Олімпійська в’язниця, пів тонни німців і радянська лайка

«Народилась у ковзанах»

Про Естер Ледецьку кажуть, що вона «народилась у ковзанах». Її матуся – колишня фігуристка, а дід – Ян Клапач – 2-разовий призер і чемпіон світу з хокею.

Ледь дівчинка почала ходити, її одразу ж поставили на ковзани. «В 4 роки почала опікуватися лижним спортом, а до цього грала в хокей. Згодом додався сноубординг. Я наслідувала приклад свого брата. Він на 1,5 року старший за мене, тому, коли почав кататися на дошці, я теж захотіла. До 13-ти років опікувалася фрістайл-сноубордингом і бордеркросом. І знову ж таки мій брат почав опікуватися гірськолижним сноубордингом, і я хотіла його випередити, тому теж цьому навчилася», – розповідала спортсменка.

Читайте також:

Собаки з росії та американський скандал на тлі української перемоги

На Олімпійські ігри-2018 Ледецька їхала в статусі колишньої чемпіонки світу в паралельному слаломі, але вона точно не була фавориткою на гранд-спуску. Тим паче, що це був її дебют на Олімпіаді в цій дисципліні. Чеська спортсменка стартувала з 26-го місця та зробила шалене прискорення, випередивши чинну чемпіонку Анну Вайт на 0,01 секунди. По завершенні заїзду Естер зізналася, що, коли дивилася на табло, думала, що це час проходження дистанції однієї із суперниць, а не її власний. Ледецька навіть сама не вірила у власний успіх, тому зізналася, що не наносила макіяж, адже не чекала себе не п’єдесталі, а лижі взагалі взяла напрокат в американки Мікели Шиффрин.

Та на цьому подвиги Естер не закінчилися. Через тиждень вона виграла змагання в сноуборді та стала першою жінкою в історії, в якої вийшло взяти золоті медалі в двох різних дисциплінах на одній Олімпіаді.

4 роки по тому чеська спортсменка знову завоювала друге поспіль олімпійське «золото» на сноуборді, а от на лижах стала 5-ю.

Пів тонни німців

Олімпіада-1952 стала першою зимовою, куди допустили представників Німеччини після Другої світової війни. Збірна ФРН зовсім не була фаворитом у бобслеї. Наприклад, Франц Кемзер працював шинкарем, а Лоренц Ніберль – диригентом оркестру. Однак в Осло німці виявилися найкмітливішими. Вони збагнули, що перевагу в крижаному жолобі мають найважчі боби. Екіпажі з ФРН швидко перетасували свої склади, й у результаті на старт вийшла команда, чия сумарна вага разом із бобом була майже 470 кг. Німці випередили конкурентів і взяли золоті медалі в двійках і четвірках. Після цього Міжнародна бобслейна федерація запровадила обмеження на вагу спортсменів – не більше 420 кг разом із бобом.

У 2007 році про історію бобслеїстів у Німеччині було знято художній фільм «Важковаговики» (Schwere Jungs).

Олімпіада як спосіб втекти з країни

Санкарка збірної НДР Уте Геллер скористалася Іграми як шансом змінити громадянство та втекти із соціалістичної Східної Німеччини до капіталістичної ФРН. Однак дівчина побоялася здатися владі Австрії, вважаючи, що організатори Олімпіади не захочуть скандалу та просто екстрадують її на батьківщину.

Натомість Уте пішла на хитрість. 10 лютого 1964 року, ще до початку ОІ, вона домовилась із колегами із Західної Німеччини, які переправили її через кордон, сховавши в автотрейлері під ковдрою. Незабаром Геллер знайшла роботу секретарки в Ульмі й почала тренуватись у Роттах-Егерні, а вже на дальшій Олімпіаді в Греноблі дівчина репрезентувала збірну ФРН.

Радянський «дахусім»

Дуже відома історія, але неможливо пройти повз неї. В'ячеслав Вєдєнін взяв три медалі, дві з яких золоті, на Олімпіаді-1972 в Саппоро, однак запам’ятався іншим. Перед перегонами на 30 км спортсмен під час сильного снігопаду обробляв свої лижі маззю. На це звернув увагу один із місцевих журналістів. Японський кореспондент трохи володів російською та висловив представникові збірної СРСР своє здивування. «Пурга, – розповідав Вєдєнін. – Він підійшов, питає: «Сніг повалив, як бігти?» А я пробурчав: «Да й х.. із ним».

В'ячеслав почав перегони одним з останніх, але десь у половині заїзду прискорився та фінішував 1-м. Після Олімпіади до СРСР прийшла газета з Японії, де про Вєдєніна написали статтю. Один із заголовків був таким: «Сказавши чарівне слово «дахусім», радянський лижник виграв Олімпіаду».

Вас вітає в’язниця!

Здобувши право на проведення зимових Олімпійських ігор 1980 року в Лейк-Плесіді, місцеві організатори переконали уряд виділити 28 мільйонів доларів США на будівництво Олімпійського селища для розміщення спортсменів.

