Суркіс виступив з офіційною заявою після матчу Динамо зі Шахтарем

Президент «Динамо» Ігор Суркіс дав розлоге інтерв’ю, поділившись враженнями від побаченого в обох матчах проти «Шахтаря», а також висловив своє бачення ситуації стосовно нещодавніх невдалих результатів команди та майбутнього головного тренера.

– Ігоре Михайловичу, важкий був тиждень, нервовий. Три протистояння із «Шахтарем»: Кубок, юнацький чемпіонат та Прем'єр-ліга. Ви завжди ставите завдання – перемога у кожному матчі: проте, як ви оціните ці протистояння?

– Після невдалого матчу в Туреччині, який ми повністю провалили, я можу сказати одне: можна програти, але на футбольному полі потрібно віддавати себе без залишку. Так, бувають моменти, коли команда пропускає вже на другій хвилині, але після цього я не побачив жодного удару по воротах. Це, звісно, викликало у мене велике занепокоєння. Я почав сам собі ставити запитання, чи не перебуває команда у певній кризі.

Розуміючи ситуацію, в якій ми опинилися, усвідомлюючи, що ціла група основних гравців не могла взяти участь у матчі, зокрема й Ярмоленко, який захворів (а згодом довів, що в нього ще є «порох у порохівницях»), а також Дубінчак, Тимчик, Шапаренко, Біловар – усе це, звісно, мало великий вплив. Для нашої команди, у складі якої здебільшого грають вихованці власної школи, українці, це має велике значення.

Команда зібралася, провела дуже якісний матч із «Кривбасом» та вибила нашого головного конкурента з Кубка України, що принесло мені велику радість. Чому? Тому що я дивлюся на футбол трохи інакше, ніж, можливо, деякі вболівальники чи журналісти, які оцінюють перший тайм як поганий, а другий – як хороший. Ви ж пам’ятаєте фразу одного великого тренера – «Рахунок – на табло!».

Для мене якість гри має величезне значення, але коли мова йде про протистояння з такою командою, як донецький «Шахтар», де зібрано сильні, талановиті, молоді футболісти, які з кожним роком лише додаватимуть у класі, нам теж потрібно робити певні кроки, щоб бути готовими протистояти їм. Адже футбол складається з двох таймів. І я можу сказати – респект команді за матч із «Кривбасом», респект за гру в Кубку.

Я ще раз хочу підкреслити: ті ж гравці, що не могли брати участь в матчі Ліги конференцій, не могли зіграти і проти «Шахтаря» на Кубку! Хоча вони б допомогли протистояти молодим, агресивним і технічним гравцям суперника. Ба більше, до списку імен, які я перераховував раніше – додався ще й Волошин, який останнім часом демонстрував дуже добру форму. Але ми обіграли «Шахтар» і без низки цих ключових гравців.

В захисній лінії у нас була справжня катастрофа. Попов вийшов на поле з важкою травмою носа, замінити його фактично не було ким, адже Біловар травмований. Грати з двома центральними захисниками з лівою ногою – це, погодьтеся, важко.

Але те, що сталося у матчі у Львові, мене, як президента клубу, не просто засмутило – я можу сказати відверто: це викликало у мене обурення. Я ніколи не чув від Шовковського, який завжди виділявся своєю дипломатичністю, слова «свавілля» на адресу суддівства. Але якщо він використав його після матчу, це говорить про те, що навіть його терпець вже увірвався! Як і мій!

Палкін після того, як гравця штовхнули десь біля штрафного майданчика, в куті, і після цього забили гол, дав інтерв’ю, у якому заявив: «Я знаю, кому це потрібно». Так ось, я теж хочу відповісти: я знаю, кому це потрібно. І дуже добре знаю.

Тоді рахунок був 2:1, і суддя не призначив стовідсотковий пенальті. Можливо, його й не було – але в такій ситуації система VAR зобов’язана була втрутитися. І чому арбітр Пасхал не звернув увагу на цей момент? Романов міг не побачити, міг не встигнути, але для чого тоді VAR, якщо він навіть не переглядає такий епізод?

Чому також не звернули увагу на момент, коли Попова вдарили прямою ногою – не граючи в м’яч, а просто в ногу, – і за це показали лише жовту картку? Хіба це не дивно – коли в матчах, де таке напруження, де футболісти грають на пульсі 200-220, із величезним бажанням, судді поводяться так, ніби це товариська гра? Ми бачимо, як арбітри знову повертаються до старої історії з Гармашем... Але мовчати ми більше не будемо.

