Руслан РОТАНЬ: «Важко, але ми ж розуміємо, що футбол – це наше життя»

Головний тренер Полісся Руслан Ротань у великому інтерв'ю розповів про найскладніший період у «Поліссі», внутрішні виклики команди та підсумки першої частини сезону. У розмові – про гравців, чия поведінка розчарувала, про повагу в роздягальні та ситуації, які змусили приймати жорсткі рішення. Також Ротань розповів про епізод із вилученням, емоції того моменту та зроблені висновки.

– Я звернула увагу, що сьогодні ви відпрацювали тренування разом з усіма. Ви тренуєтеся для чого, скажімо так?

– І сам трошки форму підтримую, і разом більше знаходжусь з командою. Живе спілкування, воно завжди додає хлопцям розкутості. Вони себе відчувають, скажімо так, щоб це було нормальне, дружнє, позитивне відновлення. А сьогодні в нас направленість тренування якраз така була.

– І відчути ту кількість навантажень, яку ви даєте футболістам. Чи не забагато? Ви на зборах в Австрії постійно після кожного тренування лишалися своїм тренерським штабом, грали в теніс-бол. Зараз, я так думаю, що витіснив падел цю гру?

– Зараз падел витіснив, і ми якраз штабом – тренерським, адміністративним, керівництвом – граємо в міні-турнір, і тому в нас дуже запекла заруба

– На кону що стоїть?

– Ні, це просто інтерес. Я рахую, що такі моменти об'єднують разом і керівництво, і команду, і тренерський склад. Такі ігри дуже корисні.

– Збори для футбольного тренера – це легший період, бо ніби подивитися з боку, знаєте, контрольні матчі, результат не суперважливий. Чи це хибна думка?

– Ні-ні. Це, мабуть, тяжкий період не тільки для футболіста, а й для тренера, тому що ти завжди плануєш тренування до самого збору. Але в процесі зборів завжди з'являються якісь форс-мажори, де ти повинен приймати рішення, щось змінювати, слідкувати за цим. Дуже багато інформації, не тільки, скажімо так, відеоаналізу, ну дуже багато всього. Тому, я скажу, що у хлопців навантаження фізичне, у тренерського складу воно в більшій частині аналітичне і психологічне. Вільного часу практично немає: максимально обід – і ти вже плануєш друге тренування, спілкування з медичним корпусом. Все якраз впритул виходить.

– Бути футбольним тренером – це бути під тиском. Цього тиску у «Поліссі» у вас стало більше?

«Полісся» – це команда з великими амбіціями, і преса ці амбіції наганяє вперед, тому це завжди під тиском. Тренерська складова завжди під тиском, в «Поліссі» це вдвічі більше, але це нормально. Я рахую, що до цього потрібно бути готовим. Якщо ти хочеш бути тренером після футбольної кар'єри, ти вже повинен розуміти, що це зовсім інше. В першу чергу це тиск, це прийняття рішень. І ця стезя – вона дуже важлива. Потрібно прийняти рішення, в якому будеш на 100% впевнений.

– А ви читаєте, слухаєте те, що про вас пише преса, блогери?

– Стараюсь прислуховуватись до тих людей, яких я поважаю, авторитетних, які дійсно скажуть, як воно є.

– Ви прислуховуєтесь? Тобто вам важливо, що про вас кажуть?

– Звісно, люди, які добре розбираються у футболі, мені дуже важливі. У мене немає якоїсь величності, що я роблю тільки по-своєму. Я готовий змінюватися. І я буду робити помилки – це нормально. Це життя: як в житті, так і в спорті, в футболі. Всі роблять помилки, головне їх аналізувати і прислуховуватись до авторитетних людей, які дають поради, які тобі потрібні.

– Коли і як ви відволікаєтесь від футболу, якщо таке є?

– Останній раз я відволікався від футболу, мабуть, у відпустці, коли був з родиною, з дітьми.

– До речі, а скільки разів на рік ви бачите свою родину, зважаючи на те, що родина живе в іншій країні?

– Якщо брати відпустку і восени міні-паузи на збірну, то десь 3-4 рази.

– Це дуже важко.

– Так, важко, але ми ж розуміємо, що футбол – це наше життя.

– Що ви собі кажете в такі моменти? І що дружині кажете?

– Мабуть, це такий внутрішній настрій, тому що потрібне розуміння ситуації. В першу чергу тієї, яка в нас в країні. Друге – це розуміння того, що є робота, є сім'я, і це потрібно поєднувати та правильно оцінювати.