Зелене світло було одержано, однак, за однієї умови: по завершенні Ігор у Лейк-Плесіді мало бути практичне застосування цього об'єкта. Ніхто не хотів брати на себе відповідальність, допоки з пропозицією не виступив директор Федерального бюро в'язниць Норман Карлсон.

«Ми побудуємо не традиційну в'язницю, а набагато сучаснішу», – казав Карлсон.

Багато кому задум не сподобався, зокрема й місцевим мешканцям. Проте мер міста Роберт Пікок проєкт затвердив і додав: «Це найрозумніша ідея з усіх, що я чув».

Представники багатьох країн були в шоці, коли прибули до США.

«Після чотирьох років напружених тренувань ми не можемо очікувати, що спортсмени житимуть у такому жахливому місці. Кімнати наочно демонструють своє призначення», – випустив заяву НОК Італії.

Представники деяких країн відмовилися дозволити своїм спортсменам зупинитися в Олімпійському селищі, натомість орендувавши будинки в місті. Проте більшість учасників знайшли тимчасовий притулок в Олімпійському селищі з його 937-ма спальними кімнатами, які лише після зимових Ігор перетворилися на камери.

Через 6 місяців після завершення Олімпіади Федеральну виправну установу офіційно було відкрито.

«Спортсмени забрали ключі додому на згадку. Нам довелося знову заводити всі замки. Проте вони добре провели час. Кілька моїх співробітників були там, і вони сказали, що самі олімпійці були приємно здивовані», – резюмував Карлсон.

«Едді Орел»

Напевно, найвідоміша голлівудська стрічка про зимові Олімпійські ігри присвячена Майклу Едвардсу.

В 10 років під час гри у футбол Майкл пошкодив коліно, а в наступні три роки заліковував травму. В 13 підліток навчився кататися на лижах і через кілька років потрапив до британської національної команди.

До 20 років «Едді» (шкільне прізвисько) став непоганим лижником і прагнув потрапити на Олімпійські ігри 1984 року в Сараєво. Та йому не вистачило очок у кваліфікації. Далі Едвардс переїздить до Північної Америки, де після кількох годин тренувань на 15-метровому трампліні йде на 40-метровий. Перше приземлення було невдалим. Тоді він звернувся до місцевого тренера-аматора Чака Бергхорна, й уже за 5 місяців «Едді» освоїв 70-метровий трамплін.

Едвардс уже тоді мав труднощі з грошима, адже на тренування ішла левова частка часу. Екіпірування було задороге, й Бергхорн надав своє спорядження учню, якому доводилося носити по 6 пар шкарпеток, щоб ноги відповідали черевикам.

Життя Майкла було вічною низкою підробітків. Він няньчив чужих дітей, працював посудомийкою, прибиральником, тинькарем тощо. Й за всіх зароблених грошей він відмовляв собі в усьому на догоду олімпійській мрії. Впавши після чергового стрибка, Едді зламав щелепу. Проте жодного цента зі своїх заощаджень не витратив на лікарів. Просто підв'язав щелепу наволочкою та продовжив стрибки. Перебуваючи на змаганнях у Фінляндії, Едвардс замість готелю знімав ліжко в муніципальній психіатричній лікарні, позаяк це був найдешевший варіант. Саме в психлікарні його й застала новина про зарахування до олімпійської збірної Великої Британії. На той час у британців було дуже мало сильних спортсменів у цій спортивній дисципліні.

Після прибуття Майкла до аеропорту Калгарі на Олімпіаду 1988 року біля виходу в місто на нього чекали шанувальники, які тримали в руках плакат: «Ласкаво просимо до Калгарі, Едді Орел!».

На ОІ Едвардс у першій же спробі встановив персональний і національний британський рекорди, стрибнувши на 71 метр. Хоча він усе одно посів останнє місце, однак став першим спортсменом, якого згадали в промові на закритті Олімпійських ігор. Президент оргкомітету Френк Кінг заявив: «На цих Іграх дехто з вас завоював золото, інші побили рекорди, а деякі навіть здійнялися, як орли».

Після участі Майкла в Калгарі Міжнародним олімпійським комітетом було ухвалено «Правило Едді Орла». Воно передбачало, що атлет, який претендує на участь в Олімпійських іграх, має попередньо зарекомендувати себе в інших міжнародних змаганнях (чемпіонаті Європи чи світу) і увійти до 50-х найкращих спортсменів на цих змаганнях або до 30% найкращих результатів на змаганнях (залежно від кількості учасників).

ОІ в Калгарі принесли Майклу всесвітню популярність і дохід у пів мільйона фунтів стерлінгів. Однак опікуни фонду, що акумулювали фінанси британця, розтринькали майже всі його гроші. Едвардс подав на них до суду, але отримав лише 100 000 фунтів і незабаром був змушений оголосити себе банкрутом.

Читайте також:

Собаки з росії та американський скандал на тлі української перемоги

У 2007 році «Едді Орел» знову став національним героєм, коли врятував життя своїй молодшій сестрі Елізабет, пожертвувавши кістковий мозок для донорської трансплантації. Лікування пройшло успішно, а ракове захворювання відступило.

Ігор ЯВКІН