Спартанські умови, або Роттердам +

Роттердамська «Спарта», заснована ще 1888 р., є найстаршим клубом Країни тюльпанів. І, знаєте, той старигань поводиться вельми кумедно в Ередивізі: то без питань згорить вдома малоамбітному «Херенвену» з великим рахунком, то переконливо здолає на виїзді доволі міцний «Гронінген», то не втримає перевагу в 2 м’ячі вдома з «Аяксом», то майже повторить цей сценарій у дербі на полі «Феєнорда», та з нюансом – заб‘є таки в компенсований до 2-го тайму час переможний гол. Та й турнірна таблиця – це відбиття якоїсь шаленої відчайдушності спартанців: команда впевнено тримається у верхній половині, водночас маючи кричуще від‘ємну (двозначно від‘ємну!) різницю забитих і пропущених м‘ячів! Що й казати, менше за «червоно-білих гладіаторів» пропустили відверті аутсайдери на кшталт «Бреди» або «Телстара». Взагалі-то, складається таке враження, що спартанці грають за принципом: забивайте нам, скільки зможете, а ми ще подумаємо, забивати вам аналогічну кількість голів, більше чи менше. Мовляв, це наші, якщо хочете, спартанські умови. Як ілюстрація такого собі дідугана, який впав у дитинство, або дитини, яка не прагне дорослішати, – жовта картка Люшендрі Мартеса в дербі з «Феєнордом» за абсолютно дитячий вчинок. 17-річний гравець дістав попередження за те, що рукою вибив м‘яч із рук суперника, який збирався вкинути аут (водночас гравець «Гордості Півдня» аж ніяк не квапився це робити, хоч його команда й програвала). Чи бачили ви коли-небудь абсурдніший гірчичник?

Хай там як, а «володарі замку», попри купу самосуперек, вирізняються певною кількістю беззаперечних чеснот як ігрових, так і клубнокультурних. Ну, деякі нідерландські медійники, власне, відзначали середньосезонний бал гравців «Спарти» після дербі з «Феєнордом», за версією whoscored.com – 6,66. Мовляв, чортівня якась. Ну, й «володарі замку» ж бо! Роттердамці посідають одне з чільних місць в Ередивізі (зміщуючись у діапазоні від 2-го до 4-го) за кількістю виграних повітряних дуелей. І в цьому контексті беззаперечний лідер Ередивізі – норвезький легіонер «Спарти» Тобіас Лаурідсен. Він стабільно впродовж чемпіонату випереджає найближчих переслідувачів на 3–3,3 одиниці пересічно за матч. Принагідно, зауважу, що норвежець є й одним із гравців, проти яких найчастіше фолять в Ередивізі (більш як 2 порушення за матч пересічно). Водночас як для форварда в нього забагато попереджень – аж 4 на сьогодні. Ну а мати за лідера норвежця – це дуже трендово. Отже, як бачимо, хоч клубу й забагато років, але сучасних тенденцій він не цурається.

Коли оборона пропускає чималецько, то, здавалося б, багато претензій має бути до голкіпера. Однак Джоел Дроммел, орендований у ПСВ, за середніми оцінками того самого whoscored.com куди перевищує середньокомандний «диявольський» показник, про який ішлося вище. У 29-річного уродженця Бюссома середній бал на сьогодні – 7,03. Це – 2-й у команді після Лаурідсена. А справжня чеснота Дроммела, за якою він є чи не найкращим у найсильнішій лізі Нідерландів, – це лонгболи. На його рахунку їх пересічно 12,2. Більше – хіба що у вартового воріт іншої роттердамської команди – «Ексельсіора» – Стейна ван Гассела. Інший цікавий момент – співлідерство півзахисника «Спарти» Пелле Клеменса (до слова, корінного амстердамця, вихованця «Аякса») в Ередивізі за середньоматчевим дриблінгом під час оборони (1,5). Погодьтеся, це першість у доволі суперечливій номінації. Однак цілком відповідає трибу гри сучасної «Спарти». Й ще один штрих щодо захисту «володарів замку». 20-річний оборонець «Спарти» ямайського походження Марвін Янг є одним із лідерів найсильнішого нідерландського дивізіону за кількістю виносів: пересічно 7,5 за гру.

