Схилимо голови. 26-річний баскетболіст загинув під Вугледаром

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує екс-баскетболіста Сергія Швидкого, який став на захист України ще до того, як кацапи почали так звану «есвео». Загинув Сергій 26-річним, рівно три роки тому, 26 січня 2023 року на Донеччині.

Життєвий шлях і слід у спорті

Сергій Швидкий народився 8 травня 1996 року в Чернігові, у 2011-му закінчив у рідному місті дев’ять класів загальноосвітньої школи №9. Після закінчення школи навчався в Чернігівському промислово-економічному коледжі Київського університету технології та дизайну. Коли хлопцеві було 12, померла мама. Тож зростав він під опікою тата.

Сергій був з дитинство дуже спортивним. В обласній комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі він займався баскетболом під керівництвом батька Едуарда Швидкого. Виступаючи у регіональних і всеукраїнських змаганнях, Сергій досяг першого дорослого спортивного розряду.

«Якщо за школу чи за коледж треба було бігти крос чи брати участь в інших змаганнях, Сергій із задоволенням це робив. Не треба було його вмовляти. Хтось із загиблих на цій війні спортовців став чемпіоном Європи чи світу. Сергій не став, але він дуже любив баскетбол. І кожна медалька, кожен диплом із дитинства мали велике значення. Він усе складав, розвішував. Фото зі змагань дбайливо зберігав у альбомах», – розповів Швидкий-старший.

Бойовий досвід

В 2016-му юнак був призваний на строкову військову службу, підчас проходження якої підписав перший контракт зі Збройними силами України. Швидкий безпосередньо брав участь у бйових діях на Донеччині ще тоді, коли війну сором’язливо називали АТО. Після підписання в липні 2021-го другого контракту службу Сергій проходив в військовій частині на Донеччині.

В 2022 році, вже під час повномасштабної війни Швидкий отримав перше поранення – уламок потрапив йому в щоку. В цьому ж році під населеним пунктом Піски Сергій був поранений вдруге. Як гранатометник він підбив два російські БТРи, але отримав контузію та відкритий перелом руки, в яку довелося ставити спицю. Після того, як її дістали, треба було ще три тижні ходити з гіпсом, але Сергій його зрізав та у квітні повернувся на фронт. Втретє Швидкого поранили влітку, коли під час обстрілу йому з підствольного гранатомета уламок залетів під бронежилет і вп'явся у спину. Тоді медики у Дніпрі побоялися витягувати уламок і відправили хлопця на операцію до Львова. Проте там також не пройшов повноцінної реабілітації, бо поспішав повернутися на фронт.

Швидкий мав звання сержанта і виконував обов’язки головного сержанта роти окремої мотопіхотної бригади «Сармат».

Загибель

«Так вийшло, що він приїжджав додому перед самим Новим роком, за місяць до своєї загибелі. І цей тиждень з ним зараз стоїть у мене перед очима – кожен день, кожна хвилина, кожна мить. Таке відчуття, що він ніби приїжджав попрощатися», – вважає тато воїна.

У цей час у місті саме відбувався чемпіонат Чернігівщини з баскетболу.

«Сказав мені, тату, піду подивлюся. І бігав дивився матчі. Бігав до своїх друзів, у кафе, ще кудись. Думаю: «Як же так? І поговорити нормально ніколи». А потім вирішив, ну хай хоч побачить усіх, у Чернігові зараз начебто тихо. Нехай хоч трохи відпочине від того пекла, що на фронті», – згадує Едуард Швидкий.

23 січня Едуард Швидкий святкував день народження, Сергій зателефонував, привітав і пообіцяв вислати подарунок. Він узагалі дбав про близьких, висилав гроші на лікування бабусі. Востаннє батько розмовляв із сином 25-го, коли він сказав, що їх перевели на іншу позицію. А наступного дня, коли Сергій не відповів батькові, у нього затремтіли руки.

Загинув Сергій Швидкий 26 січня 2023 року під час виконання бойового завдання у Вугледарі на Донеччині.

«Я співчуваю всім тим батькам і матерям, які поховали дітей. Але у мене все склалося так, що я не можу навіть поховати свого сина. І для мене це найбільша трагедія. Він загинув у зоні активних військових дій, під Вугледаром, там де Микільські Дачі, де величезні вирви», – каже Едуард Швидкий.

Побратими зателефонували батькові та розповіли, що Сергій, який був командиром роти, з хлопцями тримав оборону під час перших штурмів тієї ділянки: «Потрапили під страшний артобстріл». Я запитав: «Як загинув? Мучився, не мучився?» Відповіли, що не мучився».

За словами Швидкого-старшого, російські окупанти гатили по позиціях його сина артилерією 182-го калібру, стріляли з «Гіацинтів». Після чого там залишилися величезні вирви. Однак через активні бої під Вугледаром неможливо навіть розпочати пошуки тіла Сергія та ще дев’ятьох хлопців.

«Побратими Сергія кажуть, що поки звідти їх не посунуть, немає жодної можливості нікого знайти, побачити. Я звертався скрізь, куди тільки можна було, але у відповідь чув: «Чекайте, чекайте, чекайте...» А чого чекати?» – запитує розбитий горем батько.

Читайте також:

Схилимо голови. Призер чемпіонатів Європи віддав життя за Україну 24-річним