Момент, заради якого Реброва кликали до збірної, настав. Іншого вже не буде

26 березня 2023 року збірна України розпочала відбірковий цикл за право зіграти на чемпіонаті Європи-2024. Цього дня «синьо-жовті» на виїзді зіграли проти збірної Англії, якій поступилися практично без будь-яких надій на позитивний результат – 0:2. Примітним цей поєдинок став завдяки тому, що в ньому Україна фактично грала без головного тренера, оскільки на чолі команди тимчасово опинився коуч ледве не усієї вертикалі тогочасних збірних Руслан Ротань. Цей фахівець не мав жодних перспектив стати біля «керма» національної команди на постійній основі, а тому й чекати якихось чудес від «синьо-жовтих» в Англії не доводилося.

Вже тоді, наприкінці березня 2023 року, було зрозуміло, що Українська асоціація футболу фактично вирішила пожертвувати матчем проти Англії на виїзді заради того, аби згодом призначити коучем національної команди Сергія Реброва. Триразовий чемпіон Угорщини, дворазовий чемпіон України та чемпіон ОАЕ на той час якраз допрацьовував до логічного завершення свій контракт із «Аль-Айном», після чого вже дав свою згоду на те, щоб прийняти «синьо-жовтих». Призначити Реброва у березні 2023-го УАФ не мала жодної можливості, оскільки довелося б платити величезну компенсацію арабам, які не побажали відпускати Сергія до закінчення термінів трудової угоди. Тому й довелося грати з Англією із де-факто тимчасовим коучем, адже усі дуже й дуже чекали на Реброва...

Остання фраза зовсім не є перебільшенням. На той момент Ребров справді бачився переважній більшості вітчизняних експертів та вболівальників ледь не футбольним месією. Від Сергія чекали великих звершень одразу, але на Євро-2024 Україна кваліфікувалася лишень через плей-офф, куди потрапила завдяки виступу у Лізі націй-2022/23 – турнірі, де збірна брала участь ще без Реброва.

На непросте потрапляння на Євро-2024 тоді заплющили очі. Воно й зрозуміло: у суперниках по відбору в нашої команди були Англія та Італія, причому останню ми пропустили уперед тільки за додатковими показниками, оскільки очок із апеннінцями набрали порівну. Та й непризначений пенальті на Мудрику на останніх хвилинах очного поєдинку виглядав очевидною індульгенцією для тренерського штабу Реброва – мовляв, знову нас засудили у найважливіший момент.

На самому Євро-2024 українці, безумовно, зганьбилися по повній – посіли останнє місце у групі, яка була, мабуть, найрівнішою та найпростішою на турнірі (Бельгія, Україна, Словаччина, Румунія). Однак загалом особливих сумнівів у тому, що Ребров продовжить свою роботу, тоді не виникало. Та й сам тренер чітко зазначав, що не має наміру йти у відставку, а збирається «рухатися далі».

Фактично після провалу на Євро-2024 стало очевидним – головне завдання Реброва полягає у тому, щоб вивести національну збірну, лише вдруге у її історії, в фінальну частину чемпіонату світу-2026, розіграш якої відбудеться на полях США, Канади та Мексики. Але й тут із жеребом на стадії кваліфікації якось одразу не залагодилося, адже у суперники до нас потрапили не тільки азербайджанці та ісландці, а й титуловані французи, котрі, що було зрозуміло одразу ж, свого не втратять. Кіліан Мбаппе та його партнери можуть скільки завгодно «косячити» у менш відповідальних поєдинках, проте гравці такого рівня чітко усвідомлюють, що означають для їхньої кар'єри та здатності заробляти в майбутньому великі гроші турніри рівня чемпіонатів світу.

Тому давайте не будемо судити збірну України надмірно суворо за дві поразки від Франції у цьому відборі – 0:2 та 0:4. Тим паче, що в останньому випадку Ребров навіть спробував показати усім нам якусь домашню роботу, вперше більш ніж за рік зігравши в ультразахисній манері та із тактикою у три центральних захисники. Експеримент не вдався, однак і спускати за нього усіх собак на тренерський штаб навряд чи варто – тут саме той випадок, коли краще було спробувати, аніж виходити із відкритим забралом лише з ілюзорною надією на нестачу мотивації у суперника, який того вечора вирішував завдання щодо остаточного виходу на ЧС-2026.

