Патріот, герой мундіалю та земляк Срни: історія тренера Зрінськи

Матеріал підготовлено за підтримки титульного спонсора ФК Динамо (Київ), букмекера GGBET. GGBET став партнером «Динамо», щоб розділяти кожен іспит київської команди і драйвити український футбол разом. Саме з цього народжується GG-досвід, який букмекерський бренд прагне дарувати вболівальникам.

Київське Динамо вперше в своїй історії проведе поєдинок з боснійським клубом Зрінськи в третьому турі Ліги конференцій.

Срібний призер чемпіонату Боснії і Герцеговини не може похвалитися гучними іменами у складі, втім на тренерському містку клуб має по-справжньому знакову постать – Ігора Штімаца.

Хорватський спеціаліст пройшов яскравий футбольний шлях, і його кар’єра заслуговує на окрему увагу. Пропонуємо згадати історію Штімаца від її витоків.

Земляк Даріо Срни або місто, що виховало чемпіонів

Ігор Штімац з’явився на світ у 1967 році на території тогочасної Югославії у невеличкому містечку Меткович, що став колискою відомих хорватських спортсменів. Найвідомішим земляком Штімаца для українських фанатів є колишній гравець, а нині працівник Шахтаря, Даріо Срна, шлях якого не раз перетинався з Ігорем.

Футбольних вихованців з Метковича більше ніж достатньо, але справжній гуркіт слави місто отримало завдяки гандболу. Саме вихідці звідси піднімали Хорватію на вершину Олімпійських ігор: Патрік Чавар і Владімір Ельчич (золото 1996), Нікша Калеб і Давор Домінікович (золото 2004), Іван Чупич (бронза 2012). Штімац не привіз олімпійського золота, як деякі його земляки, проте Ігор віддав всього себе ідеї прославлення Хорватії та його народу.

Перші кроки у футболі Штімац зробив у місцевій команді Неретву – дебют у 16 років, перші виступи в лізі Югославії та безмежний потенціал. Своїми якостями Ігор швидко привернув увагу відомого клубу Хайдук Спліт, який забрав до себе юнака та оформив подвійну реєстрацію, дозволивши Штімацу періодично виступати за рідний клуб з Метковича.

Футбольний шлях Ігора отримав новий вектор розвитку після виклику до лав молодіжної збірної Югославії на чемпіонат світу U-20 в 1987 році. Тодішнє золоте покоління югославів тріумфально виступило на мундіалі в Чилі, пройшовши весь шлях без поразок. У фіналі команда разом зі Штімацом переграла Західну Німеччину, спочатку зігравши внічию (1:1), а згодом перегравши суперника по пенальті – 5:4. Ігор виконав свою роботу в захисті бездоганно, так ще й двома голами встиг відзначитися – саме його забитий м’яч на 70-й хвилині вибив з півфіналу НДР та привів команду до фіналу.

Виступ збірної Югославії U-20 на молодіжному чемпіонаті світу не лише приніс своїй країні трофей, а ще відкрив нових футбольних зірок: разом з Штімацом свій вклад у перемогу вклали Звонімір Бобан, Предраг Міятович, Роберт Просенічки та Давор Шукер, який забив найбільшу кількість голів за збірну на турнірі (6).

Шанс у Хайдуці, підйом в Іспанії та англійський розквіт

Національний успіх Ігора підштовхнув керівництво Хайдука довіритися молодому захиснику та дати йому шанс в основній команді. Повернувшись з оренди з Динамо Вінковци Штімац закріпився в Хайдуці, доклавши зусиль до майбутніх перемог. Ця команда не лише відкрила для нього двері у дорослий футбол, а ще й принесла єдині клубні нагороди.

Відданість та старання спочатку привели Ігора до капітанської пов’язки в Хайдуці, а далі – новий етап життя: Штімац вперше залишив рідні землі та полетів до Іспанії, де з 1992 по 1994 роки представляв Кадіс.

Але перший млинець – нанівець. Кадіс вилетів з Ла Ліги вже в перший сезон Ігора за кордом. Штімац намагався повернути команду до еліти, регулярно граючи в основі, проте вийти з Ла Ліги 2 Кадісу було не під силу.

