Лідер ПСЖ про Енріке: «Він повірив у мене більше, ніж я сам»
Вітінья розповів про роль Енріке в його кар'єрі
Півзахисник ПСЖ Вітінья розповів про невдалий старт у клубі та роль Луїсі Енріке в його кар'єрі.
– ПСЖ дав вам свободу стати тим гравцем, яким ви хотіли бути?
– Без сумніву. І значною мірою головною причиною цього є Луїс Енріке. Я йому дуже багато завдячую. Я вже казав йому про це. Він відповідає, що я нічого йому не винен, що це все я сам. Але я прекрасно знаю: без нього, без тієї довіри, яку він мені дає, я б не досяг цього рівня. Я часто кажу йому – і, можливо, це неправильно, – що він повірив у мене більше, ніж я сам після того першого року. Саме він розкрив мій потенціал і дозволив мені вийти на цей рівень. Я йому надзвичайно вдячний.
– І він підкріпив цю довіру, умовно кажучи, віцекапітанством, включенням вас до групи капітанів, правом бити пенальті…
– Так, так. Капітанів обираємо ми, гравці, але, звісно. Якби я не перебував у тій формі, в якій був останні роки, я, ймовірно, також не став би капітаном. Тобто це все – наслідок. Я казав це небагатьом, лише родині та друзям: після того першого року я також мав усі ці сумніви й постійно повертався до питання, що мій стиль гри трохи…
– Після першого сезону ще з Крістофом Гальтьє на посаді тренера…
– Так, з Гальтьє. Було відчуття, що мій стиль гри є дещо специфічним, іноді навіть неоднозначним. Згідно з «підручниками», не слід робити деякі речі, які я роблю на полі – і тренер сам це визнавав. Я не «шістка» типу Бускетса, який грає в один-два дотики. Я роблю деякі речі всупереч тому, що написано в книжках, ще з академії. І завжди намагалися… Завжди були ці зауваження: «занадто багато дотиків до м’яча», «так не треба», «грай простіше». Це тривало багато років. Я не вважав себе розумнішим за інших або кращим за них, але це був інстинкт, і я продовжував так грати. Коли я став професіоналом, також постійно чув це від тренерів.
І я ніколи не потрапляв у стиль гри… хіба що трохи у Руя Жорже в збірній U-21, але загалом ніколи не мав тренера до Луїса Енріке з чіткою філософією володіння м’ячем, домінування з м’ячем, у стилі «Барселони», тікі-така, як у Гвардіоли. Або ж такого, як сам Луїс Енріке. Ніколи не мав когось із цього футбольного світу, з таким баченням гри, хто б мене хвалив і казав, що я підходжу під цей стиль.
І в мене постійно була думка: «А раптом я помиляюся і обманюю сам себе?» Бо вони теж не грають із великою кількістю дотиків – є дотики, але все на циркуляцію м’яча. Оскільки мені постійно це повторювали, я починав думати, що, можливо, справді помиляюся і маю грати інакше. Оскільки я ніколи не отримував підтвердження від когось із цього футбольного світу, я думав: «Можливо, я не такий, яким себе вважаю».
І коли в мій другий сезон приходить Луїс Енріке – після того важкого першого року – я… Для мене це було не тиском, але… Луїс Енріке – одна з головних постатей, один із символів цього стилю гри. І якщо він приходить і йому не подобається, як я граю, то…
– Це кінець.
– Не кінець у тому сенсі, що я перестав би грати у футбол, але це означало б, що я не той, ким думав можу бути, або ким себе вважав. «Я помилявся – і все». Довелося б це прийняти, робити щось інше й продовжувати грати у футбол, але по-іншому, або адаптуватися. На щастя, все склалося дуже добре. Але той момент сумнівів був.
І я без проблем кажу всім молодим гравцям: це трапляється навіть із найкращими. Усі найкращі у світі колись сумнівалися в собі. Було багато моментів, коли вони вагалися. Вони не завжди вірили, що стануть тими, ким стали. Ми чуємо ці історії – багато хто каже, що був близький до того, щоб здатися. Це трапляється часто. Сумнівів дуже багато. Ми такі ж люди, як і всі, чуємо ті голоси…
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Мер Києва позбавив Лискун стипендії
Іспанець може стати тренером «Крістал Пелас»
Футбол
