Дембеле та Золотий м'яч: переможців майже завжди судять

Це не стометрівка, тут інші критерії. А може, взагалі немає тих критеріїв, а є лише смаківщина. Підсумкове визначення найкращого футболіста світу майже завжди викликає суперечки.

За останні кілька років хіба що перемогу Каріма Бензема у плебісциті «Франс Футбол» світовою футбольною спільнотою було прийнято одностайно. А в іншому – суперечки, суперечки й суперечки. І навіть демарші. Це я насамперед про «Реал».

Читайте також:

Велике шоу в Парижі! Названо володаря Золотого м'яча 2025

Мадридський суперклуб бойкотував торішнє нагородження найкращого футболіста планети, бойкотував і нинішнє. У глибині душі я можу зрозуміти торішнє їхній демарш, а ось нинішній – то, швидше за все, за інерцією. Великий дон Флорентіно просто досі вважає, що його Вінісіуса позбавили «Золотого м'яча».

А якщо копнути ще глибше, тобто ще далі залізти в історію, то обділених, і обділених несправедливо головною індивідуальною нагородою світового футболу, можна назвати дуже багато. У нинішній ері – особливо. Один Іньєста чого вартий.

Ось тут те саме місце, коли доречно говорити збиту фразу про те, що справедливості в футболі немає і бути не може, бо найчастіше підсумок усіляких конкурсів визначають емоції. Горезвісний людський фактор. І це чудово.

Прекрасно насамперед для засновників конкретного призу. Адже їм важливо, щоб про них говорили, сперечалися, судили. Загалом, щоби не забували. Щоб їхній бренд був на слуху. З цим завданням організатори плебісциту справляються (і справлятимуться, в цьому немає жодного сумніву) на відмінно.

До підсумкового розподілу претендентів в останньому голосуванні теж будуть претензії. Справедливі претензії. Звичайно, ці претензії – не рівня минулорічних, але тим не менш.

Чому розумник і геній Педрі аж на 11 місці опинився? Чому один із головних претендентів на нагороду Рафінья, який провів блискучий повний сезон, опинився лише на п'ятому місці, а, наприклад, Салах, який повністю провалив єврокубковий сезон із «Ліверпулем», посів четверте місце. Чому головний гарант перемоги «ПСЖ» у Лізі чемпіонів – голкіпер Доннарумма – зайняв лише дев'яту сходинку? Чому блискучий Жоау Невеш лише 19-й, нижче навіть Мактомінея?

Ну, і таке інше. Відповідей на ці та подібні запитання ми ніколи не отримаємо. Та й, власне, ми й ставимо ці та подібні запитання не для того, щоб отримати на них відповіді. Цих та подібних відповідей бути не може в принципі. Тому що це не стометрівка. Тому що переможця визначають переважно емоції та смаківщина.

Проте чи це означає, що перемога Усмана Дембеле – незаслужена? Ні, звісно. З тієї простої і найголовнішої причини, що будь-яка подібна перемога буде заслуженою. І водночас майже завжди піддаватиметься критиці, про що вже було сказано вище.

Відверто кажучи, особисто для мене Усман Дембеле довго уособлювався з двома епізодами. Перший і головний – його перехід із «Дортмунда» до «Барселони». Точніше, не так цей трансфер, як той срач, який він залишив у орендованій квартирі. Власник тієї квартири прозрів, коли побачив, що залишив по собі майбутній володар «Золотого м'яча».

Другий епізод – скоріше збірний. Це любов Дембеле до фастфуду та відеоігор. А ще підвищена травматичність та небажання підкорятися загальнокомандній дисципліні.

А ще – момент наприкінці знаменитого півфінального матчу Ліги чемпіонів «Барселона» – «Ліверпуль», коли на останніх хвилинах зустрічі, при рахунку 3:0, Мессі видав приголомшливу передачу на Усмана, і той вийшов віч-на-віч з голкіпером, але геніально запоров момент. І як потім Лео на нього репетував. А що Дембеле? А Дембеле тоді просто посміхався, наче божевільний.

Дембеле не заграв у «Барсі» ні за Мессі, ні після Мессі. Коли команду очолив Хаві, француз начебто підбадьорився, але все одно не тягнув. Ні на роль лідера, ні на те, щоби відпрацювати свій цінник.

Можливо, у «Барсі» видихнули з полегшенням, коли «ПСЖ» викупив контракт інфантильної зірки.

Проте далі сталося справжнє диво. Поняття не маю, які слова знайшов Луїс Енріке, щоб підібратися до серця Усмана Дембеле, але слова іспанця потрапили в яблучко. І це, до речі, після того, як на початку минулого сезону головний тренер «Сен-Жермен» усунув Дембеле від першої команди. Усунув через «неготовність і не виконання своїх зобов'язань перед командою».

Подібне ми вже не раз чули на адресу Дембеле. Ну, хіба можна було тоді, наприкінці вересня 2024-го, не те, що повірити, а хоча б уявити на мить, що футболіст, відсторонений від двох календарних матчів «ПСЖ», зрештою виграє «Золотий м'яч»? Тим більше, у ситуації, коли на початку сезону всіх і вся розривали Салах та Рафінья…

Але запам'ятовується майже завжди останнє. Прописна істина: у роки, коли немає великих турнірів для збірних, головним критерієм перемоги у плебісциті «ФФ» є, як правило, виграш Ліги чемпіонів.

Усман Дембеле став найкращим футболістом «ПСЖ» у минулому розіграші головного континентального турніру. Він там і найкращий бомбардир, і найкращий асистент. У нього і найбільше ударів по воротах, і влучень у площину, і передач під удар.

Після профілактичних заходів від Луїса Енріке Дембеле перевтілився й став чи не вперше у своїй клубній кар'єрі грати не на себе, а на команду. Він був і вінгером, і центрфорвардом, і «десяткою», і скрізь у нього виходило. Друга частина минулого сезону у Дембеле – блискуча в усіх відношеннях. Плюс перемога в Лізі чемпіонів як вишенька на торті.

Якби ця вишенька була у «Барселони», поза всякими сумнівами, «Золотий м'яч» виграв би хтось із вихованців Фліка.

Однак це не точно, оскільки найкращого футболіста планети майже завжди визначають емоції та людський фактор. І в цьому вся краса футболу. І вся його несправедливість.

Проте шоу в будь-якому випадку має й буде продовжуватися.