– Що вас мотивує у вашій роботі?

– Мотивує? Та, я думаю, мабуть, сам футбол. Тому що з дитинства це було головним сенсом мого життя. Я колись в інтерв'ю розказував: нас три брати, і ми ділили один м'яч. Батько нам приніс м'яч, і ми з ним лягали спати, тому що дуже любили футбол. Тому головна мотивація – сам футбол, бо не представляєш сенсу життя без нього.

– Як ви взагалі за цей час змінилися, відколи прийшли в «Полісся»? Як змінилися ваші принципи, ваші підходи до роботи з командою? Щось є таке, що зараз ви робите інакше, ніж на початку або навіть в «Олександрії»?

– Ну, по-перше, що стосується принципів, то скажу, що набагато швидше ми добились того, що хлопці зрозуміли наші принципи гри. Зараз ми можемо просуватись далі. Те, що ми донесли хлопцям, вони вже добре схопили. Дуже важливо це закріпити і дати ще щось нове. Ми якраз у цьому напрямі працюємо: закріпити напрацьоване за перше півріччя і далі дати варіативність.

– Згадайте той момент, коли ви прийшли в «Полісся». Що впало вам у вічі? Що вразило вас?

– По-перше, мабуть, рівень клубу. Рівень інфраструктури був набагато вищий, ніж результат. Мені здається, це правильно, коли дається база для роботи, найкращі умови. Потім ти можеш працювати з цим матеріалом, ставити цілі та досягати їх. Перше, що кинулося в очі – немає проблем у дрібницях: спортивний інвентар, збори, відновлення, харчування. Тут все на вищому рівні. Це дуже класно. Тренер має зосередитись на головному, а гравці – думати тільки про футбол, як стати краще, і про те, як з кожною грою добиватись результату.

– А що стосується команди? Щось для себе головне ви відзначили, коли вперше познайомилися з гравцями?

– По-перше, це людяність хлопців. Коли ми зіграли останню гру перед Новим роком, я також їм це сказав, вони повірили нам. Завжди тяжко, коли приходить новий тренер і доносить свою ідею. Буває притирання, буває, команда щось не приймає. А тут... Одним словом – людяність. Вони розуміли, що в нас не все добре виходило. Як і в будь-якому здоровому колективі: не завжди все виходить одразу, треба зробити багато вправ щоб все вийшло. І в цей момент дуже важливо, коли команда вірить в тренерський склад, а ми віримо в них й разом хочемо ставити високі цілі.

– Чи були у вас якісь зустрічні прохання до президента?

– Президент робить для нашого клубу дуже багато, а то й занадто багато. Я не можу навіть зараз сказати: «Дайте мені те чи інше». Президент просто живе цим клубом, він на сто відсотків занурений в нього. Я такого у своїй кар'єрі не зустрічав. Зустрічав у «Динамо» Київ – Суркіси були максимально занурені в футбол. І ось зустрів у «Поліссі».

– Про той період, як ви тільки прийшли: що ви хотіли найперше змінити, без чого далі руху не було б?

– Мислення на футбольному полі відразу захотіли змінити. Коли ми прийшли, я переживав: вийде у нас чи ні, бо до цього були різні ідеї. І те, що хлопці перелаштувались... я думав, на це набагато більше часу піде.

– Ваш футбол гравці називають складним. Той, де постійно треба думати, багато запам'ятовувати. Ви теж вважаєте, що ваш футбол складний?

– Так, це складний футбол. Кожна ігрова ситуація – це інша ситуація на полі. Гравцям потрібно приймати рішення дуже швидко, а в сучасному футболі часу обмаль. Але коли ти на цьому концентруєшся, все виходить. Дорога завжди дуже тяжка, але якщо прагнеш – рано чи пізно вийде.

– Що треба, щоб роздягальня сприйняла те, що хоче тренер? Щось спеціальне треба для цього?

– Спеціальне – це тільки перемоги. Коли є перемоги, є віра. Дуже тяжко, коли команда на початку програє. В якийсь момент вона може перестати вірити, задаватися питанням: «А зможемо ми чи ні?». Дуже важливо настояти на своєму і показати: ми йдемо до цього, нам просто потрібен час. Ми цим і займалися. На початку Єврокубків та чемпіонату ми загубили багато залікових балів. Могла бути недовіра, не віра в ідею, але, я вважаю, що ми з цим впоралися разом – з хлопцями, президентом і керівництвом. Донесли, що потрібно вірити й в нас все виходить.

