Це вирок і нинішньому тренеру Шахтаря, і нинішньому Шахтарю

Каже начебто все правильно, але майже все робить навпаки. Це я про нинішнього наставника «Шахтаря» Арду Турана. Після чергової вимученої перемоги у чемпіонаті України – над «Металістом 1925» - турецький тренер заявив, що «ми стаємо хорошою командою», і що «кадрові проблеми не є виправданням».

Хвалити «гірників» за невиразну гру проти команди Бартуловича язик якось не повертався, але ж перемогу все одно здобули. Хоча і після кривенького пенальті.

Зізнатися, після я, грішною справою, подумав, що причина непоказної гри «помаранчево-чорних» - економія сил на «Лех». Мовляв, донеччани і у зустрічі-відповіді влаштують полякам головомийку. Так їм і треба.

Однак те, що трапилося у краківському поєдинку, нічим іншим, крім абсурду, я назвати не можу. Таке враження склалося, що «Шахтар» просто не знав, що робити, як грати.

І не треба розповідати, що проблема - у центрі захисту, де вибули одразу два гравці основи. Це не проблема, якщо слухати правильні слова Турана. Це, хіба що, проблемка. А справжня проблема – це дії «Шахтаря» в атаці.

Читайте також:

Рятівний курйоз. Шахтар програв Леху, але пройшов далі

Після першого поєдинку проти команди з Познані особисто я повірив, що команда з Познані просто не підготувалася до протистояння. У тому сенсі, що не підготувалася передусім тактично. «Біло-сині» безоглядно кинулися вперед із перших хвилин зустрічі, оголивши тили і давши донецьким бразильцям такий необхідний простір. І цим простором донецькі бразильці скористалися сповна.

Щось подібне я до цього нинішнього сезону бачив лише кілька разів. У виконанні розібраного «Бешикташа». І в матчі УПЛ «Шахтаря» проти «Полтави», яка не відповідає рівню УПЛ. Ну, ще у грі донеччан проти «Динамо» щось подібне було (не кубковій, а чемпіонату).

Але варто було тренерському штабу «Леха» зайнятися всерйоз елементарним розбором гри суперника – безпосередніми своїми завданнями – як «Шахтар» опинився в ролі сліпих кошенят.

І мови не було у поєдинку у відповідь про атаки польської команди високим блоком. Навпаки: «залізничники» атакували середнім блоком, не оголюючи тили.

Команда Фредеріксена тепер грала не проти м'яча, а проти суперника, перекривши цьому суперникові вільні зони. І ось воно, справжнє диво! «Шахтар» не знав, що робити. «Шахтар» випав з гри, як випадали з гри проти «Шахтаря» на початку цього сезону розібраний «Бешикташ», «Полтава», що не відповідає рівню УПЛ або неготове «Динамо», яке водночас уявило себе пупом землі.

А тим часом «Лех» робив те, що не зумів через власне недоумство зробити в першому поєдинку. «Лех» розривав суперника завдяки елементарній тактиці, елементарній фізиці та елементарній логіці. «Це абсурд», - не раз і не два крутилося у мене в голові, спостерігаючи за «перипетіями» цієї ганьби. Такого не може бути за визначенням, але таке було.

Абсурд перетворився на якийсь гротеск, декаданс якийсь, коли поляки неймовірними зусиллями після трьох рикошетів за фактом допомогли «Шахтарю» уникнути ганьби, заштовхавши м'яч у власні ворота.

У подібних випадках кажуть, що у дев'яти з десяти випадків вони б це «чудо» не відтворили. Але в цьому випадку я більш ніж впевнений, що вони б це «чудо» не відтворили і в дев'яносто дев'яти випадків зі ста, настільки все це трешово, не по-справжньому сталося.

Тепер уже «Леху» було не до вишуканості чи елементарної обережності. Тепер уже «Леху» треба було розкриватися. Потрібно було оголювати власні тили та безоглядно мчати вперед забивати третій гол, даючи омріяний простір донецьким бразильцям.

І що ми побачили насправді? Ми побачили, як донецькі бразильці на рівному місці пороли перспективні контратаки. Невміння утримати м'яч, невміння віддати елементарну передачу, невміння зорієнтуватися у простому епізоді. Ось і все, чим запам'ятався «Шахтар» після автоголу «Леха».

А ось «Лех» запросто міг забивати і третій гол, і четвертий. Саме «Лех» мав виходити до чвертьфіналу, якщо судити з гри у відповідь.

Але у «Шахтаря» виявився один-єдиний козир – Дмитро Різник. Він тягнув усе, що міг. І затяг команду до наступного раунду.

До речі, це як треба впасти «Шахтарю» за останні два роки, щоб уболівальники команди назвали саме Різника найкращим гравцем «гірників». На мій погляд, це вирок команді, яка «проповідує видовищний футбол».

І якщо за вирок 2024 року Марино Пушич відповів своєю головою, тобто втратою посади, то Арда Туран, як ні в чому не бувало, продовжує будувати трешовий абсурд: «Симеоне в захисті і Луїса Енріке в атаці».

Навіть після крупної поразки від ЛНЗ «Шахтар» не був настільки жалюгідним, як після цієї мінімальної за рахунком ганьби від «Леха».

Ілюзій у мене вже не залишилося стосовно цього тренера «Шахтаря», і щодо цього «Шахтаря». Але все одно я радий навіть такому верблюжому пролазу в наступний раунд крізь вушко голки.

Нехай хоч таким буде це свято. Очевидно, іншим, тобто не жалюгідним, це свято для «гірників» вже не може бути за визначенням.