ГРИГОРЧУК – про зірковий Чорноморець, роботу в ЛНЗ, казуси у Латвії і плани

Відомий український тренер Роман Григорчук дав відверте інтерв'ю Sport.ua, де пригадав різні періоди своєї тренерської кар'єри: «золоті часи» одеського Чорноморця, провал з черкаським ЛНЗ, казуси в Латвії та багато іншого.

– З травня 2025 року Ви перебуваєте без роботи. Як змінилося Ваше життя? На скільки багато в ньому футболу зараз?

– Відчуваю, що життя без футболу відрізняється від життя, коли ти працюєш – у мене не було настільки великих перерв, як зараз. В час, коли ти перебуваєш без роботи є можливість аналізувати та дивитися на футбол під іншим кутом. Якщо вже так вийшло, що виникла перерва у роботі, цей час теж може бути корисним. За цей час можна проробити певну аналітичну роботу та мати від цієї аналітики певну користь. Але, маю зізнатися, що дуже сумую за футболом – я не готовий до такого життя. Хочу працювати! Думаю, вже незабаром я очолю команду.

– Існує багато чуток, щодо Вашого майбутнього. Найбільше говорять про Казахстан. На скільки ці чутки відповідають дійсності?

– Я хочу повернутися до тренерської роботи. На цей день у мене є цілий ряд варіантів, тож можу сказати, що точно буду працювати. Зараз маю трохи часу, щоб зробити вибір, а далі – в бій!

– Якщо говорити про варіанти, які ви маєте на цей час: закордонні клуби чи українські?

– Майже всі варіанти – це закордонні клуби, але тут важливо наголосити на слові «майже». Ось так можу сказати – це буде максимально правильне формулювання.

– Останнім клубом, який Ви тренували на цей час, був черкаський ЛНЗ. Взимку 2025 року Ви приходили в команду, яка потребувала змін. Які завдання стояли перед Вами?

– Я не можу сказати, що перед нашим тренерським штабом стояло якесь конкретне завдання. Скоріше можна говорити про глобальні задачі. От глобальна задача була – це розвиток команди. Я й саме хотів, мені навіть не треба було ставити таке завдання, адже я завжди прагну до того, щоб команди, які я очолюю, були у лідируючій групі та боролися за єврокубки. Тільки тоді футбольне життя є повноцінним. Я розумію, що єврокубки у нинішніх реаліях – це важко для українських клубів. Однак, кожен клуб прагне до того, щоб грати у єврокубках. У перспективі ми з тренерським штабом бачили, що така команда як ЛНЗ мала виступати у єврокубках.

– Вам так і не вдалося вивести команду з кризи. По завершенню сезону ви покинули розташування клубу. Розкажіть, як вам повідомили про звільнення? Як ви самі оцінюєте період, проведений в ЛНЗ?

– Це зовсім не той випадок, коли мені чи тренерському штабу має бути соромно за роботу в ЛНЗ. Я думаю, що ми проробили досить серйозну та корисну роботу. Я вважаю, що футболісти, які хотіли навчитися, то багато навчилися. В цілому, за роботу мені не соромно, але звичайно... У футболі дуже важливим є результат. Не важливо, як ти здобуваєш результат, а важливо – просто результат. З цим не можна не погодитись – результат дуже важливий для всіх. Вже зараз роблю для себе висновки, що в першу чергу варто думати саме про результат, а вже потім добиватися реальної «картинки» у побудові гри. Хочеться, щоб був результат, але щоб він досягався в якомусь певному стилі самої гри. В тому стилі, який бачить головний тренер та його тренерський штаб.

Я можу сказати, що у цьому аспекті ми не досягли своїх цілей. Моєю метою було поставити цій команді комбінаційний, агресивний та домінуючий футбол. Я не можу сказати, що ми зуміли досягти цього у такому вигляді, як хотіли того. На те є цілий ряд причин. Десь трохи не вистачило часу. Однією із важливих причин є те, що цілий ряд гравців, які були у складі тієї команди... От у них не було тієї відповідальності, любові та самовідданості щодо клубу та самого футболу. У цьому компоненті ми були далекими від ідеалу, але була пророблена серйозна робота – ми попрацювали досить продуктивно.

