На спомин про Джона Робертсона: 3 голи легенди Ноттінгема у фіналах

«Ноттінгем Форест» межі 1970-х – 1980-х рр. для мене, о тій порі залюбленого у футбол молодшого школяра, – це футбольне явище, що можна порівняти, скажімо, із сучасним «Манчестер Сіті». Просто, на відміну від теперішньої футбольно стурбованої юні, ми не мали змоги споглядати щотижневі батли в чемпіонаті Англії, та й доступність єврокубкових матчів була для нас обмеженою двобоями радянських команд. До пори, до часу (власне, до пізньої перебудови) на радянському ТБ навіть фінали континентальних клубних турнірів не заведено було показувати, якщо там не грали радянські команди. За таких умов команда земляків Робін Гуда була оповита таким собі ореолом таємничої снаги. Два Кубки чемпіонів поспіль, завойованих «Ноттінгемом» на зламі десятиліть (і, скажу я вам, певно, тактично найреволюційніших декад у футбольній історії, адже за великим рахунком тотальна революція тогочасся визначила шлях розвитку світового футболу на десятиліття вперед), – ознака того, що й той колектив долучився до буяння епохи.

«Джон Робертсон визначив епоху та надихнув генерації у «Ноттінгем Форест», – такими влучними словами популярний англійський клуб відреагував на трагічну звістку про смерть свого колишнього форварда в 72-річному віці. Серед розмаїття гольових надб Робертсона осібно хочу сказати про його голи у фіналах трьох різних змагів, що, зрештою, закінчилися звитяжно для «лісників».

1. 22.03.1978. Фінал Кубка англійської ліги. Перегравання. «Ноттінгем Форест» – «Ліверпуль» – 1:0 (Робертсон, 54, з пенальті)

Перша фінальна гра за 100-тисячної авдиторії на «Вемблі» завершилася без забитих голів, а в переграванні в Манчестері на «Олд Траффорд» усе вирішив пенальті на початку 2-го тайму. Оборонець «Ліверпуля» Філ Томпсон сфолив на ноттінгемцеві Джоні О’Харі й безрезультатно намагався довести арбітрові Пату Партриджу, що порушення правил було за межами штрафного майданчика. На той час 44-річний фермер (цивільна професія за межами футбольного поля), а в майбутті президент Асоціації арбітрів і лайнсменів футбольної ліги Партридж був невблаганним. Епізод доволі суперечливий. Саме звідтоді набув популярності вислів «професійний фол», який згодом трансформувався у «фол останньої надії», а надалі в «позбуття явної гольової нагоди». Хай там як, а Робертсон влучно пробив у правий нижній від голкіпера «Ліверпуля» Рея Клеменса кут воріт. Щоправда, деяка вада футбольного поля у воротарському майданчику, може, й зіграла на користь шотландського форварда «Форест», адже м’яч зрадницьки підстрибнув буквально на лінії воріт, і ліверпудліанський вартовий воріт не зміг на це швидко відреагувати.

2. 12.08.1978. Суперкубок Англії. «Ноттінгем Форест» – «Іпсвіч» – 5:0 (Робертсон, 87)

У тій грі команда Браяна Клафа повністю переграла колектив, очолюваний Боббі Робсоном. Іншослів’ям, чемпіон Англії довів свою перевагу над володарем Кубка. 68-тисячний уболівальницький натовп на «Вемблі» побачив купу голів «лісників», а крапку в матчі після індивідуального проходу й чудового удару звіддалеки поставив шотландський нападник «Ноттінгема». Що ж, голкіперу «Іпсвіча» Полу Куперу довелося вчергове того дня діставати м’яча із сітки своїх воріт. Героєм матчу став Мартін О’Нілл, на рахунку якого – дубль, однак внесок Робертсона, хоч і не став визначальним, однак вийшов вельми ефектним.

3. 28.05.1980. Кубок чемпіонів. «Ноттінгем Форест» – «Гамбург» – 1:0 (Робертсон, 21)

У половині 1-го тайму Джон, може, й не надто потужно, але влучно пробив по воротах гамбуржців, перебуваючи десь у метрі від лінії штрафного майданчика. Відзначу й таку, сказав би, самовіддану гольову передачу у виконанні Гаррі Бертлза, який у падінні все ж таки зміг відкинути м’яч на свого партнера по команді. Кіпер «Гамбурга» Руді Каргус (зробив, до слова, чудову кар’єру художника після того, як повісив бутси на цвях) був безсилим врятувати свою команду від гола. Отже, в мадридському фіналі головного клубного змагання Старого Світу гол шотландського бомбардира «Форест» приніс підопічним Браяна Клафа Кубок чемпіонів. Додам, що тогоріч ноттінгемці завоювали цей почесний трофей удруге поспіль.

***

Браян Клаф і Джон Робертсон… Тема взаємин цих двох сильних особистостей заширока, й вплив видатного тренера на розкриття таланту видатного форварда заслуговує на окремий великий матеріал. «Допоки він не очолив «Форест», ніхто особливо не цікавився… Робертсоном», – стверджує автор книжки «От лише, цур, без поцілунків» Дункан Хемілтон. І цей знаний журналіст, автор постійної колонки в Nottingham Evening Post не приховує свого захвату від того, що в Клафа виходить «зробити звичайне незвичайним». Певну рацію назагал Хемілтон (до слова, лавреат престижної книжкової премії William Hill Sports Book of the Year 2007 р.) має, однак конкретно щодо Робертсона можна й аргументовано посперечатися, чого там. Хай там як, а Клаф зробив Робертсона незамінним у своїй тактичній схемі. Й шотландець віддячив Браянові сумлінною роботою на футбольному полі.

«Дайте йому ярд трави», «Він був художником!», «Пікассо нашої гри» – з такими банерами, присвяченими Робертсону, прийшли вболівальники «Форест» на суботню гру проти «Манчестер Сіті». Й бурхлива овація на честь Джона – данина його непересічному таланту. Нині не так уже й складно вполювати на відповідних сайтах ретро-футболку «Ноттінгема» 1980 р. – періоду панування «лісників» у європейському клубному футболі. Впевнений, що в колекціях відданих фанів «Форест» така є, хай якого б вони були віку. Робертсон у мене особисто асоціюється саме з тією футболкою. Нинішній власник «Ноттінгем Форест» грецький магнат Євангелос Марінакіс назвав Робертсона «достотною легендою великого клубу в усіх сенсах цього слова». На відміну від деяких інших тверджень грецького багатія-забагатія, з цим не посперечаєшся. Світла пам'ять великому нападнику!

Олексій РИЖКОВ