Максим БРАГАРУ: «Багатьом речам навчився у Ярмоленка»

Новачок «Полісся» Максим Брагару розповів про перші матчі в команді, роботу з Русланом Ротанем, атмосферу в колективі та очікування від нового етапу кар’єри.

– Максим, привіт. Як ти?

– Все добре. Все чудово.

– Як тебе, до речі, називають у команді, є якесь прізвисько?

– Ну, напевно, немає такого – Макс, Брагарчик.

– Брагарчик? Макс – це коли тебе не знають, а Брагарчик – це вже свої, так?

– Ну, може бути, так.

– А ти народився в містечку… як називається?

– Рені.

– А це десь зовсім на кордоні, так?

– Так, це зовсім на кордоні, десь 7–10 кілометрів.

– Ти румунську мову знаєш?

– Ні.

– Навіть кілька слів?

– Ні.

– А як ти там почав займатися футболом?

– Та я думаю, як всі. Батько почав брати з собою на тренування, і брат також. Так і почав.

– У тебе футбольна родина?

– Ну, можна сказати, так. На якомусь любительському рівні.

– Як ти собі уявляв своє футбольне майбутнє? Що ти хотів досягти? Чи досяг ти до цього віку того, про що мріяв у дитинстві?

– Багато мрій вже збулося, але є ще багато попереду. Треба працювати, вдосконалюватися, прогресувати, щоб більшого досягти.

– А які мрії збулися?

– На той період, коли 17 років було – потрапити в професійну команду. Потім, як потрапив – то в молодіжну збірну. З молодіжною збірною поїхати на чемпіонат Європи. Далі – поїхати на Олімпіаду. Потрапив у «Динамо» – звісно, це дуже круто. І навіть не думав, що буду грати з Андрієм Ярмоленком в одній команді.

– А то твій кумир був?

– Звісно, так.

– З дитинства?

– Так.

– Постери висіли його?

– Постери – ні, але дуже слідкував за ним, за його грою.

– Я уявляю: перше тренування поруч з Андрієм Ярмоленком – це як? Розкажи свої емоції, опиши.

– Це дуже круто. Перше тренування… Але до цього з ним – у мене була травма, і в нього також щось боліло, і ми разом тренувалися.

– Яке враження справив Андрій Ярмоленко?

– Звісно дуже позитивні. Багатьом речам навчився в нього, вдячний йому за це.

– Розкажи, як ти? Освоївся вже на новому місці, скажімо так?

– Звісно. З адаптацією немає проблем. Дуже тепло прийняли, багато кого знаю. Тренерський штаб – все чудово.

– Перерахуєш усіх тих футболістів, з ким ти грав в інших командах, збірних?

– Борис Крушинський, Мельниченко Максим, Олександр Назаренко. Щоб не забути нікого… Жора Бущан приєднався до нас, Андрієвський Саня, Шепелєв, Сергій Кравченко, тренерський штаб.

– Можна сказати, що ти потрапив не в нову команду, а туди, де практично всіх знаєш. Це стане тобі в пригоді? Легше буде?

– Звісно, так.

– Правильно я розумію, що вершина твоєї кар'єри на даному етапі – це більше пов’язано з виступами за збірну?

– Я думаю, так.

– Найперше, що згадується – Євро 2023 року?

– По-своєму... Євро 2023 року. Те, що ми дійшли до півфіналу, обіграли Францію – незабутні емоції. Потрапили на першу Олімпіаду.

– Чвертьфінал проти Франції… Всі ж, напевно, перед поєдинком уже «поховали» збірну України, так?

– У нас такого не було. У нас була віра, Руслан Петрович у нас вірив, і хлопці – кожен вірив. Ми вірили в той футбол, який вимагає Руслан Петрович, тренерський штаб. Ми тоді показали, що якщо граємо в той футбол і виконуємо ті вимоги, які ставить тренер, то все в нас виходить, і ми тоді перемогли.

– Що стало ключовим у перемозі над Францією?

– Я думаю, характер, майстерність у завершальних діях. Думаю, це зіграло свою роль. Кожен – один за одного був.

– Ти пограв і на Євро, і на Олімпіаді. Чим Олімпіада відрізняється, приміром, від чемпіонату Європи?

– Може, якимось масштабом. У плані того, що ми грали, наприклад, з Марокко – то там було десь 45–50 тисяч уболівальників, і всі в однакових футболках. Звісно, атмосфера на стадіоні – нічого не було чутно. Для мене це було вперше, і це дуже круті емоції.

– Яким тобі згадується останнє Євро?

– Проробили великий шлях, кваліфікацію пройшли впевнено. Потім потрапили на Євро, і перша гра, можна сказати, зіграла з нами злий жарт. Вигравали 2:1 – і в кінці програли 3:2.

– Коли ти забив гол уже наприкінці поєдинку, рахунок став 2:1. Я думаю, що ніхто навіть не міг припустити, що цей матч можна програти.

– Так, звісно. Я думаю, ніхто не думав. Коли вже забили другий м’яч – здавалося, що все зроблено для перемоги. Але матч триває 90 й більше хвилин – так склалося.

– Який головний висновок з того можна зробити?

– По-різному буває. Ти можеш домінувати й програвати матчі, а можеш десь не зовсім добре грати – і вигравати, так буває.

– Тобто не було якоїсь розслабленості, коли лишалося грати хвилин десять?

