Останнє слово Тараса. Навіщо Степаненко повернувся в УПЛ у лави Колоса

Після 14,5 років, проведених у складі «Шахтаря» та 440 офіційних поєдинках, зіграних у помаранчево-чорній футболці, Тарас Степаненко, мабуть, цілком справедливо розраховував завершити свою кар'єру саме у донецькому гранді. Це виглядало логічно та це було б цілком справедливо з огляду на заслуги, які має цей опорний півзахисник перед 15-разовим чемпіоном України.

Цілком ймовірно, що саме так кар'єра Тараса Степаненка й склалася, якби на шляху ветерана не опинився Маріно Пушич. Боснійський фахівець, котрий за півтора роки роботи із «Шахтарем» залишив про себе вкрай суперечливі враження, у якийсь момент просто поставив «хрест» на подальшій кар'єрі Степаненка у лавах «помаранчево-чорних». Зрештою, саме через Пушича рік тому Тарас і був змушений покинути клуб, у якому він досяг найбільших висот у своїй футбольній кар'єрі, став беззаперечним гравцем національної збірної України та однією з легендарних особистостей у сучасній історії «синьо-жовтих».

1 лютого 2025-го Тарас Степаненко підписав півторарічний контракт із «Еюпспором» – командою, яка на той момент під керівництвом Арди Турана сенсаційно дивувала всіх у турецькій Суперлізі. Але в чужій країні та чужій лізі екс-опорник «Шахтаря» так і не зміг заграти на топ-рівні, хоча для такої команди як «Еюпспор» українець й виглядав зіркою № 1, адже мало хто в тому колективі міг похвалитися досвідом виступів у єврокубках, не кажучи вже про Лігу чемпіонів, або фінальну частину чемпіонату Європи.

Більше того, в Туреччині Степаненку знову почали дошкуляти травми – на жаль, але проблеми із коліном у досвідченого півзахисника на певному етапі кар'єри стали ледве не «хронікою». Та й сам хавбек, опинившись у чужій країні без підтримки родини, яка після початку повномасштабної фази російсько-української війни перебралася на сонячні Піренеї, фактично знемагав від великої кількості вільного часу, який просто не було куди подіти. Ось і займався індивідуально, виконуючи додаткову фізичну роботу у спортзалі, можливо, десь навіть на шкоду власному організму.

Як на зло, ще й справи у «Еюпспора» в сезоні-2025/26 пішли на спад. Після феєричної кампанії-2024/25, коли сенсаційний дебютант фінішував шостим, новий чемпіонат під керівництвом нового тренера дався стамбульцям непросто. Наразі «Еюпспор» веде запеклу боротьбу за виживання у Суперлізі, а Степаненко зіграв у поточній першості лишень 530 хвилин в рамках 8 поєдинків, не виходячи на поле із 20 грудня минулого року.

Недивно, що вже у січні в пресі поповзли чутки про те, що Степаненко оцінює можливості стосовно зміни клубу. Утім, тоді йшлося про потенційний літній перехід, коли у Тараса закінчиться термін дії контракту в Туреччині. Але насправді зміни в кар'єрі досвідченого опорника відбулися навіть раніше – першого дня весни 2026-го про трансфер Степаненка офіційно відрапортував «Колос», і цей перехід викликає низку запитань, відповісти на які ми зараз і спробуємо.

Навіщо Степаненко залишив Туреччину та «Еюпспор»? Тут, в принципі, все вже досить зрозуміло, зважаючи на те, що було написано трохи вище. Із самого початку Тарас перебирався до клубу, в якого справи у спортивному плані складалися дуже благополучно, та й фінансових проблем не було. Однак в цьому сезоні ситуація змінилася, причому як у турнірній таблиці, так і в аспекті менеджменту. Остання обставина призвела до нестабільних виплат зарплати, що не може подобається ніколи й нікому, а футболістам, котрі знають собі ціну, тим паче.

Додамо до цього травми та нестабільні потрапляння до складу команди – і ось вам уся мотивація, яка спонукала Степаненка залишити «Еюпспор». Очевидно, для турецького клубу можливість вже зараз попрощатися з українцем також стала благом, оскільки стамбульці позбавляться необхідності платити Тарасові зарплату, яка, за неофіційною інформацією, була однією із найвищих у команді.

І якщо із причинами відходу Степаненка з «Еюпспора» все зрозуміло, то ось навіщо та чому Тарас вирішив повернутися до України, та ще й до лав середняка ліги «Колоса» – це питання значно цікавішого штибу.

Насамперед, варто констатувати, що Степаненко ще не награвся. Тарас не сказав свого останнього слова у футболі, і планує зробити це саме у лавах «Колоса». Якщо дозволить здоров'я, безумовно, адже цей чинник буде ледве не ключовим в аспекті перспектив 36-річного ветерана у Ковалівці.