Що стосується нашого розриву з ЛНЗ... За весь час, коли ми спілкувалися з президентом ЛНЗ, я ніколи не чув від нього якісь претензії чи невдоволення. За кожної розмови він наголошував, що свою роботу наш тренерський штаб робить професійно і правильно. Коли ми вирішили попрощатися з ЛНЗ, то президент знову взяв слово та подякував нам. Нам підтвердили, що ніяких претензій у нього немає, але було ухвалене рішення про зміну вектора розвитку клубу в цілому. Тут все зрозуміло – у мене немає ніяких претензій.

Ба більше, скажу, що нині ЛНЗ зробив колосально правильні кроки. В першу чергу це стосується селекційної роботи. Можна сказати дуже багато гарних слів про роботу, яку зробили і новий тренерський штаб, і футболісти – є лише добрі слова про футбольний клуб ЛНЗ.

– Перед поверненням в Україну у Вас був досить не вдалий період в Азербайджані. Що не вдалося з Нефтчі? Тут керівництво клубу взагалі не терпіло. Вас звільнили дуже швидко.

– Про цей період в Нефтчі я вже говорив не раз. У Нефтчі все склалося так... У нас було все нормально, за винятком результату, який ніяк не вдалося здобути. Нефтчі – це бренд, але цьому клубу вже давно не вдається досягти високих результатів. У цьому клубі не можуть терпеливо відноситись до моменту, коли команда не перебуває на верхівці турнірної таблиці та не добивається великої кількості перемог. Коли цей клуб не потрапляє у єврокубки – це вже ненормальна ситуація для такого великого клубу. Нефтчі – великий клуб з іменем. Коли там немає результату – шукають іншого тренера з надією, що інший тренер зробить роботу, яка відразу дасть результат.

– Нещодавно Нефтчі знову змінив тренера. Клуб очолив український фахівець Юрій Вернидуб. Які перспективи у Юрія Миколайовича на посаді головного тренера цього клубу? Ви самі говорите, що керівництво Нефтчі досить нетерпеливе.

– Я не можу сказати жодного поганого слова про керівництво Нефтчі. У мене з ними настільки теплі відносити, що ви собі навіть не уявляєте. У мене з керівництвом цього клубу залишились найтепліші і найпозитивніші відносити. Юрію Миколайовичу я просто хочу побажати, щоб він досяг того, до чого прагне і сам він, і керівництво клубу. Скинути Карабах з трону буде дуже непросто, але, я думаю, що мета Нефтчі – завоювати чемпіонство. Коли я приходив до керма цієї команди, то приходив лише задля однієї цілі – мене цікавило лише найвище місце та гра у Лізі чемпіонів. Бажаю, щоб Юрію Миколайовичу вдалося цього досягти.

– Ми обговорили відносно невдалі періоди вашої тренерської кар'єри, а тепер давайте про хороше. Пригадаймо, «золоті часи» одеського Чорноморця (2010-2014 рік). Ваш тренерський штаб прийшов, коли команда була у Першій лізі України, але за роки роботи вам вдалося «зліпити» боєздатну команду, яка на рівних грала із французьким «Ліоном» у кваліфікації Ліги Європи. Які емоції переповнюють, коли згадуєте той період?

– Це найприємніший, найщиріший і найтепліший період у моїй тренерській кар'єрі. Та атмосфера, ті уболівальники, ті результати, які нам вдалося досягти – це просто неймовірно! Окремо хочу відзначити одеських уболівальників. Те, як вони реагували на наші досягнення. Той період просто неможливо описати словами. Це те, заради чого варто жити. Коли у твоєму житті є такі моменти, то ти розумієш, що прожив своє життя недаремно. Період у Чорноморці – це дуже, дуже і дуже приємний для мене час. Навіть попри те, що ми не ставали чемпіонами.

