Україна в Ісландії: ніколи такого не було, і навряд чи колись ще буде

Складно отак одразу згадати, коли нашій команді так перло. Навіть гра попереднього відбору на Мундіаль – виїзна проти Франції, коли підопічні Дешама забили і у свої, і в наші ворота, і на тому й розійшлися, тьмяніє перед таким атракціоном небаченої щедрості.

Три удари з нашого боку по воротах у першому таймі – і одразу три голи. Два з цих трьох голів – результат результативних помилок господарів поля. Не будь тих помилок, і, у свою чергу, якби удар Гудмундссона припав не на перекладину, а трохи нижче, і теоретично 3:1 перетворилися б на 1:2.

У другому таймі з нашого боку було аж чотири удари, і з них два точні. Ну, коли ще було таке чудове наслання? Коли ще так мироточив Сергій Станіславович на лаві?

А тут ще й травма Судакова, вибачте, виявилася доречною: вийшов Волошин, і одразу налагодилася гра на лівому фланзі півзахисту. Може, хоч тепер Ребров не пхатиме гравця «Бенфіки» на місце лівого вінгера?

Ну, а далі, у другому таймі, прогнозовано до колік у печінках сіли в захист, намагаючись утримати перевагу у два м'ячі, ніби нашу команду тренує Дієго Симеоне. Але ж нашу команду не тренує Дієго Симеоне. Тому й понеслось.

Нам колись вдавалося так грати на утримання рахунку? Ось і я про те саме. Не вдалося. І 1:3 перетворилися на 3:3.

І тоді я спіймав себе на думці, що, якби я був на стадіоні в Рейк'явіку, і якби я був там тверезим, я негайно покинув би арену, щоб не стати свідком того, як наші здригнуться остаточно, посипляться, і врешті-решт остаточно оганьбяться.

Ну, а хіба не такою мала бути кінцівка цієї гри, якщо виходити винятково з попередніх ходінь по муках нашої збірної під керівництвом Сергія Реброва?

Так, я би докоряв собі потім, що залишив стадіон. Або ж за те, що був тверезим. Замість логічних 5:3 вийшли не скажу не логічні, але в будь-якому разі несподівані 3:5. Завдяки вмінню Калюжного бити з будь-якої точки поля по чужих воротах. А тут ще й злету вдалося засадити. А потім уже ісландці здригнулися і пропустили ще раз.

Так, я б, безперечно, шкодував, що не побачив такої феєричної кінцівки. Але я не був на стадіоні, а покинути диван – справа наскільки ризикова, настільки й згубна.

Але всі ці якби та раптом – це все ж навмисне, буркотіння це все, чи не так?

Гольова феєрія у виконанні нашої збірної, вперше за каденції поки що чинного тренера збірної України, - ось чому конкретно треба радіти, адже за фактом здолали головного конкурента в його лігві. І вийшли на друге місце у групі. І тепер наші шанси на це підсумкове друге місце таки збільшились.

Але чомусь не виходить аж надто радіти. І не тільки тому, що з мене ще той оптиміст. Ще й тому не вдається, що аж занадто аномальною, якщо брати й попередній контекст, та й те, що відбувалося в Рейк'явіку, виявилася перемога нашої національної збірної. Ця перемога – схожа на справжнє диво. Але у дива я, на жаль, не вірю. І вважаю, що така ось перемога над Ісландією – це збіг обставин.

Але буду радий помилитись. І зізнаюся, що був неправий.

Але для того, щоб я помилився, нашій національній збірній потрібно кров із носа закріпити розпочате у столиці Ісландії. Так уже історично склалося, і, заради справедливості, не тільки за нинішнього тренера збірної, що другий поєдинок «спарки» наша головна команда країни проводить слабше. Або в емоційному плані слабше, або у фізичному. Або і в тому, і в іншому.

А ось цього якраз і не можна допустити зараз. Якщо наша команда знову оступиться у грі проти Азербайджану, то, на жаль, гріш ціна тоді буде гольовій феєрії в Рейк'явіку.

Я не особливо вірю у продовження гольового бенкету від команди Сергія Станіславовича. Як і, своєю чергою, і самому Сергію Станіславовичу я продовжую вперто не вірити. Я не тільки той ще оптиміст, а й той ще упертюх.

Але я все одно хочу, щоб наша команда не миттям, то катанням виграла свій наступний поєдинок. А той поєдинок, чомусь мені здається, буде ще складнішим, ніж проти ісландців. Навряд чи такий дикий фарт нас і далі супроводжуватиме. І навряд чи Азербайджан так відкриватиметься, як ісландці.

Але я все одно щиро бажаю нашій команді успіху у наступній грі.

Вона на те заслуговує. Навіть із таким тренером на чолі.

І ми, по цей бік екрану чи стадіону, хто з електрикою, а хто без неї, теж на те заслуговуємо. Навіть із таким уболівальником, як я.