Набагато гірше, що Україна розтринькала свої очки в іншому матчі – зіграла у вересні внічию на виїзді проти Азербайджану (1:1). Саме через цей результат тепер перед вирішальною зустріччю групового раунду проти Ісландії «синьо-жовті» змушені працювати виключно на один результат – перемогу, оскільки за будь-якого іншого результату у плей-офф за право поїхати на ЧС-2026 гратимуть ісландці.

Матч проти Ісландії, по суті, перетворюється для збірної України на момент істини. Для самого Сергія Реброва це є моментом, заради якого цього фахівця й кликали у національну команду. Заради якого на нього чекали, фактично віддаючи без бою та ідей перший матч відбору на Євро-2024 проти Англії. Заради якого до збірної не покликали інших вельми гідних та заслужених за мірками вітчизняного футболу фахівців – Вернидуба, Григорчука, того ж Маркевича, врешті-решт, якого багато хто й досі, як колись самого Реброва, вважає ледве не нашим футбольним месією…

Саме матч проти Ісландії, а не потенційна фінальна баталія у плей-офф за право зіграти на ЧС-2026, стає для Реброва горезвісною ситуацією «або пан або пропав». Адже у стикових матчах завжди можна буде списати невдачу на конкретний епізод, момент, ситуаційні кадрові проблеми. Там усе вкрай швидкоплинне. А ось по відбірковому турніру складніше – тут тобі завжди пригадають конкретний матч (читай, осічку в Азербайджані), який стратегічно і призвів до невдачі. Іншими словами, провал у кваліфікації куди болючіший для тренера, оскільки він демонструє його нездатність «грати у довгу», вирішувати не миттєві завдання, а реалізовувати стратегічні плани. Це те, чим від решти завжди відрізняються по-справжньому серйозні та маститі наставники – такі, до когорти яких більшість із нас завжди безапеляційно зараховувала й Сергія Реброва до моменту його приходу на пост коуча національної збірної.

Тому саме зараз у кар'єрі Сергія Реброва в збірній України настає переломний момент, який покаже, чи зуміє цей наставник зберегти обличчя і статус успішного коуча як мінімум в очах вітчизняної футбольної спільноти. «Проліт» повз плей-офф ЧС-2026 стане значно серйознішим провалом для нашої збірної, аніж потенційний виліт вже на тій стадії. Адже одна справа – оступитися у фіналі, а зовсім інша – навіть не дістатися до нього, тільки й лепечучи, що було б, якби…

Перша зустріч України та Ісландії у цьому відборі показала, що наш суперник загалом не є непереборною перешкодою. З цією командою можна та треба грати, причому робити це вже не так, як у Франції, з експериментами і без ударів по воротах, а з позиції сили. Тобто «синьо-жовті» в неділю мають кардинально перебудуватися й показати абсолютно інший футбол, починаючи із тактики та завершуючи психологією. Сергію Реброву належить тотально змінити мислення своїх підопічних, аби ті здивували Ісландію на повну, довівши, що 0:4 від Франції були тільки невдалим вечором, який трапляється у всіх збірних, навіть найвидатніших та найтитулованіших.

Якщо це Реброву вдасться, то жодних питань до тренерського штабу загалом вже не буде. Навіть без урахування того, як складеться плей-офф європейської кваліфікації на ЧС-2026. Просто свій мінімум наставник виконає – підтвердить статус та об'єктивний рівень, який полягає у тому, що із національною командою на кшталт нинішньої нашої потрібно брати участь на таких стадіях відбору. Кращий результат (пряма путівка до США, Канади та Мексики) став би стрибком вище голови, а гірший – беззаперечним і безапеляційним провалом, що навіть не потребує додаткових пояснень.

Тож матч з Ісландією стане не тільки чудовим лакмусом здібностей наших нинішніх футболістів національної команди, а також їхнього бажання реально битися і віддавати за свою країну усі сили на полі, а й послужить ним для усього тренерського штабу на чолі із Ребровим. Більше жодних виправдань бути не може. Жодних пом'якшуючих факторів. Жодних спроб підстелити «соломку», щоб не було так боляче падати. Лише конкретний результат у форматі «тут і зараз». Чи це не найпрекрасніше, що може бути у спорті? Є конкретний виклик та твоя здатність його подолати, підтвердивши статус найсильнішого. Здається, це той самий драйв та мотивація, якої часто так не вистачало цій версії збірної України на чолі із цим головним тренером. Що ж, дерзайте та доводьте. І якщо у вас все вийде, то тільки тоді ви зможете позбавити себе критики – об'єктивної, зрозуміло, а не тієї міфічної, якою ви любите часом прикриватися у маніпулятивних інтерв'ю…