ВЕЛЕТЕНЬ: «Вже зняли шви. Ще три тижні не можна наступати на ногу»
Хавбек Полісся розповів про своє відновлення після травми
Хавбек житомирського Полісся Владислав Велетень розповів про відновлення після травми:
– Все нормально. Вже зняли шви. Ще десь три тижні не можна буде ступати на ногу, а потім вже почнеться повноцінна реабілітація. Про що перше подумав, коли травмувався? Що не хочеться пропускати матчі… Що це невчасно, бо ми якраз мали виїжджати на гру. Було дуже прикро. Шкода!
Самопочуття? Трошки важко, тому що не можеш ходити і лежиш вдома 24/7. Нікуди не вийдеш, хіба раз у три дні – подихати повітрям. Тому таке... Звичайно, я розумію, що пропущу багато ігор. Це близько двох місяців чемпіонату, тобто ігор 6-7 пропущу стовідсотково. А далі вже будемо дивитися по реабілітації. Можливо, мені легше тільки тому, що це не перша важка травма і я знаю, як треба діяти. Колись я вже мав серйозне пошкодження і рік не грав.
Історія, що заснув за кермом і вилетів у кювет? Не вилетів, але майже заснув. Звільнення зі служби – це нешвидкий процес. Хто служив у підрозділах чи поліції, знає, що таке обхідний лист. Я повернувся, ще не звільнився до кінця, але мене одразу подали в заявку на матч з «Динамо». Ми вирішили, що я маю бути з командою, підтримати хлопців. Але мені зателефонували і сказали, що я маю бути в Краматорську, щоб оформити документи.
Одразу після гри я сів у машину – і до Краматорська, це десь 700 км. Там цілий день вирішував питання з командиром бригади щодо форми та документів. Ввечері треба було повертатися в Київ, бо вихідний я провів у дорозі, а зранку вже тренування. Десь о четвертій ранку, коли залишалось 200 кілометрів до Києва, я заснув і машину трохи викинуло на узбіччя. Я прокинувся, зрозумів, що треба зупинитися. Поспав – і поїхав далі.
Чи були думки, що все може закінчитися будь-якої миті? Не сказав би, бо ти швидко на автоматі вирулюєш і тільки потім розумієш, що сталося. Доїжджаєш до найближчої заправки, спиш 2–3 години і їдеш далі. А щодо того, що футбол може закінчитись… Ти розумієш, що йде війна. Коли служиш, взагалі не знаєш, чи зможеш повернутися. Футбол – це такий спорт, де не можна зробити довгу паузу.
Є професії, де можна пропустити пару років і повернутися. Але спорт, на жаль, не прощає пауз. Якщо пропускаєш хоча б пару місяців – це великий стрес, і не факт, що повернешся на свій рівень. А якщо рахунок йде на роки, то про футбол можна забути.
Ситуація навколо Михайла Мудрика? Так, це важко. Але коли ти в армії, ти навіть не можеш підтримувати форму. А в його ситуації це можливо. Повернутися реально, хоча доведеться починати з рівня, нижчого за той, на якому він був. Але я думаю, що він завжди буде на висоті.
Перед підписанням контракту з Поліссям Колос подвоїв зарплату? Ні, взагалі не так. Ми дуже довго розмовляли з Колосом про контракт. Коли я підписував угоду з ковалівцями, була зацікавленість від інших, але чіткої пропозиції з сумою, яку хотів клуб, не надходило. Перемовини тривали місяці три, якраз коли я повернувся зі збірної. Колос для мене рідна команда, ми пішли одне одному назустріч. І буквально за два тижні до закриття трансферного вікна з'явилися три пропозиції: дві з України і одна з-за кордону – від шотландського Абердіну.
Пропозиція з Шотландії? Все було чітко: дзвінок, розмова з керівниками. Але там все складніше, ніж в Україні. Наскільки я розумію, трансфер мала узгодити Рада (робоча віза). Особисті умови ми погодили, але перша пропозиція шотландців була вдвічі меншою, ніж хотів Колос. Потім з’явилася пропозиція від Полісся. Коли я про це дізнався, одразу сказав, що хочу туди.