– Найтяжчий момент коли був?

– Найтяжчий момент – коли ми вилетіли від «Фіорентини». Програли матч, який, я рахую, повинні були вигравати. Хоча б цей матч, я не кажу пройти, але ми вели 2:0 до 80-ї хвилини й програли гру на останніх хвилинах. І матч з «Динамо» Київ. Це був такий дедлайн: віримо ми чи не віримо.

– Про єврокубки. Зараз, озираючись на той період, ви б вчинили інакше? Бо команда грала, як американські гірки.

– Звісно, це наш досвід. І хлопців, і тренерський. На той час нам не вистачило часу. Потрібно було і фізично підготувати команду, і дати дуже багато теорії, відео. Я бачив, що хлопцям тяжко, але ми повинні були достукатися, сконцентруватися, доносити багато інформації. Ми дуже хотіли в єврокубки, незважаючи на силу суперника. Час – його трохи не вистачає завжди.

– Якби ви пройшли в основний раунд, наскільки б тяжко було на два фронти, зважаючи на те, що ви лише будуєте команду?

– Звісно, тяжко. Якби ми вийшли в основний раунд, я думаю, сьогодні б не було такого результату в чемпіонаті України. 100%. Ви бачите результати наших клубів на євроарені. Це дійсно дуже тяжко, ми багато на цю тему розмовляли. Поки йде війна – це тягар для українських клубів. Але ми повинні разом виправляти ситуацію, на собі витягувати український коефіцієнт балів.

– «Полісся» закінчило футбольний рік на третьому місці в УПЛ. Наскільки ви задоволені цим і чи могли бути вище?

– Завжди хочеш прагнути вище, і це правильно. Задоволення є наполовину. Ми вийшли з ситуації, де могли потрапити в психологічну яму: єврокубки, поразка «Динамо», «ЛНЗ», «Колосу». Поразки мало чого хорошого додають. Тут треба виділити характер команди та допомогу президента, керівництва. Відновлення, умови про які ми кажемо, це потрібно виділити. Найголовніше це підбадьорювання та віра в те, що все вийде. З цієї ситуації ми вийшли досить непогано. Всі розуміємо, що ми можемо мати кращий результат та маємо прагнути до нього. На першому зібранні я сказав хлопцям: «Ми вже повинні думати про те, що хочемо вигравати». Якщо ми хочемо вигравати, нам потрібно більше напружуватися та працювати на футбольному полі.Тепер ми – подразник для всіх, і це класно.

– Три поспіль поразки. Що тоді допомогло витягнути команду з цієї ями психологічно? Які аргументи ви наводили?

– Все просто: тренерський склад вірив у хлопців. Коли тренер бачить, що є якийсь позитив, він завжди буде про це говорити. На цьому ми й зосередились, коли аналізували матчі. Ми бачили дуже багато позитиву. У кожній грі його було багато, але завжди є «але». Треба було доносити футболістам: «дивись, ти можеш!». Багато відеотеорії, ти це показуєш хлопцям: «ми ж можемо». Потрібне терпіння, віра і наполеглива робота. Хлопці впоралися, і це каже про характер, і те, що ми один одному довіряємо, дозволяє нам конкурувати як мінімум в українському чемпіонаті.

– Ви знайшли для себе відповідь, що сталося в поєдинку з «Динамо», який ви точно не повинні були програти?

– Згоден, 30 хвилин тієї гри були нашою кращою грою на той час. Ми виглядали класною, солідною командою. Помилки… На той час це все могло статися, і ми цього, в принципі, чекаємо. Ми не хочемо бути командою, яка, забиваючи, відходить назад і просто б'є вперед – це не дасть нам ніякого прогресу. Така боротьба за результат – відійти й відбиватись – не в нашому дусі. Ми дивимося: що буде, якщо ми потрапимо в Єврокубки? Потрібно покращувати свою гру. Ось чого ми хочемо, чого прагнемо – вважаю, що це правильний менталітет. Якщо ми будемо разом так думати, то в майбутньому в нас буде класний результат.

– Як вибудовується менталітет переможця?

– Дуже просто – перемогами.

– А якщо їх немає?

– Якщо немає – віра, показуєш, що в нас все виходить, терпіння. Звісно, що на такому етапі потрібно бачити прогрес. Якщо тренер його не бачить, мабуть, він має підняти руки й піти. Але якщо бачить – повинен сильніше тиснути на хлопців, показувати, що в нас все вийде, відпрацьовувати все на тренуваннях і вдосконалювати.

