Схилимо голови. Російський обстріл вбив подружжя Ткаченків

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує тренера з дзюдо Сергія Ткаченка, який загинув разом із дружиною Людмилою на початку повномасштабної війни в рідному Чернігові рівно чотири роки тому, 14 березня 2022 року, назавжди залишившись 51-річним.

Життєвий шлях і слід у спорті

Народився Сергій Ткаченко в Чернігові, закінчив Чернігівський педагогічний інститут, (Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Тараса Шевченка), працював в університеті на кафедрі спорту, став доцентом. Зі спортом чоловік був все життя, зі шкільних років займався дзюдо і це захоплення проніс крізь життя – був заслуженим тренером України, виступав на міжнародних змаганнях серед ветеранів. Удень Сергій викладав студентам, а вечорами тренував дітей. Але не спортом єдиним. У вихідні Ткаченко вивчав біомеханіку, фізіологію, біохімію.

Родина

З ровесницею, майбутньою дружиною Людмилою Сергій був знайомий ще зі старших класів школи, а зустрічатися вони почали після служби Сергія в армії, згодом одружилися, народилося двоє дітей.

Загибель

Повномасштабне вторгнення застало родину Ткаченків у рідному Чернігові.

«Я тоді навчався у Києві, а молодший брат із батьками жили в Чернігові. Зранку 14 березня він прокинувся, а мама з татом кудись збиралися. Запевнили, що скоро повернуться. Вони йшли, імовірно, в магазин по продукти або відвідати бабусю. Невдовзі до брата прийшла сусідка та повідомила, що з батьками щось сталося. І що він має піти перевірити це до будинку мистецтв, неподалік від нашого дому. Брату тоді було 15 років… Він мені зателефонував і спитав, що робити. Я сказав нічого не боятися, йти і подивитися. Він передзвонив хвилин через п’ять, і це були найдовші хвилини в моєму житті. Мама й тато загинули: потрапили під обстріл», – сказав старший з синів.

Сергія та Людмилу Ткаченків поховали на цвинтарі «Ялівщина».

В університеті, де працював Сергій, відкрили меморіальну дошку на його честь. А на подвір’ї школи, де колись навчалися Ткаченки і потім працювала Людмила, висадили клен і сакуру на їхню честь.

Читайте також:

Схилимо голови. Дзюдоїст з Києва на фронті вирізнявся винятковою мужністю

«Я дуже схожий на тата. Він був для мене прикладом. Вдячний, що був поряд із ним 25 років. Тато привів мене у спорт. Підтримав, коли я обрав футбол, а не дзюдо. Друзі тата і мами приходять на їхні могили, розповідають мені про це. Телефонують на їхні дні народження. Отак в тісному колі ми вшановуємо їхню пам’ять», – каже старший син.