Матч, який не потрібен нікому…

Давайте казати чесно та відверто: 31 березня усі ми розраховували побачити збірну України в іспанській Валенсії у ролі господаря матчу абсолютно іншого рангу. Так, нашим суперником могла бути Польща. Або Албанія, проти якої ми зрештою й зіграємо. Але це мала бути гра фінальної стадії плей-оф європейської кваліфікації на чемпіонат світу-2026. І ніяк інакше. Щоправда, для цього потрібно було вигравати у Швеції, а не ганебно «зливатися» із рахунком 1:3 і без жодного натяку на якість гри, ідей та бажання щось поміняти на полі.

Після поразки від Швеції було сказано дуже багато, але ще більше у кожного із нас залишилося у вигляді недомовленого. І не тому, що не хотілося образити наших футболістів чи тренерський штаб. Вони якраз заслужили на критику, і якось начхати, чи хотіли вони її почути, чи ні. Просто практично кожен уболівальник збірної України після фіаско зі шведами відчув насамперед колосальну спустошеність. Це визнавали усі, з ким довелося поспілкуватись автору цих рядків. Не хотілося нічого: ані критикувати, ані щось аналізувати. Ні-чо-го…

І це найгірший варіант із можливих. Адже коли тебе люблять чи ненавидять – це однаково прояв якихось емоцій. А коли стосовно тебе проявляється лишень апатія, то це означає тільки одне – більше ти просто не заслуговуєш жодної уваги.

І завтрашній матч збірної України проти Албанії, яка впустила перемогу (1:2) у своєму півфінальному протистоянні в рамках плей-оф кваліфікації проти Польщі, є нічим іншим, як грою, яка не потрібна нікому. Її просто доведеться провести «для галочки». Через те, що так домовилися заздалегідь із прицілом на позицію ФІФА і, як подейкують, УАФ просто орендувала стадіон у Валенсії на два матчі – з прицілом на фінальну битву стиків.

Насамперед, давайте говорити про потенційні зміни, які чекають на збірну України в найближчому майбутньому. Найімовірніше, «синьо-жовті» вже влітку отримають нового головного тренера. Контракт із Сергієм Ребровим та його штабом, як пліткують компетентні інсайдери, продовжений не буде. Так само як і сам тренер не вважає за потрібне розірвати його достроково, воліючи, мабуть, отримати усю належну йому заробітну плату до останнього євроцента. Але 30 червня Ребров все одно має піти, а його місце займе хтось інший.

Реброву матч проти Албанії не потрібен апріорі. Як би не хотілося 51-річному наставнику, а майбутня товариська гра не стане його «лебединою піснею» на чолі збірної України. Так само як і можливістю голосно «грюкнути дверима». Навіть якщо уявити якийсь неймовірний та фантастичний варіант, за якого «синьо-жовті» розгромлять албанців із хокейним або (фантазувати так фантазувати!) навіть баскетбольним рахунком, це не змінить аж нічогісінько. Тому що своє ключове завдання за контрактом Ребров все одно не виконав – збірна знову залишилася без чемпіонату світу, і всі вболівальники «синьо-жовтих» будуть змушені підбирати собі на мундіалі інших «фаворитів серця», якщо, звичайно, забажають взагалі спостерігати за турніром, де вже два десятки років немає України.

Футболістам збірної матч проти Албанії також не потрібний. Свою головну гру цього року вони провалили за декілька днів до того – проти шведів. Як зізнавався після того поєдинку форвард «Ліона» Роман Яремчук, у роздягальні «синьо-жовтих» панувала вкрай гнітюча атмосфера, у якій стало ясно головне – ця команда просто більше не має харизматичних лідерів. Ще нещодавно були Ярмоленко, Степаненко, Сидорчук... А тепер їх немає. Плюс травмовані Матвієнко та Зінченко, котрі могли б хоч якось виправити ситуацію, якби опинились у строю, проте сталося так, як сталося.

Навіщо гравцям, які провалили гру зі Швецією, матч проти Албанії? Кому та що вони мають доводити? Головному тренеру, який незабаром залишить свою посаду? Або вболівальникам, котрі здебільшого якщо й дивитимуться цей поєдинок, то вже точно без особливих емоцій та ентузіазму?

Говорити про награвання нових схем, тактичних задумів, якихось неординарних рішень та й просто нових облич у збірній також не доводиться. Тому що навіщо це все, якщо тренерський штаб Реброва йде, а хто прийде їм на заміну ще абсолютно незрозуміло.

Вболівальникам збірної України здебільшого дивитися на товарняк проти албанців також навряд чи буде цікаво. У пам'яті ще свіжі спогади про катастрофічне фіаско проти Швеції, так само як і претензії до гравців, від яких чекали значно більшого – Забарного, Судакова, Ваната, Ярмолюка, Циганкова… Зрештою, багато хто з тих, хто виглядав вкрай невиразно проти шведів, так і не знайшов у собі сили волі, аби вийти і просто вибачитися за ту невдачу. І єдиним, до кого не було претензій, причому ані за грою, ані за самовіддачею, ані за рівнем самокритики виявився лівий фулбек «Евертона» Віталій Миколенко, котрий навіть після провалу отримав теплі коментарі на свою адресу від вболівальників.

Тому на виході ми отримуємо матч, який не потрібний нікому – ані тренерському штабу цієї збірної, ані футболістам команди, ані фахівцям чи експертам, ані вболівальникам. Зрештою, футбол для того й існує, щоб давати емоцію, інтригу, напруження. Що з цього можна очікувати у спарингу проти албанців? Остаточну відповідь дасть, звичайно, тільки сам матч, але давайте не будемо лукавити або перебільшувати – на нас чекає просто гра «для галочки». Яку потрібно провести лишень тому, що так потрібно. Можливо, це навіть найбільш безглуздий футбольний поєдинок за всю історію нашої національної команди. Хоча «синьо-жовтим», на жаль, не звикати встановлювати неймовірні антирекорди, або відзначатися ще чимось у цьому роді…