– Майже ідеальний поєдинок, яким ви пишаєтеся за цей час у «Поліссі»?

– Я рахую, що найкращий поєдинок попереду – це 100%. Але, незважаючи на результат, мені сподобалася гра з «Епіцентром». Як тренер я дивлюсь на гру – вона показує, на що ми спроможні: нашу силу і як ми можемо конкурувати. Такі матчі, при тому що рахунок був 0:0, я б заніс в актив на майбутнє. Той матч був дуже хорошим по змісту, по розумінню гри – не змогли лише забити

– Буває, що команда створює моменти, але не забиває. Що з реалізацією?

– Працювати на тренуваннях. Ми розуміли, що все буде поступово. Спочатку перша зона, потім друга, зараз ми на етапі третьої – завершення. Зараз ми більше граємо проти щільної оборони, ми над цим багато працюємо й будемо працювати впродовж зборів та покращуватись. Тільки напрацювання та виконання вправ принесуть майстерність.

– Який поєдинок ви не хочете згадувати взагалі? Після якого не хотілося йти до преси?

– Звісно, що «Рух» – і кубковий, і в чемпіонаті. Вони по-різному не дали позитиву. Мабуть, то були не наші дні. Перший матч в нас зовсім не вийшов, другий тим паче. Про другий матч хотів би менше говорити. Я вважаю, що навіть у меншості ми виглядали краще за «Рух», але не змогли навіть вдесятьох дотиснути суперника.

– Після того поєдинку на вас був удар з усіх боків. Як ви це сприймали?

– Дуже спокійно. Я розумію, що я зробив неправильно, а що роблю правильно. Я вибачився на комітеті та перед вболівальниками за свою поведінку. Розумію, що не можу себе так вести, потрібно бути стриманішим. Але тренер – це також команда, я хочу захищати своїх хлопців, які віддають кров і піт за перемогу. В таких матчах не повинно бути моментів, не пов’язаних з чистою конкуренцією. Футбол повинен бути справедливим. Я завжди люблю справедливість: в житті, на тренуваннях, на футбольному полі. Моя поведінка була пов'язана тільки зі справедливістю.

– Андрієвський мав отримати жовту?

– Звісно. Це вже факт – голова суддівського корпусу це прокоментував. І це він прокоментував до матчу. Розкажу вам історію: в день нашого матчу я дивився розбір моментів від голови суддівського, де за таке саме порушення прийняли рішення про жовту. А через три години я побачив практично такий самий момент на нашому полі. Я хотів справедливості, донести це, але коли не вийшло – довелось вибачатись.

– Це кваліфікація арбітрів? Як це називати?

– Звісно, що це кваліфікація арбітрів. Команду з третього місця не повинні судити некваліфіковані арбітри. Потрібно розподіляти рівень суддівства згідно з рівнем матчу. Якщо це матч, де «Рух» бореться за виживання, «Полісся» бореться за призові місця, то, я вважаю, що в такому матчі має бути кваліфікований арбітр. Далі без коментарів, бо я сказав – мені ще «прилетить».

– Як вам тренувати команду згори? Як ви комунікуєте з тренерським штабом? Наскільки це важче?

– Важче, але згори бачиш набагато більше, ніж біля кромки поля.

– Недаремно Луїс Енріке дивиться перший тайм згори.

– Ще раз перепрошую за свою поведінку, але в нас є кваліфікований тренерський штаб. Думаю, матч із «Карпатами» гарно вийшов. Можливо, все, що не робиться – до кращого.

– Хто спрогресував серед гравців найбільше?

– Вся команда непогано спрогресувала, але відзначу дуже великий прогрес у Чоботенка. На початку йому було тяжко, я бачив, що він нервує, багато чого не розуміє на футбольному полі. Дуже тяжко було йому приймати рішення – ті, які ми хотіли. В нас центральний захисник – дуже важлива позиція з великими вимогами від тренерського складу. Рахую, що якраз Сергій в цьому плані спрогресував доволі сильно

– Чи є футболісти, які знизили до себе вимоги, не називаючи прізвищ? Чи знають вони про це?

– У нас немає футболістів, які знизили до себе... На початку були моменти з непрофесіоналізмом, але цих гравців уже немає в клубі. Я вже казав, що люблю справедливість. Коли ми прийшли, ми сказали хлопцям: є конкуренція, є чистий лист, є тренування, гра – вперед. Коли ми бачимо на тренуванні, що гравець не викладається або веде себе зневажливо – у такого футболіста мало шансів у нашому колективі. Такі моменти конкуренції роблять команду сильнішою.