Відчувши смак іноземного футболу, Ігор вирішив не засиджуватися в Хайдуці: він відіграв сезон 1994/95 в сплітському клубі та розпочав пошуки продовження кар’єри. На Ігора вийшов англійський Дербі, який шукав подібного гравця до себе в захист. Штімац довго не роздумував – контракт підписано, трансфер оформлено.

Англійський стиль гри остаточно сформував Ігора, який зі зростом 1.88 метрів і пробити головою міг, і в підкат стрибнути, і поборотися з нападником. Такий кремезний і впевнений у собі захисник швидко став на вагу золота для клубів Прем’єр-ліги. Тому Ігор пішов на підвищення та домовився про перехід з Вест Гемом, який після п’ятого місця в чемпіонаті повірив у потрапляння до топ-3 та підсилив склад.

Два роки Ігора за молотобійців промайнули доволі швидко, проте не зовсім успішно. Вест Гем за цей час жодного разу не повторив досягнення сезону 1998/99, а в Кубку УЄФА той й зовсім вилетів у другому колі від Стяуа.

Усвідомивши, що його найкращі футбольні роки залишилися позаду, Штімац зробив доволі символічний крок: він повернувся до рідного Хайдука. Після одного сезону в свої 34 роки Ігор пішов з футболу, повісивши бутси на цвях.

Хорватська мрія – за крок до фіналу

Маючи на своїй поличці золото разом з молодіжкою Югославії, Ігор так і не мав у своєму активі дебюту за основну команду. Причини прості – незалежність Хорватії, війна, розпад Югославії.

Кольори національної команди Хорватії Штімац захищав доволі регулярно, зігравши в свій пік зі збірною на чемпіонаті Європи-1996 та чемпіонаті світу-1998, де не пропустив жодного поєдинку. На обидвох турнірах Хорватія із золотим поколінням показала високий результат, але мундіаль у порівнянні з Євро завершився для команди історично.

Чемпіонат світу пройшов під іменем партнера Ігора – Давора Шукера, який знову запалював у складі зі Штімацом: легендарний нападник навіть виграв золоту бутсу, забивши шість разів. Збірна Хорватії про себе заявила, та ще й як, вибивши в 1/4 фіналу збірну Німеччини. Тоді бундестім на чолі з капітаном Юргеном Клінсманном не реалізував свого та пролетів з рахунком 0:3. Після такого фурору залишалося лише сподіватися, що хорватська команда на емоціях зможе здолати й Францію, але галльські півні на домашньому турнірі поступатися не збиралися – 2:1. Французи йшли у фінал, де знищили Бразилію, а Хорватія з розбитою мрією залишилася осторонь. Єдиною втіхою після такого стала перемога в матчі за бронзу, хорвати втримали результат проти Нідерландів (2:1) та повернулись додому героями.

Як і для багатьох футболістів, останній матч за збірну став для Ігора завершальним акордом його кар’єри. Віковий захисник вийшов у стартовому складі на товариську гру проти Болгарії, проте витримати всі 90 хвилин вже було не під силу – тому заміна після першого тайму і крапка в його історії.

Балотування в президенти, поїздка до Індії та президентство

Від футболу Ігор відмовлятися не захотів, навіть не розглядав можливість відпочинку. Закінчивши виступи, Штімац перейшов до роботи спортивним директором Хайдука. Про тренерську діяльність Ігор не замислювався, але доля підкинула можливість в 2005 році покерувати командою.

Ідея тренерства зародилася в головні Ігора, тому ексзахисник взявся до роботи в Чибалії. Між тренерською діяльністю Ігор вирішив спробувати себе в інший ролі. У 2007 році він став президентом Асоціації гравців першої ліги Хорватії, згодом опинився на посаді віцепрезидента Федерації футболу. Ігор навіть балотувався в президенти футбольної асоціації, але в голосуванні поступився Влатку Марковичу, з яким були натягнуті стосунки.