Давайте повернемось до жовтневого матчу з «Металістом-1925», коли Буяльского відверто вдарили по ногам в штрафній, але знову ж таки – не призначили стовідсотковий пенальті. Тому у мене двояке враження від останніх двох матчів. Я не можу мати жодних претензій до команди щодо самовіддачі. Так, є моменти, які треба покращувати. Так, я розумію, що команду необхідно підсилювати. Не від хорошого життя Ярмоленко грає центрального нападника. Але якщо наш основний форвард почне виходити й забивати у кожному матчі, тоді, напевно, Андрій гратиме на своїй звичній позиції. Але на сьогодні – і в матчі з «Кривбасом», і в грі з «Шахтарем», – він довів, що є майстром.

– Ігоре Михайловичу, представники менеджменту «Шахтаря», як ви справедливо зазначили, неодноразово тиснули на суддівський корпус цієї осені. Чи могла помилка Романова бути наслідком такого тиску?

– Я не знаю, під яким саме тиском він перебував. Але я добре пам’ятаю епізод у кубковому матчі, коли Попов пішов у підкат і зіграв в м’яч – суддя одразу показав йому жовту картку. Тоді вся лавка «Шахтаря» буквально підскочила, ніби когось убили.

Так, можливо, він когось спровокував словом, можливо, щось сказав не так. Але факт залишається фактом. Попов мав на увазі, що раніше йому доводилося грати проти справжніх зірок європейського рівня – Вілліана, Дугласа Кости, Фернандіньйо, Алекса Тейшейри. Це були футболісти високого класу. А теперішнім хлопцям ще треба довести, що вони теж зірки. Так, вони хороші гравці – не купують же футболістів за 15-20 мільйонів просто так. У нас сьогодні немає можливості купувати гравців за такі гроші, особливо під час війни. Навіть якщо б зараз працював бізнес, я б не дозволив собі витрачати на трансфери такі кошти, бо є зараз речі важливіші за футбол. Нам є куди витрачати. Але це справа кожного клубу. І що тепер – нам не брати участі в чемпіонаті? Ми ж українська команда, ми граємо в українському чемпіонаті. Українськими гравцями. І я вважаю це абсолютно справедливим.

Тому шанованому мною пану Палкіну я хочу дати чітку відповідь – і прошу це зафіксувати. Ми знаємо, хто за всім цим стоїть.

Якщо в Кубку суддя відпрацював справді на високому рівні – до нього питань немає. А ось Романов відсудив так, як колись відсудив фінал, коли збивали Ваната, і він теж не призначив пенальті. Тоді ми промовчали, бо думали, що це випадковість. Але випадковість – це коли один раз! Другий – це збіг, третій – вже закономірність.

Але зараз я мовчати не буду. Якщо сьогодні не призначають такі очевидні пенальті, то навіщо взагалі тоді грати у футбол? Гра могла перевернутися повністю: рахунок став би 2:2, а можливо, ми би навіть забили третій гол. Бо третій м’яч, який вони забили, уже нічого не вирішував – узагалі нічого. Вся команда пішла вперед, намагалася відігратися – це природно.

Тому жодних претензій до команди в мене бути не може. Гра була на межі можливостей – хлопці віддали все, що могли. «Шахтар» наприкінці зустрічі помітно підсів – як у першій грі, так і в другій. А ми робили все можливе, намагалися підсилити атаку за рахунок швидких флангових гравців, які могли б додати швидкості в другому таймі. Але, на жаль, через ті самі причини, про які я вже згадував, у нас просто не було такої можливості.

Читайте також:

Шахтар – Динамо – 3:1. Українське Класіко у Львові. Відео голів та огляд

– В ЗМІ писали, що причиною невдалої серії «Динамо» був начебто «конфлікт» головного тренера та лідера команди Андрія Ярмоленка. Шовковський та Ярмоленко це неодноразово заперечували. На вашу думку, це могло додати певного тиску на команду?

– Якщо ви мене запитаєте, з ким я більше спілкуюсь – Шовковським чи Ярмоленком, мені важко буде відповісти на це запитання, оскільки я спілкуюсь з одним та іншим, так само як я спілкуюсь і з Буяльським та іншими футболістами. Зараз я спілкуюсь з командою два-три рази на тиждень – приїжджаю на тренування, спілкуюся з ними. Мені можуть вірити, можуть не вірити, але я хочу підкреслити: жодного конфлікту між Шовковським та Ярмоленком не існує і не було. Були робочі моменти. Але Ярмоленко має право щось підказати як лідер, як досвідчений гравець, який грав у топ-чемпіонатах. А тренеру може це сподобатись, а може – не сподобатись, але це звичайний робочий, професійний процес. Чи ви гадаєте, що з Лобановським не могли так само поспілкуватися Белькевич, Шевченко або Ребров? Були розмови навіть у роздягальні, як після переможних матчів, так і після поразок.

