Найкраща перемога нинішнього Шахтаря. Але не без ложки дьогтю

Зізнаюся чесно: не вірив. Зізнаюся відверто: приємно здивований. З моменту перемоги «Шахтаря» над «Бешикташем» - ще минулого літа – по-справжньому хвалити цей «Шахтар» з його нинішнім тренером і не було за що.

Ну, на мій прискіпливий суб'єктивний погляд. Хіба не так? «Панатинаїкос», «Легія», «Рієка», ЛНЗ, «Динамо» у Кубку України, «Лех» у другому матчі - практично всі головні поєдинки сезону (або поєдинки проти адекватних суперників) «Шахтар» не зміг виграти. І всі шахтарські неперемоги – насамперед тренерські. І ті горезвісні слова Арди Турана про «Дієго Симеоне в обороні та Луїса Енріке в атаці» стали не просто мемом, а мало не знущанням з турецького тренера.

А тут ще й у суперниках – зовсім непроста команда. Таких команд-суперниць у Лізі конференцій досі «Шахтар» не мав. У тому сенсі, що попередні були слабшими. І тут одразу – 3:0 на нашу користь. Справді, дуже приємно, цар. Тільки не АЗ цар, а «Шахтар». Удружили, так удружили.

Хоча… Практично у будь-якій бочці меду знайдеться ложка дьогтю. Особливо тоді, коли її знаєш, де шукати. А в нашому випадку і шукати не потрібно, все лежить на поверхні.

До першого забитого м'яча «гірників», а це, на хвилиночку, практично дві третини матчу, у виконанні донеччан і згадати нема чого. Ну, не будемо ж ми згадувати їхнє кивання, наче на сповіді, у бік президентської ложі. Ось вже знайшли подію! Сам президент «Шахтаря» завітав на гру «Шахтаря». Така собі оказія.

Ось якби він завітав на гру «Динамо» – «Карпати» чи АЗ – «Спарта», тоді інша справа. А тут він завітав на гру своєї команди. І це одразу стало подією світового масштабу. Та прямо ой. Він що, невиїзний, цей президент «Шахтаря»? У нього що, немає броні від мобілізації? Та він давно мав відвідувати матчі своєї команди, якщо він справді за неї переживає так, як переживав у минулі роки. «Не прив'язуйте мене до цього успіху», - скаже після гри Ринат Ахметов. І сто разів матиме рацію. Ніхто й не думав прив'язувати. А якщо хтось і думав, то зовсім трішки.

Це я відволікся на дрібниці. Загалом, якби мені до 72 хвилини гри «Шахтар» - АЗ хтось осудний сказав, що наша команда в підсумку переможе, причому не просто переможе, а виграє розгромно, я б не тільки не повірив, а відправив би цього провидця кудись подалі. Тому що ні для простої перемоги «Шахтаря», ні, тим більше, для крупної не було навіть найменших передумов.

Після першого тайму не було навіть горезвісної переваги «гірників» у володінні м'ячем. Досі «помаранчево-чорні» чудово вправлялися в такому непростому атракціоні, як холосте володіння. Володіння м'ячем заради володіння. На цей раз – п'ятдесят на п'ятдесят. З одним ударом у площину воріт на дві команди. Удар цей – на нашу користь, але відверто повз касу.

До першого забитого м'яча можна згадати ще удар Аліссона в перекладину. І все те ж стерильне володіння м'ячем від «Шахтаря».

Що ж перевернуло гру так кардинально, що замість чергового нервування ми тепер зобов'язані співати осанну і нашій команді, і її тренеру? На мій суб'єктивний погляд, відповідь очевидна. Це індивідуальна майстерність. Точніше, це індивідуальна майстерність донецьких бразильців.

Власне, і в найкращі роки «Шахтар» був дуже залежний від «чарівників м'яча», від їхнього настрою та мотивації. Але у найкращі роки у «Шахтарі» були й інші футболісти, не з бразильським паспортом, здатні робити різницю. У нинішньому «Шахтарі», нехай він і тричі найкращий в історії за версією Срни/Палкіна, та хоч самого Ахметова, хоча це явно не відповідає дійсності, таких гравців просто немає. Може, поки що нема, але суті це словоблуддя не змінює.

А суть така: якщо «діти Копакабани» в ударі, встали з правильної ноги, в курсі про слова Дениса Попова на свою адресу чи їм показали, кому саме треба поклонятися у бік трибуни, тоді можна чекати на фієсту. А якщо з якихось причин їм глибоко начхати на те, що відбувається, тоді і виходить те, що вийшло у поєдинку у відповідь проти «Леха».

На цей раз із мотивацією донецьких бразильців все було гаразд. В повному порядку. І бразильці «Шахтаря» вирішили результат цього матчу на свою користь. Ну, і на нашу користь також. Вирішили насамперед завдяки тим якостям, що в них заклала природа.

Хіба момент із забитим м'ячем Педріньйо був очевидним? Та ні. За фактом, досвідчений бразилець просто підхопив відскок. І розпорядився м'ячем чудовим чином.

Хтось парирує, мовляв, і величніші команди багато м'ячів забивають саме так, з нічого, після чужих помилок. Цілком правильно. Але це лише половина правди. А інша половина – окрім як забивати неочевидні м'ячі у матчах проти адекватних опонентів, нинішній «Шахтар» ще не здатний забивати м'ячі без чужих помилок. Або у разі, коли опонент із якихось причин змушений оголювати свої тили.

Після шедеврального голу Педріньйо АЗ був змушений оголювати свої тили. Певна річ, то проблема нідерландської команди. Завданням же нашої команди було якісно скористатися простором, що різко оголився. І донецький «Шахтар» впорався із цим завданням. Блискуче впорався, обов'язково треба віддати йому належне.

Після першого матчу проти «Леха» я на емоціях сказав, що виїзні 1:3 не відіграються. Як правило. Але потім був божевільний поєдинок у відповідь, в якому «Шахтар» проповз далі винятково завдяки чужому дурнуватому автоголу, і ті мої слова теж здавалися дурнуватими.

Я не хочу знову наступати на ті ж граблі: не стверджуватиму, що «Шахтар» уже фактично у півфіналі, бо чудово обізнаний у тонкощах коливань у різні боки ментального здоров'я шахтарських бразильців.

Тим не менш, я все-таки сподіваюся, що запасу краківського поєдинку має вистачити для того, щоб «Шахтар» вийшов у півфінал. Навіть якщо для цього президенту донецького клубу знову доведеться здійснити подвиг.