Стиль – ніщо, результат – усе

У третьому турі групи D відбіркового турніру на ЧС-2026 у зоні УЄФА збірна України нарешті здобула свою першу перемогу. На виїзді «синьо-жовті» у видовищному поєдинку розправилися із національною командою Ісландії – 5:3. Ці три очки виявилися для підопічних Сергія Реброва надзвичайно важливими та своєчасними, оскільки дозволили вийти на проміжне друге місце у квартеті, що гарантує участь в плей-офф у рамках європейської кваліфікації на мундіаль. Заїкатися про перший рядок нам, як і ісландцям з азербайджанцями, вже навряд чи доводиться, адже його твердо застовпила за собою збірна Франції, яка без проблем отримає свою путівку на чемпіонат світу в США, Мексику і Канаду, якщо тільки в трьох іграх, що залишилися, не почне безбожно валяти дурня.

Але проблеми збірної Франції, давайте будемо відверті, більшість українських вболівальників не надто й хвилюють. У нас є про що думати та про що хвилюватися і без цього, адже перед поєдинком в Ісландії багато фанатів всерйоз закликали керівництво Української асоціації футболу на чолі із Андрієм Шевченком змінити головного тренера «синьо-жовтих» Сергія Реброва, який, за даними грецьких ЗМІ, і сам був нібито не проти змінити обстановку й переїхати працювати в «Панатінаїкос».

Читайте також:

Ребров у Панатінаїкосі: найкращий варіант для всіх?

Однак Шевченко та Ребров все ж таки зуміли домовитися – функціонер попросив наставника залишитись біля керма збірної до завершення відбору на ЧС-2026, а там вже сторони діятимуть, виходячи із результатів цієї кваліфікації.

Результати у нинішніх реаліях справді виходять для збірної України та Сергія Реброва на перший план, як ніколи раніше. Якщо за невдалий виступ на Євро-2024, де «синьо-жовті» фінішували останніми у групі з Румунією, Бельгією та Словаччиною, головному тренеру не висували надто багато претензій, враховуючи нетривалий період роботи наставника з командою, то зараз… Зараз з Реброва готові запитати, що називається, на повну.

В Ісландії збірна України примудрилася здобути результативну перемогу, мабуть, усупереч всьому, із чим раніше вона асоціювалася у вболівальників. «Синьо-жовті» не тільки показали незвично феноменально високий ступінь реалізації моментів (забити п'ять м'ячів за семи ударів, із яких шість прийшлися у площину, і показника очікуваних голів в 0,77xG – це, звичайно ж, круто), а й у багатьох інших ігрових компонентах, що підлягають «оцифруванню» через статистику, виглядали незвичайно. Зокрема, збірна України поступилася ісландцям у володінні м'ячем (37% проти 63%), не показала більш інтенсивного, аніж суперник, рівня пресингу (PPDA наших – 20,2, в той час як суперника – 10,6), і навіть виконувала значно більше довгих передач, аніж опонент (12,5% – в українців; 8,7% – в ісландців).

Коротше кажучи, від гри збірної України в Ісландії не залишилося зовсім нічого, що роками так старанно прищеплював разом зі своїм тренерським штабом національній команді нинішній бос Реброва в УАФ, а раніше наставник «синьо-жовтих» Андрій Шевченко.

Ще у 2020-му Шевченко в одному з інтерв'ю згадував, із чого розпочиналася його робота зі збірною України: «Коли я почав тренувати, насамперед я хотів зробити Мауро Тассотті своїм помічником. Я багато розмовляв з Галліані та Берлусконі й зробив усе, аби Мауро працював поряд зі мною. На своїй першій прес-конференції я сказав: «Ми змінимо наш стиль гри». Ми надто багато грали на контратаках. Не можу сказати, що ми були передбачуваними, але структура гри була зовсім іншою. Ми хотіли навчити збірну контролювати гру через володіння і зробити так, щоб вона створювала багато моментів. І ми цього досягли».

Згодом Шевченко неодноразово «козиряв» тим, як йому вдалося не просто змінити стиль гри збірної України, а й обличчя усієї команди. Андрій зазначав, що із самого початку усвідомлював – «ми спокійно можемо грати в зовсім інший футбол», а також те, що симпатії вболівальників «належать командам, які щось створюють та атакують, а не які обороняються й грають від суперника».

Одразу після Шевченка тренувати збірну України був покликаний тріумфатор молодіжного ЧС-2019 Олександр Петраков, котрий абсолютно інакше дивився на футбол та здатність нашої збірної досягати результатів. За цього наставника «синьо-жовті» не зуміли кваліфікуватися на ЧС-2022, поступившись у плей-офф європейського відбору, після чого працювати із «синьо-жовтими» був покликаний Ребров.

Ребров із самого початку виявився свого роду заручником результатів та тактики гри своїх попередників. Від нового тренера вимагали не лише якихось реальних досягнень, а й гарної гри, адже за Петракова вболівальники нашої збірної не дочекалися ані одного, ані іншого. Утім, Сергій розумів, що гарантувати фанатам щось, що було можливим за Шевченка навряд чи варто. Саме тому на першому ж великому інтерв'ю після призначення у Реброва відбувся такий діалог із журналістом:

– Як ви вважаєте, Андрій Шевченко та його тренерський штаб зламали певні стилістичні стереотипи щодо гри збірної України? Чи можна казати, що напрямок, заданий його штабом, близький до вашої концепції футболу?