Журналісти роздули якийсь «конфлікт», що вплинуло і на команду, яка, ведучи в рахунку у кожній грі, пропускала на останніх хвилинах. Та я б молився на те, аби скільки я ще буду президентом клубу, у команді був такий лідер, як свого часу був Лужний, а сьогодні – Ярмоленко. Без таких футболістів неможливо побудувати команду. Тупе стадо не потрібне жодному тренеру.

Зараз багато хто коментує, як грає команда. Хтось каже, що добре, хтось – що погано. Я пригадую команду Мирона Богдановича Маркевича, яка грала з «Наполі» в Києві та пройшла до фіналу. Я був на тому матчі. Тоді по грі «Дніпро» і близько не переважав «Наполі», але переміг на характері 1:0, на вольових, і команда заслужено раділа після фінального свистка. Вони пройшли до фіналу, де цілком могли переграти «Севілью». Ви мені скажіть, якби «Севілья» була так само обіграна, як і «Наполі», маючи величезну ігрову перевагу, хтось сьогодні пригадав би це? Ніхто. Це футбол.

Професійні люди, які щось тямлять у футболі, не мають оцінювати гру по одному тайму. Треба оцінювати всю гру в комплексі. Звісно, «Шахтар» був мотивований, створив більше моментів. Але ж це ще нічого не означає. Так, вони могли забити більше, а могли і взагалі не забити, якби не помилка в обороні на стартових хвилинах. А тоді могли би ми відкрити рахунок – і все склалося б зовсім інакше. Це футбол. Не можна стверджувати, що ця команда сильніша і тому переможе – так не буває.

Ми в жодному разі не збираємось опускати руки. Ми будемо боротися за чемпіонство. Але якщо у Премʼєр-Лізі і надалі буде таке суддівство – це не матиме сенсу. Це марна справа. Подібне суддівство вбиває всю інтригу.

Чомусь всі звертають увагу тільки на київське «Динамо». А чи не треба звертати увагу на ЛНЗ, який обіграв «Шахтар» із рахунком 4:1? Чи не було там випадково нашого втручання? Нас ні в чому не звинувачують? Чому на сьогоднішній день чудова команда у Ротаня, чому «Шахтар» їх не обіграв?

Я ж нічого не прошу, тільки чесного суддівства. Був пенальті – призначайте. Був у наші ворота – ставте в наші. Для чого потрібен VAR, якщо його не використовують у таких моментах? Давайте тоді від нього відмовимось, не будемо за нього платити. Давайте зараз ще послухаємо пана Ріццолі та голову нашого суддівського комітету Катерину Монзуль. Вона професійний арбітр, яка завойовувала безліч відзнак. Нехай вона вийде та відповість. Чому в Італії арбітри виходять і пояснюють, чому був призначений чи не призначений пенальті, чому було вилучено того чи іншого гравця. Нічого не приховуючи, одразу пояснюють це глядачам, приймаючи своє рішення.

– У деяких чемпіонатах арбітри навіть дають інтервʼю…

– Так в італійській Серії А арбітри одразу аргументують своє рішення, оголошуючи його на весь стадіон. А кого ми хочемо обманути? Себе чи глядачів, які у країні, яка знаходиться у стані війни, витрачають останні гроші на те, аби прийти на стадіон та побачити цікаве видовище? Хіба не цікаво було б, якби арбітр призначив справедливий пенальті у Львові, рахунок став би 2:2, і нехай би потім переміг сильніший?.. Натомість арбітри сьогодні просто вбивають видовище.

– А ви би підтримали ідею, щоб арбітри так само, як тренери та футболісти, давали інтервʼю після матчів?

– Я тільки «за», я за прозорість. Ми живемо в відкритому суспільстві, хочемо потрапити до Євросоюзу. В Італії арбітри після матчу одразу дають інтерв’ю і пояснюють, чому призначили пенальті чи чому не призначили. Я впевнений, що через рік-два така практика буде й у інших країнах. На стадіон виходить арбітр, пояснює своє рішення, і всі питання одразу відпадають. Бо і VAR, і головний суддя приходять до єдиного висновку. А у нас навіть спірний момент іноді залишається нез’ясованим. Усе зрозуміло.

