З журбою радість обнялась. Про дебют Мальдери у збірній України

Не знаю, як у вас, а в мене стійке відчуття якогось дежавю. Дивився матч Польща – Україна, і не міг відійти від враження, що все це я вже колись бачив. Коли саме? Так три роки тому. На початку червня, у Бремені. Під час гри Німеччина – Україна. Той матч був дебютним для Сергія Реброва на посаді головної команди країни. Тренерський дебют, і одразу такий серйозний опонент.

І одразу такий серйозний настрій. І від тренера-дебютанта, і від його підопічних. Українці наче перевтілилися, переродилися заново наче. Насамперед емоційно. Дуже приємно було дивитися на нашу команду. Особливо на тлі її останніх матчів за попереднього тренера.

У тому поєдинку проти Бундестім Ребров спробував використати Циганкова не як вінгера, а як «десятку». А ось вінгерами тоді відіграли Ярмоленко та Судаков.

Півзахисник «Жирони» у тій грі забив два м'ячі. Один із найкращих поєдинків за «синьо-жовтих» провів тоді Віктор.

Здавалося, все добре, вперед та з піснею. Але не тут-то було. Дуже вдалий експеримент із Циганковим-десяткою далі не застосовувався. Втім, як не застосовувався і «експеримент» із Ярмоленком на фланзі. Не кажучи вже про те, що з емоційною зарядженістю на гру потім у наших гравців при Реброву на тренерському містку був повний капець.

І ось я дивлюсь гру Польща -Україна, і не тільки не можу натішитися, а й упевнений, що це вже було. Так, у житті нічого не нове, це правда. Тим не менш, страшенно приємно дивитися на те, що подобається. Що працює.

Циганков знову на позиції плеймейкера. Ярмоленко та Судаков знову вінгери. Збірна України знову – збірна України, а не набір футболок. Тренер у технічній зоні – тренер, а не мумія. Команда біжить, команда дихає, команда бореться. Команда ця припускається помилок, але за цю команду вже не соромно. І вже не хочеться бути байдужим, дивлячись на цю команду.

Все геніальне, як завжди, просто. Варто було новому головному тренеру нашої головної команди розрядити нервову атмосферу простим людським спілкуванням, зрозумілими і не хитромудрими відповідями на чіткі питання, провести вперше за цей страшний час збори в Україні, повернути в команду її лідера та капітана, заявити, що житиме в нашій країні доти, доки очолюватиме нашу збірну. І все дивним чином помінялося. На краще змінилося.

Футболісти збірної України змінилися насамперед. Їх ніби витягли на біле світло з глибокого колодязя, де панував повний морок і не вистачало кисню. Я побоювався, що одразу після того, як вони вибралися з підземного царства, вони на початках захлинатимуться від надлишку свіжого повітря. Тим більше, що суперник у них дуже гідний і ще більш принциповий.

Але ж ні. Все гаразд. Не скажу, що чудово, але добре – як мінімум. Тим більше, що зіграли проти Польщі справді експериментальним складом. Потрібно було провести ротацію, дати відчути м'яч і атмосферу тим, кому не так часто випадає така доля.

Безперечно, помилок уникнути не вдалося. Безумовно, із правим флангом захисту треба щось робити. Безперечно, Матвієнко вже не тягне, а Назарина поки що не тягне. Безперечно, Шапаренко іншого поля ягода, ніж Циганков. Безперечно, не вистачало і Малиновського, і Зінченка. Але навіть за таких похідних умов наша команда була командою. Нашою командою.

І італійцеві Андреа Мальдері за один матч вдалося зробити те, що не вдалося його попереднику за час останнього відбіркового турніру та матчів плей-оф.

Залишається лише шкодувати, що Сергій Ребров до останнього чіплявся за своє крісло, хоча вже нічого не міг запропонувати своїй команді, окрім апатії.

Однак я дуже далекий від ейфорії. Матч все одно товариський. Приємно, звичайно ж, і у такому матчі здобути перемогу. Тим більше таку емоційну, таку потрібну всім нам на цьому етапі.

Але я дуже не хотів би, щоб Андреа Луїдживич згодом наступив на ті самі граблі, що й Сергій Станіславович. Ребров же, як згадувалося вище, теж непогано почав. Емоційно, щиро почав, не боячись бути незрозумілим, не остерігаючись власної тіні.

Що далі з ним сталося – зрозуміти неможливо. Напевно, це щось клінічне. І я зараз – не про мільйони на заставу для любителя ляльок вуду.

Я б дуже не хотів, щоб Мальдера згодом перетворився на Реброва. Інакше навіщо це все?