Коли я говорю про Чорноморець... коли згадаю той час – у мене завжди мурашки по шкірі! Ось я нещодавно натрапив на фільм про «Золоті часи» одеського Чорноморця, який зробив Олександр Денисов. Я страшенно вдячний йому за те, що він зробив такий фільм. Це просто... Ми дивилися разом з родиною. У моєї дружини навіть були сльози – вона плакала. Ми ще раз пережили той період. Саме такі моменти й дають оті імпульси, сигнали... Важко аж підібрати слова! Це просто неймовірно. Одеса і Чорноморець – неймовірні спогади... Це є щось!

– Від керівництва одеського клубу в той період була та сама довіра, про яку ви завжди говорите. Вам дали час на побудову команди! Саме цей фактор дав вам можливість побудувати команду, про яку зараз можна згадати з такою теплотою?

– Дивіться, у футбол можна грати по-різному! Найголовніше – результат. Звичайно, я розумію, для керівників та власників клубів результат завжди буде на першому місці. Але... Результатів можна досягати, демонструючи достатньо різний футбол. Коли хочеться побудувати такий футбол, який гарантовано дасть результат, і саме постійний результат, а не випадковий....Якщо вибудувати домінуючий, агресивний та швидкий футбол – це дасть результат протягом великого відрізка часу. Для того, щоб побудувати такий футбол, дуже треба час – це неможливо зробити за місяць чи за два.

Тут є дилема. Можна будувати прагматичний футбол, в основі якого є лише гра на результат. Цей результат ти можеш здобути, але водночас розумієш, що це не той футбол, у який би ти хотів грати. У кожній команді хочеться вибудувати той рівень футболу, який буде подобатися людям та дасть дійсно високі результати. Але є один нюанс, коли команда виграє – всі закривають очі на те, в який футбол вони грають.

Якщо говорити саме про той період у Чорноморці... Ми ж розуміємо, що у футболі буває по-різному. Не все виходить відразу, десь треба потерпіти – у кожному клубі це відбувається по-різному, але у Одесі нам дали час.

– Якщо говорити саме про той Чорноморець... Знаєте, у багатьох командах можна виокремити якихось зірок, але «моряки» періоду 2010-2014 це – команда-зірка. Єдиний колектив, який досягав результату своєю самовіддачею. Особисто я не можу назвати «зірок» тієї команди. Як ви вважаєте, хто був лідером і головною зіркою того Чорноморця?

– Я погоджуюся з вами. Ви ставите питання, і майже відразу на нього ж відповідаєте! Я можу тільки підтвердити – команда дійсно була єдиною! Тут було найважливіше! Сам Чорноморець для кожного з тих футболістів – щось неймовірне. Заради уболівальників, заради клубу, заради міста кожен футболіст віддавався на 110 відсотків. Це дуже важлива річ, коли є такий підхід, така відповідальність і така самовіддача – кожен футболіст грає навіть краще, ніж може зіграти.

Дуже важливим фактором успіху тієї команди було саме життя клубу. Важливо, як ми живемо, як тренуємось, яка атмосфера на стадіоні... Коли у Одесі збирався повний стадіон, я сам, вже бувши тренером, виходив із підтрибунного приміщення і розумів...В мене такий був стан, що я був готовий відбігати три гри! Десь такий же стан був і у кожного з футболістів, саме через цей емоційний стан футболісти і здатні показувати гарні результати та красивий футбол. Можу сказати, що той Чорноморець грав у футбол, про який я завжди кажу – красивий домінуючи та атакувальний. З цим футболом ми досягали хороших результатів. Я б хотів виділити кожного гравця тієї команди. Це була команда з великої літери або ж навіть всі букви в назві мали бути великими – ЧОРНОМОРЕЦЬ!!!

