Французький тренер вивів Гаїті на ЧС, хоча жодного разу не був у цій країні

Рано вранці 19 листопада за київським часом у світовому футболі сталася достатньо цікава подія – на чемпіонат світу з футболу зуміла кваліфікуватися збірна Гаїті. Причому «гренадерам» вдалося це зробити уперше за більш ніж півстоліття, оскільки в останній (і єдиний) раз гаїтяни грали на мундіалі у 1974 році, коли потрапили в «групу смерті» із Польщею, Аргентиною та Італією, прогнозовано зайнявши в ній останнє місце і не зумівши набрати жодного очка (різниця м'ячів склала 2:14, причому забити «гренадери» зуміли по одному разу у ворота аргентинців та італійців, а ось полякам програли найбільш розгромно і в суху – 0:7).

Зі сторони вихід збірної Гаїті на ЧС-2026 здається черговим «банальним подвигом» на кшталт того, який вже змогли створити національні команди Кюрасао або Кабо-Верде, але... Насправді історія кваліфікації «гренадерів» на мундіаль у США, Канаду та Мексику значно складніша, передусім, навіть чисто у психологічному плані. Аби зрозуміти це, достатньо було побачити перші кадри того, як святкували вихід на ЧС-2026 футболісти збірної Гаїті разом зі своїми вболівальниками. Робили вони це на стадіоні в Кюрасао, де отримали тимчасовий притулок, не маючи можливості проводити домашні матчі у рідній країні, яка живе в атмосфері бойових дій та терору…

View this post on Instagram

A post shared by beIN SPORTS USA (@beinsportsusa)

За 800 кілометрів від Віллемстада, де проходив поєдинок між збірними Гаїті та Нікарагуа, уболівальники «гренадерів», перебуваючи на батьківщині, вийшли на вулиці, забувши на якийсь час про жахіття усього того, що відбувається довкола них. Атмосфера єдності та гордості за своїх футболістів на якийсь час, здавалося б, захлеснула всю націю, яка просто хотіла відсвяткувати успіх своїх футболістів, більша частина яких давно, а деякі взагалі ніколи, не ступали на рідну землю.

Ніколи не був на Гаїті і той, хто допоміг гренадерам повернутися на чемпіонат світу – головний тренер цієї команди. 52-річного француза Себастьєна Міньє було призначено коучем національної команди Гаїті 8 березня 2024 року. До цього він чимало поїздив по світу, працюючи із різними клубами та збірними у Франції, Омані, ДР Конго, Того, Кенії, Екваторіальній Гвінеї, Камеруні. Десь Міньє був помічником головного тренера, десь – повноцінним наставником. Але ніде раніше, до досвіду на Гаїті, француз однозначно не стикався із такими умовами, які є елементом нормальності для нинішніх «гренадерів».

«Мені передавали інформацію про футболістів телефоном, тому я керував командою виключно віддалено», – зізнався Міньє.

Іншого вибору у француза банально не було, тому що грати у футбол на Гаїті наразі просто неможливо. Із 2021 року, коли в країні розгорілася війна банд, яка швидко поглинула столицю держави Порт-о-Пренс, «гренадери» вимушено проводять свої номінально домашні матчі в інших країнах. Їхній домашній стадіон був захоплений злочинними угрупованнями, які перетворили його, як передають ті, кому вдалося побувати в цій країні, на «фортецю жаху», де футболом більше навіть і не пахне, а сама споруда є не спортивним, а військовим об'єктом.

Через військові дії та насильство понад мільйон гаїтян були змушені покинути країну, утікши звідти у пошуках кращого життя та часто натикаючись на антиміграційні стіни, збудовані урядами Сполучених Штатів Америки та Домініканської Республіки – найближчими найбільш благополучними сусідами Гаїті. Тому зовсім не дивно, що кілька днів тому гаїтяни так щиро раділи футбольним успіхам своєї національної команди, забувши хоч на якийсь час про ту «нескінченну історію жахів» – характеристику, яка фігурувала у звітах офіційних осіб ООН, котрі саме так описували ситуацію, що склалася останні чотири роки на Гаїті.