Крок за кроком рухався Штімац, набуваючи досвід: пропрацював чотири сезони, змінив команду, а потім – дзвінок від збірної.

Про таке лише можна мріяти – герой збірної Хорватії тепер тренуватиме молоде покоління. Але казка завершилася, хоча почалася дуже солодко. Ігора було звільнено, коли збірна в останніх чотирьох турах кваліфікації до ЧС-2014 не здобула жодної перемоги. Штімаца залишили поза мундіалем, а на його місце поставили Ніко Ковача.

Подальші клуби Ігора стали перевалочними пунктами для нього. Ні в хорватському Задарі, ні в ірландському Сепахані, ні катарському Аль-Шаханії коуч не протримався бодай рік.

Взявши дворічну паузу, Ігор вирішив відсторонитися від футболу та переосмислити пройдений шлях. Тривалий відпочинок повернув йому віру в те, що в міжнародному футболі він ще не сказав свого останнього слова. Саме тому Штімац прийняв рішення очолити збірну Індії.

Цей період кар’єри мав як і негативні, так і позитивні моменти: під керівництвом Ігора збірна не пробилася на чемпіонат світу-2022, проте команда вперше на той час двічі кваліфікувалися до Кубку Азії АФК. Ще більше радості місцевим вболівальникам принесла друга в історії перемога в Міжконтинентальному кубку та два поспіль тріумфи в чемпіонаті SAFF. Наскільки б ці успіхи голосно не звучали, варто зробити одну ремарку: в обох турнірах брали участь чотири й менше команд.

Погубив тренера провал у кваліфікації на ЧС-2026: як тільки збірна Індії знову втратила шанс потрапити на перший мундіаль, Ігора відправили в відставку. Хорватський спеціаліст знову вирішив обдумати свої кроки та призупинив тренерство на один рік.

Місцем повернення до роботи став Зрінськи, який Штімац очолив влітку 2025 року. Аналізувати роботу тренера поки рано, бо не так і багато часу пройшло. Але наразі Зрінськи йде другим у чемпіонаті та намагається нав’язувати боротьбу в єврокубках.

Патріот, що не боїться сказати

Ігор Штімац добре розуміє ситуацію українців. Хорватський тренер пережив війну на власній землі, тому його позиція щодо національної боротьби завжди була чіткою та прямою. Одним із найбільш відомих епізодів його кар’єри став конфлікт із сербським футболістом Сінішею Міхайловичем, який виник на тлі війни за незалежність Хорватії.

Хайдук зустрівся з Црвеною Звездою в Кубку Югославії і цей матч показав справжню ненависть між країнами. За теорією, Ігор побажав смерті сім’ї Сініші в Борово, що спонукнуло серба мститися на футбольному полі. Обидва футболісти забули про все та намагалися вбити одне одного прямо на полі.

Така поведінка призвела до одного: матч для Штімаца та Міхайловича достроково завершився червоною карткою. Хайдук здобув мінімальну перемогу, а Ігор з Сінішою розпалили нову ворожнечу між країнами на спортивній арені.

Зрозуміти таку злість від Штімаца можна, оскільки сам гравець згадував, як його команді доводилося їздити на матчі під час військового стану: «Коли ми в’їхали до північної Хорватії, ми опинилися на фронті. Все горіло. Кожні 200 метрів вибухала бомба, і коли ми наблизилися до Задара, ми виявили, що один з вибухів пробив двометрову діру в мосту. Один за одним ми мусили виходити з автобуса і перестрибувати через неї».

Ігор не приховував своїх контактів з хорватськими націоналістами, які шкодили етнічним сербам. За свою позицію Штімац неодноразово опинявся на допиті, проте перевзуватися Ігор не планував.

Після завершення війни Хорватія здобула незалежність, а Штімаца запам’ятали як людину, яка не приховувала свого світогляду й не намагалася уникати відповідальності за свою позицію.

21+
Реклама
УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЬ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ. GGBET здійснює діяльність відповідно до ліцензій від 23.08.2023 року, виданих згідно з рішеннями КРАІЛ №128 та №129 від 08.08.2023.