– Були ті, хто зневажливо поводився?

– Не те щоб зневажливо, але... Дуже великий запит до себе, і, на їх думку, вони були впевнені, що мають грати. Були моменти дисципліни: гравець запізнився, приїхав, а на третій день питає, чому не грає. Такого ми не допустимо. Я щасливий, що зараз у нас немає такого гравця, який буде зневажливо ставитись, в першу чергу, до колективу. Цей момент я, як тренер, повинен контролювати і не допустити.

– Те, що в Руслана Ротаня в основному грають українці – про що це говорить?

– Хто сильніший на даний момент на тренуваннях – той і грає. Я думаю, що тільки так, і далі так буде. Я б це сказав дуже просто: українці грають, бо ми з ними однією мовою говоримо. Іноземцям складніше: вони мають нові вимоги, їм потрібно все доносити через перекладачів. Їм треба більше часу, і вони цей час мають – ми це розуміємо, в цьому нічого поганого немає. На сьогодні, думаю, що в другому колі ви побачите, що будуть не тільки українці

– Розкажіть про новачків: Краснопір, Краснічі та Емерллаху.

– Ігоря Краснопіра я добре знаю по молодіжній та олімпійській збірних. Вважаю, що цей гравець нам допоможе зі своїми якостями. Зараз такі якості, які має Ігор, має дуже мало нападників. Сьогодні ми бачимо один позитив: гра в штрафному майданчику або гра «дев’ятки». А Ігор має якості відкривання за спину і в недодачу. За Іліром Краснічі ми спостерігали практично пів року. Дуже гарно знаємо його можливості, вважаю, що цей гравець – з інтелігентністю на футбольному полі. В нього вже є великий крок, щоб бути в нашій команді на ведучих ролях. В першу чергу, як він себе веде в колективі – в нього є лідерська якість та інтелект. Це говорить про те, що в нього дуже великі шанси в нас грати. Ліндон Емерллаху – це робота селекційного відділу. Ми приємно вражені Ліндоном, все збігається з відеозвітами скаутів. Найголовніше – ми отримали трьох професіоналів в колективі, які конкурують, працюють на 100%, які слухають, які просто класні та позитивні люди. За таку якість, як людяність, ми не забуваємо.

– Ви як тренер тішитеся, що команда в повному зборі? Приєдналися Чоботенко, Гуцуляк.

– Так, це важливо для колективу. Коли я на зібранні сказав, що хлопці переведені в U-19, вони були розгублені. Я вдячний президенту за його позицію. Вважаю, що хлопці повинні цінувати те, що для них зробив президент, і я впевнений, що буде робити. Коли президент приймав таке рішення, і потім, коли він це рішення зробив на користь гравців та українського футболу – маємо на увазі Гуцуляка. Ми це цінимо як колектив, думаю, що й хлопці це цінять. Тому ми дуже дорожимо нашим президентом

– Наскільки команда вже втілила ваші вимоги? Наскільки це вже ідеальна команда Руслана Ротаня?

– Нам ще дуже багато працювати над багатьма компонентами. Кінця немає в футболі, і в нашій грі. Завжди буде щось нове, коли ми будемо закріплювати те, над чим працюємо. Хлопці швидко спіймали ідею – це великий плюс. Але ми йдемо крок за кроком. Зараз ми – в балансі між обороною (баланс, робота один в один, підстраховка) та атакою (третя зона, завершення, вривання, комунікація). Треба, щоб ми мислили як одна команда

– Наскільки друга частина чемпіонату буде складнішою?

– Набагато. Друге коло в українському чемпіонаті – це зовсім інший турнір. Коли ми в перший день зібрались після новорічних вихідних, я сказав хлопцям: ми вже повинні розуміти, що друге коло буде набагато важче. Головне – що ми повинні думати не те, щоб важче. Те що важче – це повинно давати нам запал, мотивацію і що ми повинні викладатись, а більше – що ми повинні бути командою з ментальністю переможця. Ми можемо, навіть не можемо, а будемо вигравати

– Хто найкращий тренер для вас усіх часів?

– Усіх часів – Йохан Кройф, він задав тренди сучасного футболу. А за останні 20 років – Гвардіола.

– Що робить різницю у футболі: тактика чи якість футболістів?

– Все поєднано.

