Не зайві у Пафосі: Сіндаров і Вайшалі зазіхнуть на шахову корону

Львівська складова узбецького успіху

Анонсуючи чоловічий кандидатський турнір більш як два тижні тому, я як фаворитів виокремлював високорейтингових американців: Фабіано Каруану та Хікару Накамуру. Й принагідно зауважував, що, мовляв, цікаво буде поспостерігати за тим, чи зможе їм нав’язати боротьбу молодий гросмейстер з Узбекистану Жавохір Сіндаров. На практиці же вийшло так, що саме Жавохіру нав’язати боротьбу не зміг ніхто з учасників. І фактично вже після 1-го кола ту лавку можна було зачиняти й оголошувати Сіндарова достроковим переможцем. Його перевага над опонентами була вражальною!

І способи перемогти Жавохір обирав абсолютно різні. То шалена матова атака за участі важких фігур у партії з безпрапорним Андрєєм Єсипенком. То чудове відчуття позиції у партії з представником Індії Праггнанандхой Рамешбабу, коли за різнобічних рокірувань узбекистанець, граючи чорними, все робив куди швидше, ніж опонент, що й дало, зрештою, змогу дістати вирішальну матеріальну перевагу. То методичне розгойдування позиції білих і вчасні розміни з переходом у виграшний слоновий ендшпіль у партії із Хікару Накамурою. Одне слово, практично до кожного суперника Жавохір знаходив індивідуальний підхід і, зрештою, без особливого неспокою дістався переможної гавані, достроково забезпечивши собі 1-ше місце та право зіграти матч за світову корону проти чинного чемпіона світу Гукеша Доммараджу з Індії.

Відзначу український слід в успіху талановитого узбецького хлопця. Уродженець Львова Роман Відоняк зараз проживає в Німеччині й тренує цілу низку знаних нині гросмейстерів. Що казати, коли під його орудою домоглися успіхів переможець і другий призер (Аніш Гірі) нинішнього кандидатського турніру! Крім того, Роман зробив і величезний внесок у прогрес іншого узбецького зіркового шахіста – Нодірбека Якуббоєва. Наприкінці минулого року Відоняк в інтерв’ю узбекистанській пресі зазначав, що такою інтенсивністю роботи, з якою працюють два провідні узбецькі шахісти, певно, нині не може похизуватися ніхто в шаховому світі. До того ж вони, на думку Відоняка, є суперталановитими. Талант + працелюбність + тренерський хист = чудова формула успіху. До слова, сам Жавохір колись казав, що любов до праці Нодірбека стимулювала і його працювати інтенсивніше. Відоняк підкреслював наявність «субстанції» великих шахістів у Жавохіра та Нодірбека, а це означає, що вони потенційно є універсальними гравцями. Власне, різноманітні способи дістати перемогу, демонстровані Жавохіром у Пафосі, – тому свідчення. Прикметно, що Відоняк як основну мету визначає навіть не титул чемпіона світу для когось зі своїх підопічних, а стабільне перебування на рівні еліти (з рейтингом 2780+) з регулярним виграванням турнірів за участі найсильніших шахістів світу. Він вважає, що це навіть більше, ніж стати чемпіоном світу, адже «чемпіон світу на дистанції 10-ти років може виглядати й абсолютно блідо».

Хай там як, а шанс стати новим шаховим королем у Жавохіра цілком реальний, зважаючи на нинішню форму чинного чемпіона (давнесенько він не тішив своїх прихильників потужними виступами в супертурнірах). Й підтримувати стабільно високий рівень на тривалій часовій дистанції, мені здається, Сіндарову цілком до снаги. Цікавий факт: дідусь Жавохіра – Коміл Сіндаров – є заступником голови Федерації шахів Узбекистану. Він має юридичну освіту, свого часу працював у прокуратурі, водночас не цурається творчої роботи, адже є відомим на батьківщині поетом та автором детективних романів. Утім, гостросюжеття у боротьбі за першість у Пафосі серед чоловіків не вийшло, й за мотивами цього змагу детектив не складеш. В одному зі своїх інтерв’ю Коміл Сіндаров на запитання, кого зі світових чемпіонів він може виокремити, підкреслив, що неабияку шахову снагу мали всі, однак осібно сказав про Михайла Ботвинника та Анатолія Карпова. Якщо відволіктися від політичних уподобань зазначених осіб (хоча це й вельми складно зробити, чого там), то за суто ігровою стилістикою можна в грі Жавохіра знайти схожі риси з кумирами Коміла. Втім, і щось невловно каспарівське так само проглядає.