– Останнім часом навколо імені головного тренера «Динамо» точиться багато розмов і чуток. Як ви ставитеся до цієї інформації?

– Коли Шовковський був на піку – його готові були носити на руках. Минулого року він виграв чемпіонат – його обожнювали. А сьогодні він поганий. Колишні великі футболісти, напівпʼянички, які вже не грають, дають інтерв’ю, розповідають, що тренера потрібно знімати або не знімати. Але вирішувати це не їм.

Якщо буде потрібно – я сам прийму рішення. Я бачу, як Шовковський працює. Бачу, як він прогресує як тренер і набирається досвіду. Непроста ситуація, так. Можливо, ми не можемо сьогодні підсилити йому команду так, як хотілося би. Але він працює з тими, хто є. Але, повірте, якщо б ми захотіли зібрати команду з іноземців, навіть нігерійців, ми би це зробили. Ми запросили б 5-6 нігерійських гравців – і вони приїхали б до нас. Але це зовсім інша історія. На сьогодні я впевнений у Шовковському і довіряю йому.

– Багато хто каже, що, вилетівши з Ліги чемпіонів, для «Динамо» найголовніше тепер – чемпіонат та Кубок України. Попереду у команди гра в Лізі конференцій проти «Зринськи». Які задачі ставляться на неї й загалом які цілі на євросезон?

– На євросезон у «Динамо» стояло завдання потрапити до Ліги чемпіонів. З різних причин команда цього не зробила. Можливо, через недосвідченість головного тренера... Поясню чому. Основні гравці зібралися лише 24 червня – ті, хто не виступав у збірній. Ті, хто грав у національній команді, приєдналися 1-го або 2-го числа безпосередньо на зборі в Австрії. Ті, хто грав за молодіжну збірну, прибули 9-10 числа, а перший матч у сезоні відбувся уже 22 або 23 числа. Тобто ті, хто приїхав із «молодіжки», становили близько 80% основного складу «Динамо». Це фактично наші ключові гравці.

Шовковському, можливо, цей досвід буде важливим. Але він не зміг одразу звести всіх до єдиного рівня фізичної підготовки. Бо, наприклад, той же «Шахтар» підготувався до «Бешикташа» чудово – а далі їхній результат ми всі бачили. Неможливо було підготувати команду до настільки ранніх випробувань ідеально.

Треба враховувати, що країна перебуває у стані війни. І сьогодні ми всі разом – президенти клубів, УАФ та Прем’єр-ліга – маємо об’єднатися навколо ключового завдання: підвищити рівень українського футболу, щоб рейтинг наших клубів і Федерації загалом дозволяв збірній України стабільно брати участь у міжнародних турнірах. Це можливо лише за умови чесного та прозорого суддівства – не лише в УПЛ, а й у Першій, Другій лігах та дитячо-юнацьких змаганнях. Ми повинні зробити все, щоб навіть діти на футбольних полях бачили приклад справедливості, а не свавілля, щоб арбітри керувалися правилами гри, а не власним розсудом.

Ребров був одним із найкращих тренерів, затребуваних у Європі. Він працював у різних країнах. Але програв матч проти Франції – і тоді його одразу критикували й писали, що його треба звільнити.

Я довго мовчав, але на хамство і брехню буду відповідати жорстко. Нехай пишуть що хочуть – я сам прийматиму рішення щодо тренера. Скільки працювати Шовковському, вирішувати буду лише я. І в мене до нього є довіра. Треба, щоб команда прогресувала. Якщо цього не буде – звісно, стане питання про зміну тренера. Але я переконаний: Шовковський може прогресувати разом з командою. І ми готові йому всіляко сприяти в цьому, що і робимо зараз в рамках довіри до нього і його тренерського штабу, незважаючи на сьогоднішні результати, які не є досить втішними.

Той футбол, в який він хоче грати, потребує, можливо, додаткового підсилення команди – і ми його шукаємо постійно. Шола і Тіаре – однозначно підсилили наш склад, додавши здорової конкуренції. Вони не побоялись скористатися цією можливістю. Але далеко не кожен гравець, якого ми запрошуємо, хоче їхати в Україну через жахливу війну.

На сьогодні головне – це перемога для нашої країни. Потрібно очистити Україну від цієї нечисті, щоб війна закінчилася й ми жили в мирній державі. Тоді ви побачите, як розвиватиметься футбол. Але якщо він розвиватиметься з таким суддівством, яке ми бачили у Львові, – я відверто скажу: це марно, і займатися цим взагалі не хочеться.