволяє дружбі витримувати випробування.

– Ми чули, що у вас є своя думка щодо травм спорстменів.

– Коли отримуєш травму, ти зникаєш. Ти стаєш неіснуючим. Ти справді бачиш, хто твої друзі, коли тебе більше немає поряд. Хтось пам'ятає тебе, хтось пише тобі, хтось хоче підтримувати зв'язок. Коли я зазнала травми, зі мною мало хто зв'язувався. Це нормально. Це просто реальність життя. Я дуже довірлива людина. Зазвичай я довіряю надто багато, а не надто мало. Це означає, що, зрештою, часто розбивається моє серце. Але мене це влаштовує. Я краще дам людям надто багато можливостей, ніж втрачу важливі стосунки через надмірну обережність.

– Оскільки більшу частину року ви проводите в готелях та аеропортах, значення будинку, мабуть, змінюється.

– Мій чоловік нещодавно пожартував, що вся планета – наш дім. Ти намагаєшся створити дім, де б ти не знаходився. Можливо, це маленький куточок поруч із ліжком, можливо, це звична рутини та ритуали. Подорожі з чоловіком та собаками мають величезне значення. Мені дуже пощастило, що я подорожую з чоловіком та собаками, бо вони створюють відчуття безпеки. Звичайно, іноді нам хочеться свого ліжка, своєї кухні, своїх звичок. Я хочу готувати їжу по-своєму. Я хочу піти туди, куди ми завжди ходимо. Але ти вчишся адаптуватися.

– Як ваше життя поза тенісом?

– Я дуже спонтанна. Я можу вирішити піти кудись або зробити щось в останню хвилину. Мій чоловік – повна протилежність, тож нам довелося знайти баланс. Я швидко вибачаю. Я не тримаю образ. Люди кажуть, що я вмію багато сміятися з себе. Я не проти посміятися над собою і не проти, коли з мене сміються.

– Чи є у вас якісь великі захоплення?

– Напевно, найбільша частина моєї особистості – це їжа. Я люблю їжу. Я люблю готувати. Я люблю куштувати їжу. Це одна з найбільших радостей у моєму житті. Мій чоловік завжди каже, що до нашої зустрічі він просто споживав їжу. Тепер він справді насолоджується процесом їжі та дегустації. Їжа – це величезна пристрасть для мене.

– Якою мірою успіх змінює те, як люди вас сприймають? Ваша популярність продовжує зростати. Чи думаєте ви, що ваша роль, як публічної постаті змінюється з успіхом?

– Я сподіваюся, люди розуміють, що я ще дуже молода і що я продовжуватиму змінюватися. Через десять чи двадцять років я буду іншою людиною. Я просто намагаюся робити те, що вважаю за правильне, і люди можуть сприймати це як завгодно. Якщо мене слухатиме більше людей, якщо мене підтримуватимуть більше людей, це буде чудово. Найбільше мене тішить нагода ділитися тим, у що я вірю і що ціную. Це навіть приємніше, ніж вигравати титули чи заробляти гроші. Я рада розвиватися, рости та досліджувати. Якщо це знайде відгук людей, відмінно. Якщо ні, це також нормально.