Шаховий тренер Сергій Олександрович Константинопольський, під орудою якого в уже далекі 1980-ті я пізнавав шахові таємниці в колишньому Палаці піонерів і школярів колишнього Залізничного району Києва, полюбляв повторювати таку фразу: «Потрібно знати міру – казав Джавахарлал Неру». Ця віршована порада стосувалася як певних шахових позицій, так і життя назагал. Імена Джавахарлал і Жавохір мають приблизно однаковий переклад – «дорогоцінний камінь», «перлина», «самоцвіт». Що ж, блискуча гра Сіндарова в Пафосі цілком відповідає його імені. А от щодо того, що слід знати міру, то мені здається, що партії гросмейстера з Узбекистану в Пафосі якраз і є свідченням балансу в його грі. Міра відповідальності, яку він бере на себе в партіях, доволі висока, але перегинати палицю ризику 20-річний уродженець Ташкента не квапиться. А збалансована гра, зрештою, і є запорукою успіху. Й спало мені на думку під час аналізу партій Сіндарова в Пафосі, що залюбки б подивився на матч узбекистанського гросмейстера з Магнусом Карлсеном за світову шахову корону. Коса на камінь? Ну, щось на кшталт того, от лише хто є косою, а хто каменюкою, а також, хто на кого наскочитиме, визначити складно. У будь-якому разі таке поєднання шахових потуг в одному двобої забезпечило б, як на мене, цікаве видовище.

Наше місце в суперечці рівних

Жіноча ж розгра стала яскравою ілюстрацією мого передстартового припущення щодо відсутності фавориток або належності до фавориток абсолютно всіх учасниць. Як на мене, в Пафосі змагалися 8 рівних шахісток. На жаль, для українки Анни Музичук усе, зрештою, склалося не так, як бажалося. 1-ше коло Аня виграла впевнено, випереджаючи найближчих конкуренток на 1 очко. А от 2-ге коло стало для нашої співвітчизниці достоту етапом згаяних можливостей. У 8-му турі в білій партії проти шахістки з Індії Дів’ї Дешмух ближче до 40-го контрольного ходу Аня дістала абсолютно виграшну позицію. Король чорних на королівському фланзі був відкритий усім вітрам, ферзь, тура і пішак білих тиснули якнайпотужніше, й здавалося, що ось-ось Дешмух визнає свою поразку. Однак в якийсь момент Музичук не пішла на форсований варіант із розмінами і створенням небезпечного прохідного пішака по вертикалі а. Надалі ж перевела ферзя з королівського флангу на ферзевий, тим самим даючи змогу чорним заспокоїти й вирівняти гру. Та це ще було не все: у ферзевому ендшпілі українка чомусь вирішила розміняти свого прохідного пішака на не такого вже й небезпечного пішака чорних і дістала вже куди гіршу позицію. По тому була ще серія помилок з обох боків, однак, на жаль, останньою схибила наша співвітчизниця. Втім, навіть після цієї прикрості Аня перебувала серед лідерів. У 9-му турі партія нашої шахістки проти принципової суперниці Тань Чжун’ї із Китаю складалася непогано. Аня дістала перевагу в пішака, завбачливо вивела короля в центр шахівниці перед переходом партії в ендшпіль. Однак у певний момент недооцінила нічийну безвихідь різнокольорових слонів і, зрештою, реалізувати матеріальну перевагу не вийшло – нічия. Та найприкріша втрата очок сталася в 12-му турі. Маючи туру за 3 пішаки й абсолютно виграшну позицію, за версіями всіх шахових програм (81,2 – шалена перевага!), замість переможного маневру королем Аня припустилася фатальної помилки, спокусившись на можливість дати шах королю білих. Як наслідок, згаяна перемога, а фінальна позиція партії – голі королі на королівському фланзі. Втрачені очки в цих 3-х партіях, зрештою, і коштували Ані виходу на матч за світову корону. +2 до наявного очкового доробку якраз і вистачило б для 1-го місця. Дехто з оглядачів відзначав миролюбство нашої шахістки, наголошуючи на найбільшій кількості нічиїх серед учасниць (10). Я б не назвав це миролюбством, адже шлях до всіх нічиїх був різним. І прикро, що в парі випадків це були втрачені можливості перемогти.

