Екс-голкіпер збірної України: «Це були фантастичні преміальні»

В 2009 році збірна України, основним воротарем якої був Ігор Левченко, в Донецьку була поза конкуренцією на юнацькому чемпіонаті Європи, перемігши в фіналі англійців - 2:0.

Проте цей кіпер привернув нашу увагу своїм виступом в 2019 році за шведську «Ескільстуну» й в бесіді з кореспондентом Sport.ua він оцінив шанси збірних України та Швеції в півфіналі плей-оф кваліфікації ЧС-2026, який відбудеться в березні:

– Попередній сезон - 2018 року, я провів в фінському «Марієгамні» й коли мені запропонували перейти до «Ескільстуни», то швидко дав згоду. І не тому, що я якийсь футбольний пілігрим й колекціоную команди. Просто був переконаний, що це для мене черговий виклик, бо рівень шведського чемпіонату вищий, ніж фінського.

– Не прогадали, адже «Ескільстнуна» за підсумками сезону змушена була покинути елітний дивізіон?

– Гріх нарікати. Чемпіонат Швеції проходив дуже цікаво, його родзинкою була відсутність гегемонії 1-2 клубів. Досить сказати, що на місце на п'єдесталі пошани реально претендував квартет команд, а щоб уникнути пониження в класі відчайдушно боролися відразу п'ять учасників.

– Який стиль був притаманний представникам чемпіонату Швеції?

– Не можу сказати, що англійський, як на клубному рівні в Фінляндії чи Ісландії. Практично всі команди діяли з акцентом на атаку з трьома нападниками попереду. Це подобалося численним вболівальникам, тим паче, що футболісти не шкодували себе в єдиноборствах.
До речі, збірна Швеції, в складі якої переважно легіонери, також намагається грати комбінаційно, з використанням флангів. Ось чому важливо ускладнити скандинавам контроль м'яча, вміло діяти при підстраховці, інакше можуть бути неприємності.

– Те, що українська збірна буде в ролі номінальних господарів може стати в нагоді?

– Складно сказати, бо шведські вболівальники з задоволенням супроводжують свою збірну за кордон й дуже активні.

– Тоді завдяки чому підопічні Сергія Реброва можуть змусити зійти з дистанції шведів?

– Я думаю, що можуть допомогти бійцівські якості. Ще коли виступав за «Ескільстуну», то звернув увагу на те, що коли тодішнім лідерам «Юргордену», «Мальме», Хаммарбью, ФК АІК ті ж аутсайдери чинили впертий опір, то вони далеко не завжди добивалися зламу.

Ось чому, коли наші хлопці в березні продемонструють характер, бажання перемагати в кожному ігровому епізоді, то все може закінчитися добре. До речі, в 1/8 фіналу чемпіонату Європи в Глазго в 2021 році також багато фахівців віддавали перевагу шведам, проте це не перешкодило українцям в компенсований час схилити шальки терезів на свій бік. То чому б не повторити? Хоча зі шведами треба бути насторожі, в їх лавах є дуже сильні виконавці: Дьокереш, Ісак, Ліндельоф, Кулушевскі.

– В Швеції ти затримався тільки на рік. Чому?

– Незважаючи на виліт з еліти й ставку на місцевих молодих вихованців, мені запропонували новий контракт на три роки. Але я вирішив продовжити кар'єру в батумському «Динамо» з Грузії й, мабуть, прогадав.

– Свого часу ти подавав неабиякі надії, але не можеш похвалитися постійною ігровою практикою. На перешкоді були травми?

– Ні, лише в своїй останній команді - першоліговому «Хусті» не обійшлося без пошкодження спини. Швидше всього, так і не знайшов свого тренера, команду, не мав агента, який би займався моїм працевлаштуванням, десь є й моя вина… Як бачите, всього потроху.

– Мабуть, саме та історична перемога на юнацькому чемпіонаті Європи й зараз перед очима?

– Маєте рацію. Тоді перед фінальним матчем більшість експертів віддавали перевагу англійцям, в складі яких феєрили Тріппьє, Вокер, Велбек, Дрінквотер - майбутні «зірки». Але наш головний тренер Юрій Калітвінцев показав себе не тільки сильним тактиком, але й неабияким мотиватором. Пригадується, він говорив, що в Англії - талановита збірна, але ж ми граємо вдома, за нами - Україна й такий історичний шанс підкорити вершину не можна упустити.

В це важко було повірити, проте ще в першому таймі після точних ударів Гармаша та Коркішка ми фактично зняли з порядку денного питання про чемпіона.

– Окрім золотої медалі тобі щось ще нагадує про той злет в Донецьку?

– Ще були преміальні: 500 тисяч доларів на команду. Для нас, 18-річних хлопців це були фантастичні гроші, щось неймовірне.