Інша ознака рок-н-рольності футболу «Спарти»: середня кількість завданих ударів по воротах суперників у гостях істотно перевищує аналогічну кількість удома. В цьому спартанці є унікальними в Ередивізі. Щодо ударів, до речі, цікаво й те, що «червоно-білі гладіатори» є одним із лідерів ліги за відсотком ударів із лівого флангу. Й ще одна особливість: «Спарта» – остання команда дивізіону за відсотком ударів з близької відстані. Мовляв, навіщо йти до воріт, коли можна пробити раніше!

Що мене вразило в переможному дербі з «Феєнордом», так це те, що спартанці своєю грою змусили палких прихильників «Феє» залишати домашній стадіон задовго до фінального свистка (це вкрай рідке явище для фанів того знаного клубу) за рахунку 1:3. Ну, може, якось холоднаво було їм, хтозна. Хоча нульова чи малоплюсова температура під час матчу – це не цьоготижневі київські мінус 15, та деінде без опалення, як-то кажуть, мороз у нас був такий, що зорі скакали. Інша річ, що ті, хто пішов, не побачили дубль Шакіла ван Персі (2 голи-красені!) зі своєї команди (Робін ван Персі, наставник «Феєнорда», вгадав із заміною, вчасно випустивши на поле свого сина) й надалі переможний гол «Спарти» в контратаці, коли господарі поля всією командою пішли вперед виривати звитягу.

Наставник «Спарти» Моріс Стейн, певно, ще довго асоціюватиметься з провалом в «Аяксі». Під його орудою кілька років тому легендарний клуб опускався в турнірній таблиці до зони вильоту! Це ще потрібно вміти з чи не найдорожчим складом у лізі так жахливо грати. Однак «Спарта» не була би «Спартою», якщо б не надала роботу такому фахівцю. І він її не провалює, принаймні, робить гру команди цікавою!

Червоно-білі смуги на формі – результат відвідування керівництвом роттердамського клубу Сандерленда наприкінці ХІХ ст. Таке пофарбування футболок тамтешньої команди припало до душі роттердамцям, і вони впровадили його й у своєму клубі. Однак в іншому «Спарта» всіляко плекає своєрідність, надто в царині клубної культури. Скажімо, Делфтська блакитна таріль із зображенням замку вручається керівництвом «Спарти» за таких умов: працівник має безперервно пропрацювати 12,5 року в клубі; за 25 років безперервної волонтерської діяльності; гравець зіграв 250 офіційних матчів за першу команду клубу; люди мають особливі заслуги перед клубом. Не знаю, чи можна це класифікувати як елемент клубної культури, але фани «Спарти» зчаста збиткуються над прихильниками «Феєнорда», називаючи їх «фермерами» або «селюками з півдня». Початково фан-база «Феє» містилася в південній частині міста, де здавна селилися вихідці з південної сільської місцевості, й респектабельні спартанці просто не могли не відреагувати зверхністю на кричущу простоту опонентів. До речі, інший роттердамський клуб «Ексельсіор» фани «Спарти» безапеляційно називають «повіями» за те, що той буцімто повністю ліг під земляків із «Феєнорда». Важливий елемент уболівальницьких традицій – так званий Кубок Андро Кнела. Це трофей, за який змагаються команди фанатів «Спарти» й «Бреди» вдень перед календарними матчами між цими двома клубами. Нагорода названа на честь футболіста Андро Кнела (своїми дредами був схожий на Руда Гулліта), який загинув у авіакатастрофі 1989 р., а за кілька місяців до своєї смерті він перейшов зі «Спарти» до «Бреди».

Після повернення «Спарти» до Ередивізі наприкінці 2010-х рр. графік місць, які цей клуб посідав, нагадує кардіограму доволі здорової людини (до речі, така сама аналогія виникла в мене, коли я бачив графік домашньої відвідуваності матчів «Спарти» в сезонному гіді від видання Voetbal International). З іншого боку постійні сновигання різними поверхами турнірної таблиці додають нервовості фанам команди. Й хоча цією рок-н-рольністю вони, певною мірою, пишаються, все ж таки ну вже дуже давно їх улюбленці не сягали вершин. Що казати, коли 6-разові чемпіони країни й 3-разові володарі національного Кубка востаннє святкували завоювання національного трофею 60 років тому! Аж ніяк не одна генерація вболівальників звідтоді змінилася!

Так, звісно, витримати конкуренцію із сусідами з «Феєнорда» непросто. Однак своєю яскравою грою в нещодавньому дербі з «фермерами» «Спарта» довела: футбольний Роттердам – це не лише «Феє». Й у цьому мені вбачається вагомий плюс.

Олексій РИЖКОВ