Безперечно, несподіване одержання права на участь у кандидатському турнірі через відмову Хампі Конеру – це був свого роду подарунок долі. Та, ймовірно, брак часу для повноцінної підготовки до турніру, зрештою, дався взнаки, й Аня, маючи у більшості партій гарні позиції, у підсумку не змогла перевищити 50%-вий показник. Менше з тим, хочу подякувати нашій найрейтинговішій шахістці за впертість, за загальне підняття інтересу до мудрої гри в нашій країні (коли українці мають неабиякі шанси на успіх, це приваблює вболівальника), окрема подяка – за перемогу над ексукраїнкою Катериною Лагно, яка зробила свій шаховий та ідеологічний вибір на користь росії. Далі обов’язково буде. Й боротьбу за вищий шаховий титул Аня з порядку денного не зніматиме.

Як позбутися тиску

А право кинути виклик чемпіонці світу китаянці Цзюй Веньцзюнь, дістала, зрештою, представниця Індії Вайшалі Рамешбабу. У вирішальній партії вона здолала опір Лагно й на 0,5 очка випередила шахістку з Казахстану Бібісару Ассаубаєву. Власне, партія Вайшалі проти Лагно тримала в напрузі, адже різнобічні рокірування зумовили обопільні атаки на королів. Утім, атака індійської шахістки виявилася потужнішою, та й зайвий пішак цьому посприяв. У цейтноті Вайшалі знайшла два чудові ходи (поставивши ферзя в центр шахівниці та ходом слонового пішака запобігши зазіханням тури на нього) й дістала вирішальну матеріальну перевагу.

«Wow! Wow! Wow!» – реакція 5-разового чемпіона світу Вішванатана Ананда на успіх співвітчизниці, до якого й він доклався в тренерському стосунку. Та основним тренером для брата й сестри Рамешбабу (Праггнанандхаа разом із матір’ю тепло привітали Вайшалі з успіхом, водночас сам Прагг зіграв на Кіпрі не надто вдало) є Рамачандран Рамеш, засновник шахової академії у Ченнаї. Кажучи про свою підопічну, Рамачандран підкреслює, що вона завше була віддана своїй справі. Тріумф учениці – чудовий дарунок до його 50-річчя, яке він відзначатиме днями. Рамеша свого часу (2023 р.) вже пошановували Премією Дроначар’ї (назва – на честь героя з «Магабгарати») – почесною відзнакою для спортивних тренерів в Індії. Що ж, тепер є чудовий привід для чергового відзначення сумлінної праці Рамачандрана.

В жіночому кандидатському турнірі звитяжила найменш рейтингова шахістка? Жодної сенсації у цьому не вбачаю, адже розклад сил у жіночих шахах нині такий, що на найвищий титул може, як на мене, претендувати кожна з першої 15-ки світового рейтингу. «В своїй найкращій формі я можу боротися з усіма цими гравчинями на рівних, і все це – завдяки моїй команді, вони так сильно вірили в мене, навіть коли я сама в собі сумнівалася!» – зазначила переможниця. Цікаво, що був момент по ходу дистанції, коли уродженка Ченная випереджала найближчих переслідувачок на 1 очко. Якраз ту перевагу вона згаяла, адже програла Чжу Цзінер. Проте, за словами самої Вайшалі, те фіаско допомогло їй прийти до норми та позбавитися тиску. Результат – чудовий фінішний спурт і заслужене 1-ше місце. Та в матчі за корону фавориткою, як на мене, все ж таки буде чинна чемпіонка Цзюй Веньцзюнь. Утім, шахи часто-густо бувають багаті на сюрпризи.

Олексій РИЖКОВ

Кандидатський турнір. Пафос (Кіпр). Оупен. 1. Сіндаров (Узбекистан) – 10. 2. Гірі (Нідерланди) – 8,5. 3. Каруана (США) – 7,5. 4. Вей І (Китай) – 7. 5. Накамура (США) – 6,5. 6–7. Блюбаум (Німеччина), Праггнанандхаа (Індія) – 6. 8. Єсипенко (ФІДЕ) – 4,5.

Жінки. 1. Вайшалі (Індія) – 8,5. 2. Ассаубаєва (Казахстан) – 8. 3–4. Чжу Цзінер (Китай), Горячкіна (ФІДЕ) – 7,5. 5. А. Музичук (Україна) – 7. 6. Лагно (ФІДЕ) – 6,5. 7–8. Дешмух (Індія), Тань Чжун’ї (Китай) – 5,5.