Чи хтось у збірній здивував поведінкою поза камерами? Здивували хіба що своєю простотою. Ніхто не поводився як зірка, всі спокійно спілкувалися. Звичайні люди. До речі, на дебютному виклику не давали завдань на кшталт «станцюй або заспівай». Знаю, що раніше таке було, але це скасували. Я б, напевно, відмовився. Уявіть: вас тільки викликали, ви один перед цілою командою, ще й голосу немає... Як на мене, це хвилинка ганьби.
Хто з футболістів на цій позиції у світі імпонує? На цей момент дуже сильні Доку та Ямаль. Ще відзначу Дуе з ПСЖ. Це трійка вінгерів, які володіють тими якостями, які, я вважаю, повинен мати футболіст мого амплуа.
Чи не перетинався з Олександром Усиком? Ще ні. Але я недавно знайшов фото: коли був у Колосі десь у 2021 році, ми їздили на збори до Туреччини, і він якраз приїхав у наш готель. Тоді я попросив зробити з ним фотографію.
Олександр – це спортсмен з великої літери. В одному інтерв’ю він розповідав: встаєш о шостій ранку – і йдеш на тренування. Коли холодно, дощ тече по спині, і тобі найбільше не хочеться йти, але ти йдеш. Завдяки такому характеру спортсмен стає чемпіоном. Ти зі дня в день роками виконуєш свою справу, плекаючи надію на успіх. Спочатку спортсмен нічого не заробляє, він просто дитина, яка йде тренуватися. Часто бувають невдачі, але до вершини доходить той, хто не зупиняється. Усик – яскравий приклад.
Батьки вперше були на стадіоні Полісся 30 листопада. Мамі дуже сподобалась атмосфера. У нас шалені фанати, підтримка неймовірна. В Ковалівці теж приходили люди, але це не Житомир. Вона була дуже задоволена.
Чи футболіст УПЛ має жити показово скромно під час війни? У кожного своє розуміння скромності. Я вважаю, що людина повинна допомагати армії. А скромно чи ні... У Києві в п’ятницю в дорогі ресторани черги, чеки великі, машини дорогі. Я дивлюся на те, чи людина порядна і чи допомагає вона ЗСУ. У нас в команді багато хто допомагає, але не всі публічно звітують.
Нам, чоловікам, не обов'язково виставляти в Інстаграм все, що ми купуємо чи куди йдемо. Якщо у когось руки тремтять і він не може не виставити – це його проблема. Часто це йде від дівчат. Треба пояснювати своїй дівчині: це не просто фото, це бачать люди. Коли багато хто живе скрутно через війну, а ти маєш можливість жити краще – не етично це висвітлювати.
Яку рису характеру вважаю найсильнішою у собі? Важко виділити одну. Вважаю, що треба залишатися справжнім чоловіком і порядною людиною.
Молодший брат займається футболом. Він ще маленький, зараз в академії Лівого берега. Я йому пояснюю: є більш талановиті, є менш, але вирішує праця. Якщо з 12–14 років працювати більше за всіх, жити на полі, це дасть плоди. Я пам'ятаю себе: ми залишалися після тренувань, а у вільний час я обходив усі 5 полів у радіусі дому – де грали, там і я. Хто живе мрією, той працює.
Куди б поїхав у відпустку, якби не війна? Зараз поїхав би в Буковель. А якби були відкриті кордони – хотілося б на море, Мальдіви, наприклад. І ще хотів би побачити Америку. Три речі для поїздки? Оскільки останні роки поїздки тільки футбольні, то це бутси, щітка і PlayStation. Приставку беру завжди.
Що для мене розкіш? Зібрати всіх близьких разом. У всіх багато роботи, хтось не в Києві. Зараз я б хотів вивезти батьків з братом до Буковелю. Кому дзвоню перед прийняттям важливих рішень? Дівчині, батькам. Але останнім часом намагаюсь приймати рішення сам, особливо у футбольних справах. Так легше.
Побажання українцям у цей важкий час? Не втрачати оптимізму. Знаходити маленькі радості. Я, наприклад, люблю гуляти зранку з собакою, пити каву, зустрічати схід сонця. У таких нематеріальних речах можна знаходити настрій. Ну і, по-друге, сил. Не буду казати «терпіння», тому що є речі, які не треба терпіти – за них треба боротись.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
В Мадрид може переїхати Вітінья
Японець успішно виступив в Ер-Ріяді
