Ексарбітр ФІФА оцінив призначення на матч Динамо судді з Київської області

У нашому футболі з недавніх пір трапляється, що матч за участю тієї чи нішої команди судить арбітр з геогрфічною приналежністю до того ж міста чи області. Подібне призначення торкнулось і поєдинку 10-го туру Прем’єр-ліги «Динамо» (Київ) – «Кривбас» (Кривий Ріг), який довірено провести представнику Київської області Миколі Балакіну.

Наскільки правильною з етичних міркувань є така практика і чи не дає вона підстави для інсинуацій щодо конфлікту інтересів, кореспондент Sport.ua поцікавився у одного з авторитетних фахівців, ексарбітра ФІФА Мирослава Ступара.

– Я не знаю, яким чином зараз визначають, кому судити той чи інший матч, проте вже не вперше київські арбітри проводять матчі за участю «Динамо», – сказав він. – У цій ситуації можна сказати, що якщо дивитись з географічної точки зору, то може мати місце підгрунтя щодо конфлікту інтересів. Та з іншого боку ніякого іншого відношення до «Динамо» Микола Балакін не має. Та все ж я вважаю, щоб не було будь-яких інсинуацій з цього приводу, то краще уникати таких призначень. Адже є можливість призначити іншого суддю. Та, мабуть, Комітет арбітрів УАФ вважає по-своєму. Можливо, керуючись тим фактом, що «Динамо» – «Кривбас» – це матч за участю лідерів, тому судити його повинен один з кращих рефері. На сьогоднішніх день якраз таким Балакін і вважається.

– Коли ви були діючим арбітром, у радянські часи подібні призначення вважалися нонсенсом. Та й у чемпіонаті України донедавна було так само.

– Так-так, такого не могло бути апріорі. Та як-то кажуть, все тече, все міняється. Втім, у ті часи, коли я ще грав в івано-франківському «Спартаку» у класі «Б» (а було це у 60-х роках), на наш домашній матч приїжджав суддя з іншого регіону, а от асистенти були місцеві. У ті часи ще була якась довіра, не спостерігалося навколо цієї теми ніякого ажіотажу щодо нейтральності тощо. Та минув певний час і стало зрозуміло, що така практика є неправильною і дає підстави для усіляких підозр, звинувачень. Адже у футболі взагалі та у сіддівстві зокрема різне трапляється. У зв’язку з цим мені пригадується один епізод, коли в одному з домашніх матчів мого «Спартака» івано-франківський асистент арбітра не підняв прапорець щодо визначення положення поза грою, яке було «на тоненького» - і гості забили м’яч. Так після фінального свистка третій секретар Івано-Франківського обкому партії зайшов у сіддівську і «напихав» нашому асистенту.

Це було дуже неприємно, адже у людини у місті була своя робота, певний авторитет у суспільстві. А коли потрапляєш у немілість партійним босам, то це недобре. Причому, такі випадки були не поодинокими і стосувалися не тільки Івано-Франківська, а й будь-якого міста чи регіона країни. Тож повторюсь: через деякий час у Москві це зрозуміли і у Федерації футболу СРСР вирішили, що повинна бути нейтральність і рівна віддаленість усіх членів суддівської бригади до кожної з команд. Безумовно, це було правильне рішення. Адже кожен арбітр чи асистент арбітра, який проводив матч за участі команди із свого міста, почував себе дискомфортно. І у даному випадку я не вірю, що Миколі Балакіну все рівно – «Динамо» чи «Кривбас». Він живе у Києві, хоч і представляє Київську область. І як би професійно він не виконав свої обов’язки, все одно може трапитись так, що когось із учасників матчу він може не влаштовувати. Можуть початись дискусії щодо його роботи, а це вже дуже неприємно. В усякому разі, у психологічному плані арбітр може відчувати себе, так би мовити у підвішеному стані.