– У той період український футбол був просто шаленим: якісні легіонери, хороші українські виконавці, нереальна конкуренція, фанати, які заповнювали стадіони на 100% – це щось неймовірне. Чорноморець був міцним середняком, який міг зіпсувати нерви багатьом, але чи могла та команда пригнути вище голови та поборотися за чемпіонство?

– Мабуть, у сезоні 2012/13, коли ми грали у плей-оф Ліги Європи з Ліоном... Саме та команда, за умови точкової селекції у зимове трансферне вікно... Десь 3-4 гравці. Якби ту команду вдалося підсилити такою кількістю футболістів – ми боролися б за найвищі місця в УПЛ, нав'язуючи боротьбу і Динамо, і Шахтарю. Відчувалося, що та команда мала таку силу.

– Повернімося до вашої другої каденції у одеському Чорноморці (2022-2024). Наскільки відчутно змінився український футбол у цей період, порівнюючи з тим, що було раніше?

– Звичайно, змінився і на то є свої причини, але я не можу вам сказати, що той час, та і взагалі у будь-який час... От я не можу сказати, що УПЛ була слабкою. Звісно, рівень змінився і це було відчутно. Ви пам'ятаєте, які склади команд були у Шахтарі, Динамо, Металісті, Дніпрі.. Можна довго перераховувати команди. Так от, у командах на той час були футболісти, ціна яких сягала 50-70 мільйонів. У подальші роки просто не було легіонерів такого рівня, саме через те сам рівень впав, але не до такого рівня, що можна було б назвати УПЛ слабкою лігою. Ні в один рік я б так УПЛ не назвав.

– Вам як тренеру простіше було працювати у період 2010-2014, коли в УПЛ були якісні легіонери, чи в період 2022-2024, коли рівень команд дещо знизився, як і рівень самої ліги?

– Я вам скажу, що тут навіть підхід і тренерська робота відрізняється. Підхід до більш зіркових гравців дещо відрізняється від підходу, який ти маєш знати до гравців, які є дещо нижчого рівня. Підхід відрізняється!

– Які завдання перед вами ставило керівництво «моряків» у другу каденцію перебування у клубі (2022-2024)? Наскільки ви задоволені тим періодом перебування у клубі?

– Я не можу сказати, що я задоволений! Скоріше, я розчарований цим періодом. Ми прийшли до команди у січні 2022 року. Десь за півтора-два місяці нам вдалося зібрати та організували команду так, що у середині лютого «моряки» були командою, від якої я просто отримував задоволення. Я отримував задоволення від роботи, яку ми провели та від того, як грав Чорноморець на зимових зборах у 2022 році.

Я бачив, що ця команда буде просто шикарною, але в Україні почалася війна. Розповім вам одну цікаву деталь, 27 лютого ми мали грати проти «Маріуполя», але ж війна почалася 24 лютого. Так ось, 22-23 лютого того року ми повернулись зі зборів і я страшенно чекав початку чемпіонату. Я був страшенно задоволений тим, як команда готова до чемпіонату. На зборах та команда грала у креативний і цікавий футбол – ну, просто красота. Ми уже розуміли, що нас чекає повернення тієї атмосфери на стадіоні «Чорноморець». Уже 22 лютого на перший матч «моряків» після зимової паузи було продано близько 25 тисяч квитків. Ви собі можете то уявити? 25 тисяч квитків. Люди чекали футболу, але от так сталося в житті... Війна... Для мене це був дуже серйозний удар.

– 24 лютого 2022 року. Повномасштабна війна... Згадаймо той день! Як він пройшов для вас? Які розмови були у середині команди? Що говорило керівництво «моряків»?

