Динамо перевершило себе, а Шахтар перевершив Брейдаблік

Здавалося, що ще потрібно для повноти відчуттів: уперше за вічність «Шахтар» і «Динамо» здобули синхронні перемоги в основному раунді єврокубка. Радуйся, країно, бо незрозуміло, коли ще така одностайність буде.

Але якщо зовсім відверто, то радіти по-справжньому і не вдається. І річ не тільки в тому, що в країні війна, якій кінця краю не видно, тому дуже важко знаходити привід для позитивних емоцій. Зараз начебто й привід знайшовся, але справжньої радості й немає. Бо хотілося більшого. Це я насамперед про «Шахтар» говорю.

Що ж щодо «Динамо», то начебто гріх скаржитися після того, як команда виграє 6:0. Справді, що тобі ще потрібно, моя шкідлива туга? «Не до кінця задоволений діями Динамо у перші п'ятнадцять хвилин. Ми не маємо права так помилятися». Це не я сказав. Це сказав головний тренер «Динамо» Олександр Шовковський.

І не для красного слівця сказав. Коли в самому дебюті зустрічі Тимчик проґавив Праньїча, і якби не підстраховка від Михавка, і якби рахунок став 0:1, тобто, якби знову динамівці розпочали матч так, як вони зазвичай починають на євроарені – з пропущеного гола у самому дебюті, то я не виключаю, що підсумковий рахунок був би дуже іншим. Особливо, якби суперник був хоча б трохи вищий за класом.

Напевно, щось сидить там у динамівських душах, коли вони грають у єврокубках. Чи то страх помилитися, чи страх висоти. Чи усвідомлення, що їм ще дуже далеко до колишньої слави цього клубу. Тут можна вкотре перефразувати вже легендарну фразу Дениса Попова.

Але добре те, що добре скінчилося. «Зриньски» виявився командою рівня останнього рядка чемпіонату України. Може, у чемпіонаті Боснії та Герцеговини ця команда й топ, але за фактом – не дуже, відверто кажучи. І навіть такий крутий у недалекому минулому захисник збірної Хорватії Ігор Штимац, який зараз керує цією командою, навряд чи може поставити їй круту гру в обороні, бо підручний матеріал – так собі.

Але нам що до проблем Штимаца? Нам нічого. Ми за своїх раді. Навіть якщо в душі у наших і сидить цвяхом усвідомлення остраху висоти.

А ще хотів би процитувати Влада Кабаєва: «Впіймав себе на думці: краще ми далі кожен матч вигравали б по 1:0, а не сьогодні 6:0». Я себе теж на аналогічній думці спіймав.

Безумовно, це дуже добре, що виграли з таким рахунком, серйозно підкоригувавши різницю забитих та пропущених. Та що там казати – якщо вже сам Бленуце забив, то можна на свято замовляти не лише повітряні кульки, а й клоунів. Хоча цей факт – забитий гол Бленуце – вкотре підтверджує рівень нинішнього опонента.

Але ми відразу домовилися, так би мовити, на березі, що жодним чином не применшуватимемо значення перемог наших команд на євроарені. Тим більше, якщо ця перемога – у топ-п'ятірці крупних. Але все-таки дуже хотілося б, щоб цей динамівський сплеск не був випадковістю. Нехай далі перемагають. Нехай по 1:0. Аби соромно не було. Дивишся, там і страх висоти пройде.

Якщо від «Динамо» я більше не очікував у цьому турі, отже, динамівці мене приємно здивували, незважаючи на всі нюанси та шорсткості, то ось від «Шахтаря» точно очікував більшого. Тому що суперник «гірників», на мій погляд, ще слабкішого рівня, ніж «Зриньски». Це рівень першого суперника «помаранчево-чорних» у нинішній єврокубковій кампанії – фінського «Ільвеса». А це означає рівень навіть не аутсайдера УПЛ, а рівень нашої першої ліги.

І ніхто мене не переконає, що це не так. Швидше навпаки: дії «Брейдабліка» у матчі проти чинного бронзового призера УПЛ наочно продемонстрували ігрову бідність цього ісландського колективу.

Проте, натомість, проти такої посередньої команди команда Арди Турана зіграла, м'яко кажучи, не найкращим чином. І мені особисто до лампочки шахтарські більш ніж вісімдесят відсотків володіння м'ячем у цій грі, бо володіння це було насамперед холостим. І нагадувало за змістом період пізнього Марино Пушича, коли хтось у ліс, а хтось по дрова.

Так, я не очікував у цій грі від донеччан емоційного сплеску, як у другій серії «класичного». Не знайшовся у складі «Брейдабліка» якийсь Поповссон, який назвав би нинішніх донецьких бразильців пародіями. А якщо не знайшовся, то нинішні донецькі бразильці і не дозволяють собі зайвий раз корячитися. І спробуй їх розібрати, чи пародії вони на Марлоса і компанію, чи все ж таки справжні чарівники м'яча.

Окрім прочухана у перерві – було видно, як з перших хвилин другого тайму «гірники» ожили – я й не побачив у цій грі впевненої, а головне – досвідченої «руки» Арди Турана. Якісь невиразні штрихи від турецького тренера.

Він спробував зіграти з двома форвардами, але спроба виявилася невдалою. В активі Еліаса та Мейреллеша – лише один удар на двох у першому таймі. І це проти опонента, який і не думав вибігати в контратаки, хаотично захищаючись усім складом.

І ось проти такого відверто слабкого суперника «Шахтар» навіть не намагався грати один на один. Тобто не намагався обігравати. Все те ж холосте володіння м'ячем. Аби «набити» собі вищий індивідуальний показник ТТД.

Динаміки гри у «Шахтаря» не було, цілісності гри – також не виявилося. Щось почало змінюватися на краще в другому таймі, вже після того, як «Брейдаблік» повністю видихся, і після того, як Туран провів чоловічу розмову в роздягальні.

І пресинг з'явився, і рух. А чому цього всього не було у першій половині гри? Заощаджували сили на «Полтаву»? Чи досі у пошуках своєї гри?