– Звісно, не було. Ніколи такого немає, тим паче на таких турнірах.

– Багато було критики від уболівальників після того Євро?

– Я не знаю. Не звертаю на це уваги.

– Не читаєш? Не дивишся?

– Ні.

– Ніколи не дивишся?

– Може, колись раніше дивився, але зараз я абстрагуюсь.

– А чому?

– Багато людей, які просто хочуть щось писати – пишуть. Люди, які не розуміються на футболі. Я на це не звертаю уваги. Якщо якась людина, яка розуміється в футболі й досягла великих висот, щось підкаже – я, звісно, беру це до уваги.

– Як ти вважаєш, більше хейтерів чи все ж тих, хто підтримує?

– Звісно, є ті, хто підтримують – і в поразці, і в перемозі. Але й хейтерів також вистачає.

– Де найсильніший Брагару був за всю свою кар’єру? «Чорноморець»? «Динамо»?

– Я не знаю. Думаю, що ще до кінця не розкрився, і хочу більшого, і, думаю, що можу більшого. Хочеться це показати.

– На твою думку, ти спрогресував за період, коли був у «Динамо»? І яким для тебе був цей етап? Що він тобі дав?

– Думаю, що спрогресував. Пограти з такими гравцями, з топ-гравцями... Багато хто з них грає у національній збірній. Для мене це великий досвід. Вони мене підтримували, підказували, як і що робити. Для мене це, звісно, великий досвід.

– Став чемпіоном України?

– Ну, так. Хотілося б стати чемпіоном, коли ти граєш в основі протягом усього сезону. Це така, можна сказати, мрія ще.

– Чому в «Динамо» складно пробитися в основу? І що для цього потрібно? Ти вже досвідчений гравець, можеш оцінити.

– Не знаю, як сказати правильно. Ти виходиш і показуєш свої якості. У кожного тренера своє бачення – одному ти підходиш за стилем гри, іншому – ні. Але незалежно від команди, треба показувати свій рівень, свій клас, і доводити це на полі.

– Те, що у «Поліссі» Руслан Петрович, це було для тебе додатковим аргументом, аби опинитися тут?

– Звісно. Я багато працював із Русланом Петровичем у збірній. Я гравець, від мене залежить, як я працюю на полі, як викладаюся, як показую свою майстерність, виконую вимоги – а далі буде видно.

– Чи готовий ти тут скласти конкуренцію, якщо говорити про лівий фланг – Крушинському, Назаренку, Велетню, Гонсалвешу?

– Звісно. У кожній команді є конкуренція – і це чудово. Це добре для росту як гравця, для прогресу – гратиме сильніший

– Але тренери кажуть, що мова не лише про лівий фланг. Що тебе можуть використовувати й на інших позиціях. Як ти до цього ставишся?

– Нормально ставлюсь. Я вже грав при Роману Йосиповичу на багатьох позиціях. І в збірній – Руслан Петрович мене теж ставив на різні позиції. Для мене це плюс, але найулюбленіша моя позиція – лівий вінгер.

– А найнеулюбленіша – яка?

– Та я б не сказав, що є якась прям неулюблена. Просто десь комфортніше грати, десь – менш комфортно.

– Найменш комфортно – де?

– По-своєму, є певні плюси, коли граєш справа, є свої переваги зліва. На будь-якій позиції, коли мене ставлять і дають шанс себе показати, я стараюся виконувати всі вимоги, які від мене очікують.

– Як тобі здається, яка позиція на полі найтяжча? Якщо взяти не з твого досвіду, а загалом.

– По-своєму кожна позиція складна, але я думаю, що опорний півзахисник – найважча.

– А найлегша?

– Прям щоб була найлегша – немає такого напевне.

– Тобто є найтяжча – опорна, а всі інші рівнозначні?

– Так. Комусь, наприклад, лівим вінгером грати складно, а комусь – легше.

– Що потрібно, щоб у «Поліссі» Максим Брагару став найкращою версією себе? І досягти того рівня, якого ще не досяг.

– Працювати кожен день над собою.

– Але ж ти і так працюєш щодня.

– Так, але треба ще більше працювати, намагатися показувати це на полі, показувати свій рівень.

– Ти вперше зіграв за «Полісся» у контрольному матчі проти «Колоса». Які враження? Як тобі взаємодія з партнерами?

– Враження позитивні. Десь, можна сказати, згадував те, що просив виконувати Руслан Петрович у збірній. Ще немає такого максимального розуміння, як хотілося б, але це нормальний процес. З кожним днем у тренуваннях аналізуємо одне одного, і стаємо ближчими.

– Те, що вимагав Руслан Петрович у збірній, і те, що вимагає зараз – наскільки воно різниться?

– Я думаю, що все переноситься. Але кожен рухається вперед, намагається прогресувати, так і Руслан Петрович. Сучасний футбол який він вимагає – бути багато з м’ячем, пресингувати – це дуже круто. Мені імпонує цей стиль.

– Я пригадую матч, коли «Динамо» грало з «Поліссям». Ти тоді ще був у заявці «Динамо». Уже тоді знав, що переходиш у «Полісся»?

– Ні, тоді ще не знав. Це буквально за два дні після гри сталося.

– Як ти сприйняв цю новину?

– Для мене це, можна сказати, новий виклик. Мені треба грати, я хочу грати, я скучив за футболом. Думаю, що все буде добре.