Жюлья СІМОН: «Мені казали – ти будеш біатлоністкою одного дня»

Французька біатлоністка, Жюлья Сімон, прокоментувала свою перемогу в індивідуальній гонці на Олімпійських іграх 2026 в Італії. Сімон з однією хибою показала найкращий результат у гонці та виборола третю медаль на Іграх.«

– Жюліє, це найкращий день у вашому житті?

– Ні, не знаю. Насправді складно сказати – це ж спорт, він дарує неймовірні емоції. Не знаю, чи це найкращий день у моєму житті. Але мушу зізнатися, що відчуваю величезну гордість. Перемога в загальному заліку – це одне: це виснажливо, це втомлює, і коли настає остання гонка, відчуваєш неймовірне полегшення. А звичайна гонка – це коли всі емоції накочуються одразу. Я не хочу обирати, чи це найкращий день у моєму житті. У спортивному плані – можливо. Так, можливо, саме ці емоції – найсильніші. А почути «Марсельєзу» на церемонії – це неймовірно.

– Ви були дуже зворушені на подіумі...

– Так, я була дуже зворушена. Коли піднімаєшся на подіум, повертаються всі моменти сумнівів, хороші миті, складні періоди, згадуються люди, які були поруч, люди, які мають значення. До того ж мої друзі були біля траси. І думка про те, що я подарувала їм це – ще й у першій гонці, на яку вони приїхали, – це просто неймовірно. Я також багато думаю про всіх, хто залишився вдома – моя родина не змогла приїхати. Вони завжди так мене підтримували. І, звісно, про всіх уболівальників по той бік екранів, які надсилали мені слова підтримки й підбадьорення.

– Чи відчуваєте ви, що перебуваєте на піку форми відтоді, як чотири роки тому відновили роботу над стрільбою з Жан-Полем Джакіно?

– Так, тому що коли я промахуюся, то можу це проаналізувати. І завдяки цьому не повторюю помилку. Безумовно, я стала значно кращою біатлоністкою. Індивідуальна гонка ніколи не була моєю базовою дисципліною. Торік мені було складно на дистанції – я була не в формі й навчилася діяти інакше, бути терплячішою, справді заспокоюватися й брати час, щоб влучно відпрацювати на вогневому рубежі. Минулого року це вже принесло велике задоволення. А зробити це на Іграх – це ніби внутрішній «бек-ту-бек». Я кажу собі, що тепер знаю, як вигравати такі гонки. Знаю, як діяти, знаю, як бути терплячою – і це важливо. Я відчуваю, що маю великий досвід. Я його накопичила і почуваюся дуже впевнено, бо знаю, що потрібно робити. Чотири роки тому я зламалася: прийшла лідером на останню стрільбу й промахнулася. Я пообіцяла собі, що це більше не повториться. Але сьогодні це могло статися знову. Та я змогла скористатися шансом і спертися на досвід та впевненість, які вибудовувала з Жан-Полем роками.

– Ваш тренер перед останнім підйомом сказав, що ви боретеся за перемогу. Це додало вам імпульсу?

– Останнє коло було особливим, бо мені повідомили, що я борюся за перемогу з Франціскою Пройсс. Я підняла голову й, здається, сказала: «там німецька форма, синя гвинтівка, черевики Rossignol – мабуть, це вона попереду». І це було інакше. Вона була переді мною, і я намагалася її наздогнати. Але коли вона зайшла на стрільбу, я вже позаду завершувала коло перед фінішем. І тоді я почула, що вона промахнулася, й сказала собі: «сьогодні це для мене». Це справді неймовірне відчуття. Маю враження, що я збудувала цю гонку ідеально.

– Те, що найбільше впадає в око, – це ваша залізна психологія?

– Я хороша біатлоністка, але ніколи не була найкращою ні на лижні, ні на стрільбі. Водночас у певний момент я прийняла критику щодо своєї стрільби. Мені казали: «Ти будеш лише біатлоністкою одного дня». Мене це зачепило. Я не хотіла бути такою – хотіла стати стабільною спортсменкою. Тому погодилася почати все з нуля з Жан-Полем. Я й досі не найкраща лижниця, але компенсую це швидкістю стрільби. Граю на своїх сильних сторонах. Я стала хорошою біатлоністкою – і це велика гордість. Не впевнена, що на початку багато хто ставив на мене. Але мій клубний тренер одразу побачив у мені цю силу характеру. Я можу на це спиратися — і це велика перевага.

– Ця психологічна стійкість – вона притаманна вам у повсякденному житті чи лише в біатлоні?

– Думаю, у мене сильний характер. Я знаю, куди хочу йти. Водночас важливо правильно оточити себе людьми. Прихід Жан-Поля мені дуже допоміг. Вісім років я працювала з Фредеріком Жаном – він дав мені надзвичайно багато. Прихід Сиріля Бюрде теж багато чого додав. Я люблю стратегію, люблю змагатися. Те, що він раніше тренував спринтерів, було чудово. Мені здавалося, що кожне тренування – це гра, і це відповідало всім моїм очікуванням. Мій батько теж дуже конкурентний за характером. Я завжди хотіла його перемогти, змагатися з ним. У дитинстві це було саме так. Думаю, моїм сестрам було непросто.