Очевидно, що гроші не надто й мотивували опорника, інакше б він не поспішав розлучатися із «Еюпспором», де нехай і з запізненням, але все ж таки платили зарплату, яка, ймовірно, була вищою, аніж той контракт, який Тарас отримав у «Колосі». Та й варіанти з від'їздом до Центральної Азії, окрім суто фінансових чинників, не відкривали перед Степаненком зовсім нічого цікавого. У будь-якому випадку, якщо родина не забажала перебиратися до Тараса навіть у Стамбул, то в умовний Казахстан дружина із дітьми також навряд чи забажали б переїхати.

А якщо вже хотілося продовжити грати, але у місці, де родини поруч не буде, то Україна виглядала для Степаненка варіантом № 1 у всіх відношеннях. Звичайно, про повернення у «Шахтар» мова вже не йшла. Донецький клуб у плані відносин із ветеранами останніми роками традиційно займає дуже прагматичну позицію. Згадайте, як йшов із команди Даріо Срна чи поспішно завершував кар'єру Андрій Пятов. Вони просто виявилися непотрібними, а тримати їх у колективі заради статусу живої легенди ніхто загалом і не намагався – мовляв, усьому свій час.

Та й загалом, якщо поглянути на нинішній склад УПЛ, то саме «Колос» бачиться для Степаненка ледве не оптимальним варіантом. По-перше, президент цього клубу Андрій Засуха завжди відрізнявся дуже трепетним ставленням до заслужених ветеранів українського футболу – згадайте хоча б кейс із переходом до Ковалівки Євгена Селезньова (до речі, також після вояжу до Туреччини). По-друге, у «Колосі» вже неодноразово давали шанс тим, кого на вищому рівні поспішили списати через здоров'я – приклад того ж Микити Бурди, котрий виявився непотрібним «Динамо», але зумів згодом стати важливою фігурою у Ковалівці, також вельми показовий.

У Туреччині Степаненко трохи здав, якщо судити за статистичними показниками. Але переважно мова стосується саме кількісної частини цього масиву даних, тому що в якісному аспекті досвідчений опорник все ще досить хороший. Зокрема, в «Еюпспорі» він вигравав 55% єдиноборств, а також міг похвалитися 75% точності передач на половині поля суперника, що вельми непогано, і від чого у «Колосі» точно не відмовлятимуться.

З іншого боку, рівень нинішньої УПЛ, якщо оцінювати виступи за одного з її середняків, – це те, із чим Степаненко навіть у свої 36 років зможе більш ніж адекватно справлятися, демонструючи все іще пристойний рівень футболу. Аби тільки не підводило здоров'я. І Тарас, вочевидь, як наприклад, Андрій Ярмоленко, все ще хоче показати, що «порох у порохівницях» є, і що він зовсім не відволожився та перебуває у повній боєздатності. Можливо, десь у мріях Степаненко навіть роздумує над поверненням до збірної України, яка потенційно може поїхати на ЧС-2026 до США, Мексики та Канади… Після такого закінчувати кар'єру було б куди приємніше, але це на даному етапі це звучить радше як фантастика.

Що іще дає Степаненку повернення до України та перехід в «Колос»? Насамперед, Тарас залишається на видноті у вітчизняному футболі. Раніше, як він сам казав у інтерв'ю, Степаненко розраховував після завершення кар'єри гравця перейти на тренерський шлях, але останнім часом ветеран усвідомив, що його значно більше спокушає робота менеджера чи функціонера. А для того, аби бути успішним у цьому роді діяльності, бажано залишатися «в матеріалі», не випускаючи із уваги нічого суттєвого. І, граючи за «Колос» в УПЛ, Степаненко точно отримає таку нагоду. Не виключено, що Тарас вже обговорив із Засухою варіант подальшого (після того, як повісить бутси на цвях) працевлаштування у тому самому «Колосі», або він може сфокусуватися на роботі в УАФ, де має посаду віце-президента Національної ліги майбутнього.

Як бачимо, повернення до України дає Тарасу Степаненку чимало реальних можливостей у футболі: спершу на зеленому газоні у футболці «Колоса», а в перспективі – у працевлаштуванні після завершення кар'єри. Але що прямо зараз точно викликає повагу у вчинку досвідченого хавбека – він не побоявся повернутися додому в той час, коли багато хто з його колег шукають приводи та можливості, аби звідси виїхати. З іншого боку, в кого-кого, а у Степаненка завжди був імідж справжнього бійця, і зараз він просто вкотре його виправдовує. Що ж, успіхів тобі, Тарасе, і буде цікаво побачити тебе на полі після вояжу до Туреччини – певної додаткової інтриги УПЛ цей трансфер точно додає!..