– Коли ви втомлюєтесь від футболу, що робите?

– Дзвоню дітям. Можливість побачитись з ними – найкращий спосіб перевести дух та відволіктись від футболу.

– Бувало таке, що ви вмикали телевізор, бачили футбол і одразу вимикали?

– Було, таке також трапляється – це нормально. Пам'ятаю, коли ще гравцем був: ми виграли перший матч плей-оф у збірної Франції, а потім програли. Після того матчу емоцій було нуль. Я повернувся в «Дніпро», і тренер Хуанде Рамос підкликав мене в «Дніпрі» й спитав: «Що сталось?». Кажу: «Ви ж бачили – програли, в нас такий шанс був, ми не вийшли». – «Що ти сьогодні можеш змінити? Нічого? Тоді забудь». Тим і класний футбол: сьогодні ти переміг, завтра програв, а в неділю вже новий матч. Такі моменти піднімають емоції, і ти швидше забуваєш ті моменти, що тебе від футболу відштовхують

– Чи є щось таке, що вас дратує у футболі?

– Відсутність дисципліни. І коли гравець ігнорує вимоги тренера. На жаль, в футболі таке трапляється – ці моменти я ненавиджу

– З яким тренером нинішнім або колишнім ви б з радістю випили по келиху вина?

– У сучасному футболі хочеться зустрітися з різними стилями, випити по келиху вина, поговорити про ідеї. Таких багато.

– У футболі завжди перемагає сильніший?

– В одному матчі – ні. На довгій дистанції – так.

– По якому сигналу на полі ви бачите, що тактика не працює?

– Коли те, що ми планували, не виходить через підготовку суперника. Завжди повинен бути план «Б». Учора в матчі з «Легією» так і було.

– Що ключового ви не знали, коли були молодим футболістом?

– Коли ти футболіст, ти не розумієш, що тренер уже пройшов цей шлях і знає все наперед. Це стосується тренувального процесу, матчів, зборів. Часто зустрічаєш такі моменти, коли футболіст не розуміє, що його чекає попереду. Десь скинув до себе вимоги, і це його наздоганяє. Завжди, коли футболіст працює на повну і в нього сьогодні щось не виходить, то на довгому шляху він буде тим гравцем, до якого хоче прийти. Якщо футболіст вже сьогодні скинув до себе вимоги – це його обовязково наздожене. Працюєш на повну – на довгій дистанції станеш тим, ким хочеш бути.

– Що важливіше – красива гра чи результат?

– Є короткий шлях, а є шлях, який веде до результату. Я завжди дивлюсь на шлях, який веде до результату. Коротку гру можна виграти одну. Але якщо ти будеш мати на увазі, що є стиль, є принципи гри і потрібно покращувати якісь моменти, більшого хотіти від команди – я впевнений, що на самому шляху це приведе до якихось результатів

– Хто найвідоміший футбольний контакт у вашому телефоні? І чи готові ви йому подзвонити?

– Для мене це Андрій Миколайович Шевченко. Так, я готовий подзвонити. Іноді набираю його за порадою – він для мене авторитетна людина, я дуже його поважаю.

– А із закордонних постатей?

– Із закордонних зірок – таких немає. Є хлопці, які грали на достатньому рівні в «Атлетіко» Мадрид.

– З яким футболістом ви ніколи не грали, але дуже хотіли б зіграти?

– В першу чергу, з Хаві – мені імпонує його гра, його мислення на футбольному полі. І з Роналду – він сам себе зробив, наполегливо працює, масимально слідкує за собою. Ви запитаєте: чому не Мессі? Мессі – це унікум, таких футболістів добре знають – вони можуть все на футбольному полі. Ти розумієш, що потрібно віддати йому пас, і він зробить все сам. А є гравці, які для мене «великі». Їх мислення – того ж Хаві. Роналду – його фізичні якості, як він себе розвиває. Незважаючи на вік, як він хоче прогресувати та конкурувати – для мене це приклад

– Як ви хочете, щоб вас запам'ятали у футболі?

– В футболі завжди запам’ятовують тільки переможців. Коли ти не виграєш – тебе не будуть пам’ятати. Завжди кажу хлопцям: пам’ятати будуть тільки переможців. Є шлях, до якого потрібно йти. Не сьогодні потрібно виграти, а потрібно дивитись по якості гри. Кожну гру старатись перемагати. Зіграли гру й відразу думати про завтрашню гру. І так від однієї гри й до іншої потрібно йти.