Олімпіада на Суспільному: професіоналізм у поєднанні з нарцисизмом

Зимова Олімпіада в Мілані й Кортіні-д’Ампеццо транслювалася в Україні безпрецедентно об’ємно. Фактично, регіональні каналі «Суспільного» і телеканал «Суспільне Спорт» у дні Ігор перетворювалися на повноцінно олімпійські. Паузи в трансляціях з Італії робилися лише на загальнонаціональну хвилину мовчання о дев’ятій ранку і на короткі випуски новин. Ті трансляції, які не потрапляли на аналогове телебачення, можна було переглянути на сайті телеканалу. Додайте до цього, що паралельно і вперше з українським коментарем можна було дивитися Олімпіаду на «Євроспорті», й стане зрозумілим, що так обширно Ігри в нашій країні не висвітлювалися ніколи. Подивитися можна було просто все. Інша річ, що фізично розірватися важко і свої корективи вносили графіки відключення електроенергії.

Поряд із тим, судячи з особистого спілкування і моніторингу коментарів у соцмережах, роблю висновок, що багатьом українцям не подобалося засилля ефіру однією особою, а також надмірне самолюбування окремих ведучих-коментаторів. Крім того, були питання й щодо наповнення ефіру між картинкою з Італії.

В одному з матеріалів, які передували Олімпіаді-2026, вже відзначав важливу роль, яку відіграє в аспекті популяризації спорту і здорового способу життя «Суспільне». Доступність трансляцій з абсолютно різних видів спорту, безперечно, сприяє їх популяризації і вплине на масовість занять ними в довготерміновій перспективі. Олімпіаду наш суспільний мовник теж показував, як було сказано вище, професійно і в повному об’ємі, з дуже якісними коментарями, чого ще навіть під час трансляцій літньої Олімпіади в Парижі не було. Точніше, було, але не завжди. І це логічно. Всі ми ростемо, розвиваємося, намагаємося рухатися в ногу з часом і вдосконалюємося в умовах конкуренції.

Поряд з тим, олімпійські студії і велика увага до Ігор пересічних, не пов’язаних зі спортом людей навіть в умовах повномасштабної війни мали б слугувати платформою для підсвічування проблем, з якими зимові види стикаються у нашій державі. Звісно, перейматися відсутністю в олімпійській програмі жіночої північної комбінації – це важливо, але трохи не те. Загалом 16 повноцінних олімпійських днів очима суспільного мовника минули під постійні усмішки і неприховуваний нарцисизм окремих ведучих.

Закрита після загибелі школярки єдина в Україні санна траса в Кременці, примітивний трамплін у Ворохті, три ковзанки на п’ятимільйонний до повномасштабної війни Київ – такого штибу сюжетів бракувало. Натомість глядачу пропонувався простіший шлях: підписуватися на соцмережі наших олімпійців, а вже вони такі дієві, що підказуватимуть і розказуватимуть всім і вся. Оригінальний, але надто спрощений підхід, погодьтеся.

Крім того, студіям на «Суспільному» бракувало експертності. Бо одна справа – постійно слухати думки одних і тих же, нехай навіть дуже ерудованих універсалів, які легко перемикаються з футболу на керлінг, з плавання на слоупстайл, а інша – почути думку авторитетного представника виду спорту. Тим паче порівнювати було з чим. Взяти трансляцію фіналу хокейного турніру. В передматчевій студії на «Євроспорті» були Матс Сундін і Вейн Ґретцкі, дві легенди світового хокею. Передстартовими розкладами біатлонних перегонів ділилися Міхаель Рьош і Тіріль Екгофф.

На «Суспільному» трансляції з фристайлу час від часу коментував представник збірної Орест Коваленко, а колишня олімпійка Софія Власова на постійній основі вела ковзанярські види. Також двічі в ефірах з’являлися скелетоністи – Ярослав Лавренюк і Владислав Гераскевич, причому останній говорив про спорт лише опосередковано. Все. Це добре, але цього як на 16 днів замало.

І, звісно, іноді треба бути трохи скромнішим. Кожному адекватному українцеві за підсумками цієї Олімпіади стала зрозумілою справжня сутність президентки МОК Кірсті Ковентрі. Але то не означає, що її промову на церемонії закриття треба перекручувати і перекривлювати зміною інтонацій у голосі. Набагато доречніше було б висловити власну думку після того, як пролунає нейтральний переклад. Бо вміти слухати, а не лише говорити – одна з чеснот журналіста.

Також часто надмірною була концентрація уваги на «нейтральних» атлетах. І найкумедніше, що той же Віталій Волочай звинувачував кацапчиків у тому, на чому в 2016-му спалився сам. Точніше, мандрівки «аполітичних» москаликів на відпочинок в окупований Крим ще якось вкладаються в голові (на жаль, до 2022-го в цьому не бачили нічого поганого навіть чимало українців), а ось поїздки українців на «змагання» з «контрстрайків» й інтерв’ю для «фєдєральних» каналів вже тоді виглядали дикістю не меншою, ніж збори біатлонної команди України в Тюмені вже після того, як русня анексувала Кримський півострів і почала бойові дії на Донеччині і Луганщині.

Власне, метою цього матеріалу не є намір когось спаплюжити чи витягувати з шафи старі скелети. Повторюся, що вважаю діяльність «Суспільного» в аспекті популяризації спорту максимально якісною. Однак намір бути на похороні важливішим за покійника і рожеві окуляри часто псують враження і спотворюють реальність не менше, ніж агресивна пропаганда.

Читайте також:

Божевілля від Геллебайка і вражаюча Ебба. Як минув 16-й, заключний день ОІ