– Можливо. Але важливе питання, коли це сталося? Після двох років роботи, коли Андрія Шевченка усі журналісти майже вбивали за його стиль гри. А за два роки він вийшов на чемпіонат Європи. Пам'ятаю цей матч проти Мальти і що після нього робили із Шевченком. Тому я не вважаю, що дуже важливим є стиль. Вважаю, що збірна України має бути агресивнішою порівняно із останнім матчем проти збірної Англії. А стиль ви побачите.

Фразою «я не вважаю, що дуже важливим є стиль» Ребров, по суті, з ходу вбив очікування побачити у виконанні збірної України за його керівництва щось таке, на що налаштовував команду тренерський штаб Шевченка. Об'єктивно кажучи, Сергій був абсолютно правий, оскільки банально не мав у своєму розпорядженні помічників такого рівня й глибини тактичних знань, як Мауро Тассотті.

Утім, як показав час, Ребров все ж таки намагався моментами показати зі збірною України щось таке, що здивувало б фанатів. Зокрема, проти Румунії на Євро-2024 «синьо-жовті» тотально контролювали м'яч (66%), завдали більше ударів, аніж суперник (13:9), однак у підсумку програли із розгромним рахунком 0:3.

Вже тоді, влітку 2024-го, стало зрозуміло, що нинішній склад збірної України, незважаючи на розсип легіонерів із провідних чемпіонатів Європи, навряд чи здатний грати у домінуючий футбол із більшістю суперників. Тренерському штабу, мабуть, не хотілося погоджуватися чи звикатися із цією думкою, або проявлялося бажання догодити керівництву на чолі із Шевченком, через що збірна України виглядала вкрай розбалансованою командою в Лізі націй-2024/25, а потім і на старті кваліфікації на ЧС-2026. Все це найкраще проявилося у виїзному матчі проти Азербайджану, в якому Україна мала усі шанси закрити результат поєдинку на власну користь за тотального домінування на полі, але все ж таки втратила перемогу (1:1).

Після тієї нічиєї Сергій Ребров вислухав на свою адресу стільки критики, що навіть важко підрахувати. Проте більшість негативу все ж була виправданою, як би не сперечався із цим наставник. Коли у березні цього року «синьо-жовті» програли в плей-офф А/В Ліги націй бельгійцям (3:1, 0:3), Ребров надіслав журналістам та вболівальникам два чіткі меседжі – команда має на меті вийти на ЧС-2026 і, при цьому, не повинна відбиватися усі 90 хвилин, не маючи можливостей проводити власні атаки.

Саме з останнім компонентом у нашої збірної й було чимало проблем останніми роками. Збірна України, яка до тренерства Шевченка, переважно робила ставку на швидкі переходи із оборони в атаку, контратаки, забігання та гострі випади, в якийсь момент раптом виявилася «перепрошитою», але коли потрібно було зробити скидання до «заводських налаштувань» щось кардинально зламалося, й «синьо-жовті» банально залишилися і без стилю гри, і без результатів.

Не принесли позитиву нашій збірній і численні висловлювання експертів стосовно «найсильнішої за складом збірної за увесь час». З одного боку, в нашій команді справді є люди, які мають досвід виступів на найвищому рівні у своїх клубах – Зінченко, Забарний, Довбик, Маліновський, Циганков, Миколенко, Трубін, а з нещодавніх пір ще й Судаков із Ванатом, але з іншого… Як казав свого часу Валерій Лобановський, краще мати не команду зірок, а команду-зірку, і ось із цим у Реброва були суцільні проблеми.

Хочеться вірити, що в матчі з Ісландією ми стали свідками не тільки повернення збірної України до здатності взяти результат навіть на шкоду стилістиці гри, коли це надзвичайно важливо, а й до переродження колективу, який раптом усвідомив – усі їхні клубні досягнення в національній команді не мають жодного значення, і що вболівальникам «синьо-жовтих» все одно, скільки трофеїв та призових ти заробив у Європі, якщо презентувати гідно власну батьківщину на міжнародному рівні, ти банально не здатний.

Але що наразі ще важливіше – тимчасово забути про критику на адресу Реброва та його команди, але й утриматися від великої порції компліментів. Перемога над Ісландією не вартуватиме нічого, якщо 13 жовтня «синьо-жовті» в номінально домашній зустрічі не обіграють Азербайджан. І всі ми чудово пам'ятаємо, як можуть «здивувати» наші футболісти у другій грі – той таки поєдинок проти Бельгії навесні тому яскраве підтвердження.

Так що прямо зараз Сергію Реброву, його помічникам і підопічним потрібно забути про всі ці стилі, білд-апи, інші гучні слова, які красиво лунають, а зосередитися на одному – максимальному результаті в жовтневих зустрічах. Адже потім, у листопаді, коли вирішуватиметься результат відбору на ЧС-2026, 99% уболівальників нашої національної збірної буде глибоко «фіолетово», хто і як забезпечив надходження очок до «скарбнички» команди, якщо вона збереже шанси у березні 2026-го через плей-офф все ж таки поїхати до США, Мексики і Канади. Час для естетства в минулому, дайте людям простий привід для маленької радості у досить простій грі, яка деколи полюбляє карати тих, хто прагне її ускладнювати без вагомих на те передумов…