Qué bonito es que un país tan sacudido como lo es Haití tenga ni que sea un pequeño respiro de paz y celebración gracias al fútbol ⚽️🇭🇹❤️pic.twitter.com/9V6Ij9bjLu

— El Atlas de Brazalete (@AtlasBrazalete) November 20, 2025

Востаннє, станом на поточний момент, національна збірна Гаїті з футболу проводила домашній матч на рідному стадіоні ще у березні 2021 року. Це був поєдинок проти команди Белізу, який був затьмарений скандалами та напруженою атмосферою ще до свого початку. Справа в тому, що автобус із гостями в якийсь момент виявився повністю оточений озброєними людьми, дії яких було дуже важко передбачити. Зіткнувшись із цим, футболісти збірної Белізу відмовилися від передматчових активностей, не вийшли на тренування, віддавши перевагу тому, щоб відсидітися до початку гри у готелі й не залишати його аж до моменту виїзду на матч. Програвши «гренадерам» із рахунком 0:2, національна команда Белізу майже миттєво погрузилася в автобус, прибула до аеропорту та оперативно залишила територію Гаїті.

З того часу ситуація лишень роздмухувалася й погіршувалася. У листопаді 2024 року озброєні банди почали обстрілювати літаки, що йшли на приземлення, фактично відрізавши Гаїті від решти світу. У цьому пеклі й досі мешкає чимало цивільних, у тому числі і родичі нинішніх гравців національної збірної. Наприклад, 21-річний Луїсіус Дідсон, забитий м'яч якого фактично і став вирішальним для Гаїті в аспекті виходу на ЧС-2026, принісши перемогу над Нікарагуа, виходив на поле, продовжуючи думати про власну родину, котра все ще мешкає на Гаїті, хоча сам Дідсон залишив країну ще більше семи років тому, встигнувши пограти за «Хобро» та «Оденсе» у Данії, а з літа нинішнього року виступає за «Даллас» у північноамериканській MLS.

«Люди тікають з Гаїті, там майже усе закрите, а насилля, яке триває, просто шалене», – заявив Дідсон, закликавши світове співтовариство допомогти покласти цьому жаху кінець.

Слова Дідсона не є випадковістю. Як пише закордонна преса, серед гравців національної збірної Гаїті існує чітка ідея виступити із мирною промовою, скориставшись фактом потрапляння на ЧС-2026 та підвищеною увагою до «гренадерів». Мир та спокійне життя на Гаїті – це куди більша мрія для тамтешніх футболістів, аніж можливість уперше за 52 роки зіграти на чемпіонаті світу.

Футболістів «гренадерів» надихає приклад Дідьє Дрогба, котрий у 2005 році взяв у руки мікрофон, став на коліна в роздягальні і, будучи у прямому ефірі низки телеканалів, виголосив промову, буквально благаючи щодо припинення вогню в його країні. І це спрацювало: якимось дивом футбол допоміг зупинити, нехай і тимчасово, громадянську війну в Кот-д'Івуарі, яка розколола країну на мусульманський північ та християнський південь.

Тому зараз гаїтяни шукають таку саму «магію», ту силу, яка виходить далеко за межі гри у футбол. Зрештою, в цьому, мабуть, і полягає справжня суть чемпіонату світу: він не тільки існує для того, аби приносити футболістам трофеї, а цілим народам – радість та щастя, але й безумовно необхідний та важливий, аби підсвічувати куточки земної кулі, охоплені сьогодні справжньою темрявою та такі, що потребують допомоги…

Довідка з Вікіпедії:

Війна банд на Гаїті – збройний конфлікт на території Гаїті між різними бандами та урядовими військами, що розпочався 7 липня 2021 року. Війна почалася із вбивства президента Гаїті Жовенеля Моїза. 2 жовтня 2023 року було схвалено резолюцію 2699 Ради Безпеки ООН, яка дозволяє проведення «багатонаціональної місії з підтримки безпеки» під керівництвом Кенії на Гаїті. До 2024 року війна велася між двома основними угрупованнями та їх союзниками: «Революційними силами G9 та їх союзниками» (FRG9 або G9) та «G-pep». Однак у лютому 2024-го дві ворогуючі банди сформували коаліцію «Viv Ansanm», яка виступила проти уряду та місії ООН.

У березні 2024 року столицею Гаїті Порт-о-Пренсом прокотилася хвиля бандитського насильства, метою якої було домогтися відставки виконувача обов'язків прем'єр-міністра Аріеля Анрі. Це призвело до штурму двох в'язниць та звільнення тисяч ув'язнених. Ці та наступні напади на різні державні установи змусили уряд Гаїті оголосити надзвичайний стан та запровадити комендантську годину. Зрештою Анрі пішов у відставку, а його місце зайняв Гаррі Коніль.

Станом на 11 червня 2025 року, близько 1,3 мільйона людей стали біженцями через воєнний конфлікт і близько 20 тисяч людей загинуло.