– Останні дні перед початком повномасштабної війни я просто був одержимий футболом та очікуванням поновлення УПЛ. Я навіть не вірив, що розпочнеться війна, і ні я, ні моя родина ніяк до того не готувалися. Тієї ночі дружина мені сказала, що почалися вибухи, а я просто не міг у це повірити. Лише вранці наступного дня я усвідомив, що війна дійсно розпочалась. Це сталося і це не сон...

Ми застосовували всі можливі міри, щоб наші футболісти були у безпеці. Я думаю, що ми не пригадаємо, як там точно все було, але якщо говорити про напрямок тих кроків... Кожен наш футболіст мав думати за свою родину та робити якісь кроки. Клуб допомагав усім, чим міг.

– Ми вже згадували, що з Чорноморцем у період 2010-2014 не вдалося здобути золотих медалей чемпіонату України, хоч команда була досить серйозна. Був у вас закордонний етап кар'єри, де ви таки брали «золото». Це і солігорський Шахтар, і Астана... Яке чемпіонство для вас було найціннішим?

– Я повторю, той Чорноморець – це радість і задоволення від життя. Якщо ці емоції емоції якось співставляти, то десь схоже я переживав, коли працював у латвійському Вентспілсі (2005-2009). Ми декілька разів були чемпіонами Латвії, але дуже пам'ятним став перший рік та третє чемпіонство. Першій рік – це щось неймовірне. Це щастя. Вентспілс багато-багато років хотів стати чемпіонами Латвії... Вони були близькі до того. Мабуть, ви цього теж не знаєте. Два роки поспіль до мого приходу Вентспілс не став чемпіоном. Як думаєте, яка причина того?

– Нууу.... Дивіться, на момент, коли ви очолили Вентспілс (у 2005) мені було 5 років... Давайте я логічно спробую подумати...

– А, ясно (сміється). Ні-ні-ні, навіть не думайте, я вам зараз розкажу. Щоб ви розуміли, Вентспілс – це була топ-команда у Латвії. Десь починаючи з початку 2000 Вентспілс став підбиратися до вершини. У 2003 та 2004 роках Вентспілсу у останньому турі чемпіонату треба виграти у ФК Дінабург, який я очолював з 2000 по 2005 роки. Просто треба виграти у Дінабурга і вони чемпіони! Підсумок: 2003 рік – ми відбираємо у них очки і вони не чемпіони, як і у 2004 році... Останній тур. Ми відбираємо у них очки і вони знову не чемпіони. Уявляєте?

У 2005 році ми прийшли у Вентспілс. Перший трофей, який ми завоювали на чолі цієї команди – це чемпіонство. Це була велика радість. Це просто неймовірно. У нас було ще одне чемпіонство, до якого я теж можу підібрати лише гарні слова. Це вже на третій рік роботи! Залишалося 11 турів до фінішу чемпіонату Латвії і ми відставали від першого місця. Для здобуття чемпіонства нам треба було виграти 11 матчів поспіль. Я говорю президенту: «Ми це зробимо!». І ми це зробили – ми виграли те чемпіонство. Це було неймовірно.

– Якщо говорити про Азербайджан, Казахстан і білорусь... З Габалою ми не змогли стати чемпіонами, але змогли добитися хороших результатів у єврокубках. Ми два роки кваліфікувалися до групового етапу Ліги Європи. Це була неймовірна радість.

– Можна впевнено сказати, що найзнаковішим для вас все ж стало чемпіонство у Латвії з Вентспілсом?

– Так. Саме це чемпіонство було емоційним. Коли ми завоювали золото з Астаною... Ну, ви розумієте, Астана й без мене була чемпіоном. Для них це звичне діло. Туди я приходив підтримувати ту планку, яка вже була поставлена. Той сезон був важким, але коли Астана стає чемпіоном – це нікого не дивує.

Що стосується солігорського Шахтаря. Так для них це теж було довгоочікуване чемпіонство, це правда. Ви пам'ятаєте, що я змінив на посаді головного тренера тієї команди Юрія Миколайовича Вернидуба! Тому, той рік ми разом здобули це чемпіонство!